Розділ 5

Розділ 5

Я летіла по коридору, наближаючись до виходу. Чомусь тут було якесь коридорне відгалуження, котре зовсім не охоронялось, і я бачила двері, які були прочинені і туди можна було втекти. Я страшенно задихалася і від страху, і від бігу, але попереду, за тими напіввідчиненими дверима, я бачила сходи нагору, якими, напевно, можна було піднятися із цього підземелля. Але вони були занадто далеко! Ох, я не знаю, що на мене найшло, адже розумом я розуміла, що я не зможу втекти, бо занадто небезпечні ті перевертні, які доганяють мене, набагато швидший за мене той Шаах, який, звичайно ж, наздожене мене, але я чомусь бігла, відкинувши всі сумніви, аж так я прагнула свободи, аж так я хотіла втекти від цих жорстоких монстрів, що так нещадно знущаються наді мною...

Важкі кроки позаду зненацька змінилися на щось інше, це був приглушений і ритмічний звук пазурів, що стукалися об кам'яну підлогу, та ще й почулося низьке і грізне гарчання, від якого всередині мене все похололо від страху.

Я не витримала і озирнулася. Шаах був уже зовсім близько, і те, що я побачила, перелякало мене насмерть, а з мого рота вирвався панічний крик.

Його обличчя вже не було людським. Шкіра натягнулася, викривлюючи риси обличчя, зіниці вертикально звузилися, нижню щелепу висунуло вперед, оголюючи довгі й гострі, як кинджали, ікла, з яких стікала густа слина. Ноги чоловіка, тепер перетворені на масивні звірині лапи, впивалися в долівку з такою силою, що старе каміння кришилося і тріщало, а пазурі залишали глибокі борозни. Це був уже не просто змінений перевертень, а страшний хижак, який не визнавала жодних законів, окрім закону полювання.

Від одного вигляду цього звіра в мені прокинувся давній та трохи призабутий жах. Усі мої страхи перед несправедливим звинуваченням та загрозою смертної кари здавалися тепер смішними, тому що вони поступилися місцем первинному страху здобичі перед хижаком. Ноги мої підкосилися, і я перечепилася та впала на підлогу, забившись у вузький кут між одвірком та виступом стіни прямо на порозі тих бажаних дверей, у які так прагнула втекти.

— Ні! Не треба! Будь ласка! — закричала я в закрила обличчя руками, стискаючись у клубок, намагаючись сховатися від моторошного погляду Шааха, від його вже близького дихання, від самої жахливої реальності.

Я все життя боялася вовків і собак. Навіть коли маленький собака десь бігав і гавкав біля мене, я страшенна боялася і втікала, й обминала ту вулицю, де бачила його, десятою дорогою. А що вже говорити про вовків! Перевертні взагалі викликали у мене страшенний переляк. Я просто не переносила ні собак, ні вовків! А тут я побачила перевертня так близько! 

Величезна тінь перевертня накрила мене. Так, Шаах зупинився настільки близько, що я гостро відчула запах звіра, що йшов від нього. Він загрозливо загарчав, і цей звук змусив мене затремтіти від страху ще більше. Його пазуриста лапа повільно, наче граючись, опустилася на стіну прямо біля моєї голови, беручи мене в пастку, і камінь під його пазурами почав кришитися, присипаючи моє розтріпане волосся пилом.

Я міцно заплющила очі, молячись усім богам. Як було б добре, якби це був тільки страшний сон! Моє тіло зрадило мене, і я не могла навіть поворухнутися, просто оніміла від жаху...