Розділ 4

Розділ 4

Двері камери залишилися прочиненими, і в цей момент вхід до цієї магічної в'язниці, котрий щойно здавався нездоланною перепоною, тепер виглядав для мене як запрошення до свободи, до втечі. Можна було спробувати втекти, хоч я сумнівалася, що зможу. Проте я не зрушила з місця, бо в моїй голові все ще гуділо від магічного втручання Теріана, а перед очима плавали яскраві плями. Я все ще чула вражені й здивовані слова королівського мага про порожнечу в моїй голові. О боги, що ж там є в моїй голові, якщо найкращий маг королівства нічого не побачив?! І чому? Адже я наче все пам'ятаю, що було вчора, і місяць, і рік тому… Якась загадка…

Я обережно підвелася й підійшла до відчинених дверей камери, виглянула. Нікого в коридорі не спостерігалося, тільки темрява тут була густішою, бо де-не-де на стелі виднілося тьмяне світло магічних і давно ослаблених ламп.

Я вийшла з камери і пішла навшпиньках, намагаючись не видати жодного звуку, коли раптом мій погляд впав на сусідню камеру. Двері там були відчинені, і звідти сіялося в коридор приглушене світло. Я завмерла, притиснувшись до стіни біля тих дверей, і прислухалась.

Усередині чувся голос Теріана, а поруч із ним я помітила ще одного, третього їхнього брата, Фурдана. Саме такого, як його малювали художники на портретах з королівськими указами на площах міста. Він був геть не схожий на своїх братів, та вони всі були страшенно різні, бо мали кардинально різні сутності. Фурдан був високий, вищий за всіх братів десь на пів голови, могутній, зі міцно збитим тренованим тілом воїна, в чиїх рухах відчувалася небезпечна і могутня сила. Він мав густе русяве волосся, що спадало до плечей, і незадоволене нині обличчя, на якому застигла маска похмурої впертості. Фурдан був уособленням земної стихії — непохитний, як скеля, і руйнівний, як землетрус. Він був непереможним воїном, найбільш запальним і емоційним із усіх, чиє серце, як я відчула, зараз ятрила сліпа та невгамовна жага помсти за Суора.

— Вона порожня, — розповідав Теріан своїм братам схвильовано, і в його голосі відчувалася розгубленість. — Я вивернув її розум навиворіт. Там нічого немає, Фурдане, жодних блоків і ніяких спогадів. Лише чистий аркуш. Я ніколи такого не бачив. 

Фурдан гучно вдарив кулаком по кам’яній стіні, і стіна під його удару покрилася сіткою тріщин.

— Брехня! — вигукнув він, і в його голосі я почула гарчання розлюченого перевертня, від якого я вся затремтіла від страху. — Не може бути! Думаю, що вбивця нашого брата не проста людина! Певно, добре вміє маскуватися! Я розірву її на шматки, власноруч вирву з неї правду, якщо треба, але вона заплатить за кров Суора!

— Теріан не знайшов у ній нічого, ти ж чуєш?! — втрутився Шаах, зауваживши розчаровано і зі злістю. — Але я згоден, Теріан міг помилитися. Саме те, що ти, Теріане, ніколи такого не бачив, і саме те, що ми бачимо перед собою точний портрет убивці, але не можемо довести, що це вона, мене і насторожує!  Може, вона навчилася ставити блоки краще за будь-якого вищого мага? Мої очі і відчуття не брешуть, я ж бачив, як і всі ви також бачили у передсмертному ментальному посланні Суора, що це саме вона посміхалася і дивилася йому просто в очі, коли він помирав! Ми не можемо її відпустити…

Шаах ще щось говорив, але я вже не підслуховувала, більше не могла чекати. Поки вони сперечалися, розмірковуючи, що робити зі мною далі, у мене з'явився маленький шанс втекти, бо ж вони, точніше, Теріан, не замкнув камеру і геть забув про це. Повільно і навшпиньках я почала рухатися в інший бік коридору, геть від цієї камери, де жорстокі перевертні вирішували мою долю. Я тихенько дійшла до повороту, де коридор розгалужувався, і все ще чула далеку розмову братів, вони ще сперечалися, і почала думати, куди ж піти, бо не знала, де вихід. 

Раптом бубоніння голосів у камері позаду мене затихло, і я зрозуміла, що перевертні зараз вийдуть із неї. Слід було втікати. І я рвонула праворуч, побігла так швидко, як могла і скільки вистачало сил. 

— Вона втекла! — пролунав у коридорі розлючений крик Фурдана, напевно, він зайшов у мою камеру й побачив, що мене там вже немає. — Вона ще десь тут, у коридорах! Прокляття, я ж казав, що ця дівка геть не проста!

— Я чую її! — долинув до мене гнівний голос Шааха, і я зрозуміла, що треба бігти ще швидше, туди, де попереду раптом побачила в кінці вузького коридору світло виходу.

Але за моєю спиною вже чулися звуки погоні, швидкий і хижий біг перевертнів, і я зрозуміла, що не зможу втекти від них вже ніколи…