Розділ 3

Розділ 3

Я сіла прямо там на підлогу, притулившись спиною до холодної стіни, і ніяк не могла вгамувати тремтіння в тілі. У голові все ще стояв образ того засніженого дня і очі Суора, повні болю та ненависті.

Не знаю, скільки минуло часу, може, кілька хвилин, а може, й годин. Раптом двері відчинилися, і на порозі з’явився чоловік, якого я знала. Його портрет завжди був поруч із Шааховим на королівських указах. Це був Теріан, другий за старшинством брат п'ятірки (ох, уже четвірки!) королівських вельможних перевертнів.

Він був справжнім красунчиком, ніби зійшов зі сторінок жіночих книжок про кохання, мав довге світле, аж біле, волосся, ідеально рівні риси обличчя і глибокі й пронизливо-блакитні очі, що нині світилися настороженістю й холодним світлом. Коли увійшов у камеру, я мимоволі порівняла його з братом. Шаах був темношкірий, дикий, злий, з очима чорними, як сама безодня, був уособленням первісної люті, грубої сили, лякав своїм виглядом. Теріан же був іншим. Він здавався елегантним і освіченим, але й небезпечним, як лезо кинджала. Ну, так, всі знають у нашому королівстві, що зовнішність перевертнів залежить від їхніх внутрішніх, переважно магічних особливостей. Те, що Теріан був магом, і демонстрував його зовнішній вигляд. 

— Значить, ти Зола, — спитав Теріан, підходячи до мене ближче і розглядаючи мене пильно. — Шаах надто грубий, щоб вести допити, — голос Теріана був мелодійним і спокійним. — Він, як правило, передає всю роботу катам, щоб отримати докази якого-небудь злочину та дізнатися правду. Але у твоєму випадку він обережний, бо після катів не всі виживають, а ми точно хочемо знати, чи вбивця ти чи ні, бо це стосується вже нашої родини, це мусить бути кровна помста. Тому він і покликав мене, а я роблю все це іншими методами, магічними, і в мене ніколи не буває осічок або помилок. Я просто зчитую правду із голови. Я Теріан, королівський маг, якщо ти не знаєш.

Він підняв руку, і я побачила, як між його пальцями звиваються сріблясті нитки магії. І в той самий момент сталося щось страшне. Коли його пальці напружилися, вивільняючи магічну силу і налаштовуючись на магічний вплив на мене, його обличчя почало змінюватися. Витончені риси раптом напружилися, шкіра натягнулася, вилиці загострилися, а губи трохи розтяглися в оскалі, що нагадував вовчий. Це не було повноцінне перетворення, але ця напівдеформована маска хижака, що проступила крізь ідеальне обличчя красунчика, лякала набагато сильніше, ніж пряма агресія Шааха.

— Ну що ж, почнемо, — чоловік підійшов ближче до мене, а я так і сиділа на підлозі, навіть не подумала встати, бо сил геть не було. Ні моральних, ні фізичних. Ніяких. 

— Пам’ять — це як сліди в минуле, Золо, і я зараз все побачу, пройдуся цими слідами саме туди, де сховалися твої спогади про злочини, — прошепотів тим часом Теріан, і в цьому шепотінні прочувся мені звірине гарчання.

Він дістав другою рукою магічний кинджал, що висів на його поясі, і провів ним у повітрі, описуючи складну фігуру.

І я одразу ж голосно закричала, тому що гострий біль ударив мені в скроні. Спалахи картин, що поставали в голові й демонстрували мені сліпучий сніг, криваві розводи, відчуття звіриної сили, що рветься назовні, почали вихоплюватися з пам’яті, змішуючись із моїми власними страхами. Я бачила чорний опік на серці Суора, кров навколо, відчувала чиюсь чужу й задоволену усмішку, але чи то я була, чи то просто марення, навіяні згадками Шааха, було незрозуміло. Біль був страшним, голова просто вибухнула болем, і я почала кричати і корчитися на підлозі, затиснувши свою голову руками.

Раптом Теріан завмер. Його вовче обличчя, яке досі було спотворене магічною трансформацією, раптом здригнулося і почало набувати людських рис, викривившись від шоку. Він відступив і опустив кинджал, а відблиски магії між пальцями другої руки почала зникати.

— Це неможливо, — прошепотів він розгублено. 

Біль раптово вщух, і я сіла, обпершись об стіну і зашепотіла:

— Це не я. Ви помиляєтесь. Я не винна.

Відчула, як із носа почала текти кров і капати на груди, але в мене й сил не було її витерти. Я просто насолоджувалася миттю спокою без болю. Теріан дивився на мене вражено і якось навіть безпомічно.

— У тебе всередині в голові порожнеча, — прошепотів він. — Але так не буває! Твій розум не заблокований і спомини не сховані, Золо, як я думав раніше. Диявол мене бери, він чистий, як аркуш паперу, на якому ніколи нічого не було написано! Там немає слідів Суора! Там немає спогадів вбивці! Там нічого немає! Цього не може бути! 

Він зненацька розвернувся і вибіг із камери, залишивши двері відчиненими, забувши від здивування й шоку навіть замкнути камеру. Я залишилася сидіти на підлозі, відходячи від страшного болю і не розуміючи, чи означає це, що я вже вільна? Адже перевертень Теріан, найсильніший маг королівства, нічого ж не знайшов у моїй голові!