Розділ 6

Розділ 6

Але Шаах не напав на мене, навіть не доторкнувся, просто стояв поруч, важко дихав і, напевно, насолоджувався моїм страхом. Я чула, як він втягує повітря, принюхуючись.

— Ти втікаєш, — він говорив тепер не людським голосом, а якимсь спотвореним звіриним, у якому відчувалася жорстоке гарчання і загроза. — Чому ти втікаєш, якщо ти геть не винна? 

Я не змогла відповісти. Розплющила очі і побачила його міцні ноги у шкіряних добротних чоботах, які наступили на поділ моєї сукні, а отже, він напівтрансформувався назад, до іпостасі людини. Мій погляд повільно поліз уверх, і я зрозуміла, що нижче пояса він залишається людиною. Але мене трусило так, що зуби цокотіли один об одного, бо я боялася підняти погляд вище, адже там був Звір. я знала це. Ох, все одно переді мною була не людина, а величезний вовк, здатний роздерти мене на шматки.

Шаах присів, зазираючи мені в обличчя, і я швиденько знову заплющила очі й опустила голову, щоб не бачити його страшної морди.

— Подивись на мене, — прохрипів він.

Я заперечливо похитала головою, опустивши голову. Сльози застилали очі, я не хотіла бачити це перетворення зблизька. Взагалі не хотіла бачити цих страшних жовтих очей, гострих ікол і кошмарної морди перевертня так близько! Але Шаах раптом роздратувався, певно, через те, що я не послухалася, і його рука, перетворена на лапу з вигнутими кігтями, вхопила мене за підборіддя з нелюдською силою і змусила підняти голову.

Ікла перевертня були за міліметр від мого обличчя. Я відчувала, як його ніс, вкритий жорсткою шерстю, здригається, втягуючи повітря. Він принюхувався до мого страху. Його очі, наче дві палаючі вуглини, вп'ялися в мої. У цій звіриній масці, у цих спотворених рисах, які мав цей напівлюдина-напівзвір я шукала бодай краплю людського, але знаходила лише безмежну ненависть і холодне презирство. Він опустив другу лапу-руку і сперся нею на підлогу біля мого стегна і знову загарчав, а пазурі злегка зарухалися і розірвали тканину подолу моєї сукні.

— Ти пахнеш страхом, — промовив він, і я побачила, як його зіниці повільно розширюються. — А ще від тебе смердить кров'ю, і це збуджує мене. Але не думай, що я хочу тебе як жінку, зовсім ні, я хочу тебе як здобич, якій можна перегризти горло. Проте не можу цього зробити, бо я повинен точно знати, що це саме ти вбила мого брата. Теріан каже, що твій розум порожній, він не може прочитати і побачити жодних згадок із твого минулого життя. Як ти це робиш? Як тобі вдалося обманути найсильнішого мага королівства?

Його пазурі біля мого стегна полізли далі, і чорна лапа боляче схопила мене за ногу, а пазурі прокололи тканину й уп'ялися в тіло. Я скрикнула від різкого болю, і цей звук змусив його на мить застигнути. Він не очікував, що кров піде так швидко. У його погляді, крізь шаленство звіра, на мить промайнуло щось інше, і це була не ненависть, якою був сповнений перевертень, а, можливо, сумнів.

— Скажи мені, — прошипів він, підсуваючись ще ближче, — як дівчина з таверни, що здригається від кожного мого гарчання, могла вирвати серце одному з найсильніших воїнів мого роду? Хто тебе навчив приховувати сліди, хто поставив тобі такий магічний захист, що навіть Теріан не зміг його пробити?

Він чекав відповіді, але я лише схлипнула, задихаючись від дикого страху. Для Шааха я була злочинницею, убивцею, він не вірив мені.

— Я не знаю, — прошепотіла я, ледь ворушачи губами. — Я просто Зола. Я просто хочу, щоб це закінчилося.

Шаах завмер, його звірині очі на мить блимнули здивуванням, а потім він знову загарчав і підвівся, відштовхнувшись від стіни. Відступив на крок, дозволяючи мені нарешті вдихнути вільніше, але я знала, що це ненадовго. Шаах дивився на мене тепер оцінювально, і в його очах вже не було бажання вбити негайно, тепер там з’явилося щось набагато небезпечніше — жорстока цікавість, яка злякала мене ще більше…