Розділ 8

Розділ 8

Подорож до маєтку Шааха була справжнім кошмаром. Я сиділа в кутку карети, опустивши голову й намагаючись не дивитися на трьох чоловіків біля мене, бо в тісному просторі карети поруч сиділи перевертні Шаах, Теріан та Фурдан. А четвертий їхній брат Руас, якому Шаах наказав повідомити про новину, що вбивцю їхнього брата Суора впіймано, мав прибути пізніше...

​Шаах сидів навпроти, не зводячи з мене своїх чорних очей, але мені вже й страшно на було, хоча отой майже відчутний хижий і звіриний запах я все одно відчувала, і від нього в мене паморочилося в голові.

— Коли приїдемо, — порушив мовчання Шаах, пронизуючи мене злим поглядом, — ти не виходитимеш зі своєї кімнати без мого дозволу. Мої слуги нагодують тебе, але не сподівайся, що це буде бенкет. Ти під вартою, Зола. Не забувай про це.

Я лише мовчки кивнула, втупившись у власні руки, на яких досі червоніли сліди від кайданів. Чому я мала боятися? Я не вбивала їхнього брата! Але серце підказувало інше: у цьому місці, далеко від людей, далеко від моєї затишної таверни, закон і справедливість мають зовсім інший вигляд і напряму залежать від цього страшного чоловіка.

Карета нарешті зупинилася, ми під'їхали до маєтку Шааха, що знаходився у лісі біля столиці. Це була великий і похмурий будинок, майже замок. Коли я вийшла назовні, то на мить затрималася, бо нічне повітря тут, в лісі, так гарно пахло хвоєю, грибами, травами, і я згадала, як сама колись ходила у ліс по гриби, як тоді все було спокійно у моєму житті, і зненацька подумала, що так для мене нині пахне воля, якої в мене більше не було.

— Ходімо, чого зупинилася?! — Шаах грубо схопив мене за лікоть і потягнув до входу в будинок.

Всередині маєток був гарно оздоблений і пишний, але якийсь холодний, геть не затишний. Усюди стояли старовинні меблі, на стінах знаходилися масивні картини, на яких були зображені вовчі полювання, а над головою на високих стелях, схожі на велике павутиння, висіли масивні магічні люстри. Нас зустріла економка, літня жінка зі строгим обличчям, яка навіть не здивувалася, побачивши обірвану дівчину в супроводі трьох перевертнів, тільки підтиснула губи, розглядаючи мою порвану сукню та брудне заплакане обличчя.

— Поселіть її у східному крилі, пані Перепетує, — наказав економці Шаах. — Там на всіх дверях магічні замки́, але я все одно перевірю ще раз силу магії. І треба подвоїти магічні кола біля входу, хай це зробить маестро Куррасі. Ця дівчина житиме в моєму домі як бранка, тому жодних поблажок. Добре стежте за нею!

Мене провели в кімнату, яка була для мене більше схожа на королівські апартаменти, тому що у порівнянні із моєю невеликою кімнаткою у таверні, ці покої були просто шикарні. Тут знаходилося високе вікно, гарні меблі, велике ліжко, дуже все дороге і добротне. Все це мало б дарувати спокій та захищеність, але я знала, що за дверима знаходяться і люди, і перевертні, які  вважають мене монстрою.

Коли економка показала мені все в кімнаті і за нею двері зачинилися, я підійшла до вікна. За ним простягався нічний сад, де в тінях дерев мені ввижалися теж монстри. Перевертні. Вовки, яких я боялася найбільша в світі. Фурдан, Теріан, Шаах... І десь там Руас, якому Шаах наказав повідомити про мене, щоб теж сюди приїхав і стежив за мною. Ох, як мені довести, що я не винна, і вижити тут, де кожен із цих страшних чоловіків має гостріший слух і нюх, ніж у будь-якого звіра?

Я лягла на ліжко не роздягаючись і притулилася щокою до подушки. Сон не йшов. Я згадувала слова короля: «Якщо вона маріонетка, її господар вилізе зі своєї нори», — говорив він. Може, я справді нічого не пам'ятаю, бо хтось втрутився в мою свідомість? Хтось, хто навіть сильніший за королівського мага Теріана?

Від цієї думки стало ще страшніше. Я була не просто в полоні у братів-перевертнів, а була приманкою, яку перевертні кинули в пастку, чекаючи, поки на запах мене як вбивці прийде хтось інший, той, хто справді тримає нитки мого життя у своїх руках. Але хто я така? Звичайна таверниця! У мене навіть магії толкової немає! Чому саме я? Чому моє обличчя має убивця перевертнів? Але на ці мої запитання не було відповідей.

Я заплющила очі, і в темряві кімнати мені здалося, що десь у коридорі почулося легке і майже нечутне шкрябання пазурів. Невже за моїми дверима зараз ходять перевертні і стежать, щоб я не втекла? Я уявила страшного Шааха, який знову перетворився на вовка і тепер стоїть за дверима, шкрябаючи по підлозі своїми гострими пазурами. Рана на моєму стегні заболіла, адже там він сьогодні мене подряпав. Я тихенько заплакала, намагаючись не видавати ні звуку, адже розуміла, що справжній жах тільки починається. Тут, у цьому домі, я ніхто, просто засіб для досягнення мети…

Але я виживу, бо повинна. Адже я й сама для себе маю вияснити правду, навіть якщо вона виявиться страшнішою, ніж будь-які підозри цих жахливих перевертнів…