Розділ 2

Розділ 2

Гвардійці не церемонилися зі мною. Коли фургон під'їхав до всім відомої чорної цитаделі, де тримали найгірших і найжорстокіших злочинців, вони висмикнули мене з фургону і знову із якоюсь навіть спеціальною жорсткістю і злістю потягнули до кам'яної тюрми. Мене привели у найнижчі підземелля цієї в'язниці і заштовхнули до невеликої камери. І як тільки я переступила поріг, стіни навколо спалахнули блідо-блакитним світлом, а це значило, що тут стояли магічні бар'єри. Вони одразу почали тиснути на скроні, змушуючи всю мене зіщулитися від напруги, а голова заболіла так, неначе хтось натискав на очі зсередини.

Шаах увійшов слідом. Він заповнив собою весь невеликий простір цієї задушливої камери, від чого мені здавалося, що повітря в камері зовсім не залишилося, і я навіть почала задихатися. Ох, я розуміла, що це від страху і від шоку, але нічого не могла з собою поробити.

Презирливо скрививши губи, королівський перевертень кинув на невеличкий дерев'яний стіл аркуш паперу, який тепер мені здавався тут єдиною чистою і яскравою річчю на фоні сірості та чорноти цієї страшної камери.  Чоловік  різким рухом розправив його однією рукою, а іншою боляче схопив мене за лікоть і смикнув поближче до столу.

— Дивись, — кинув він, вшнипившись у мене страшним поглядом, — я не помилився, це точно ти!

Я глянула на малюнок і мимоволі хотіла відсахнутися, але він міцно тримав мене за лікоть, роблячи мені боляче. З паперу на мене дивилося моє обличчя. У намальованої на портреті дівчини були ті ж самі риси, той самий розріз очей, та ж лінія підборіддя. Але вираз обличчя був зовсім інший... З паперу на мене поглянула зла і безжальна істота, в очах якої не було нічого людського, лише єхидна глузлива посмішка та жорстокий блиск очей. Та дівчина, на малюнку, тримала в руках гострий кинджал, який спрямовувала прямо на глядача.

— Це ти, — ще раз повторив Шаах, не зводячи з мене гострого, майже фізично відчутного і ненависного погляду.

— Це не я! — тремтячим голосом промовила я. — Це не моє обличчя, це якась жахлива помилка! Я вперше бачу цей портрет, і я ніколи не тримала в руках зброї! Але ж прокляття, ця жінка страшенно схожа на мене, — похитала я головою, — але це точно не я!

Шаах не відповів, і його мовчання було страшнішим за будь-які крики. Він зробив крок уперед, скорочуючи відстань між нами, і його долоня, гаряча, шорстка, з виразними мозолями від руків’я меча, владно лягла мені на чоло. Ця рука була величезною, як лапа звіра чи якогось монстра, а пальці були страшенно холодні, і від них поширювалося дивне тремтіння, напевно, так проявляла себе його магічна сила. І я навіть могла уявити, як ця рука одним стисканням могла розчавити мій череп, тому що сила в цьому чоловікові відчувалася дуже велика.

— Зараз ти все згадаєш, — прошепотів він, і в його голосі геть не було сумніву.

Світ навколо мене раптом здригнувся, ніби реальність розкололася. Стіни в’язниці розчинилися в густому й чорному мареві, і я побачила видіння, яке показав мені жорстокий Шаах.

Я опинилася там, де ніколи не була. Тут був сніг, яскравий, майже сліпучий, але залитий червоним, і я зрозуміла що це кров, багато крові. На снігу, у самому центрі цього засніженого пекла, лежав чоловік. Його тіло було спотворене, груди наче розплавилися від чорного вогню, що випалив сорочку і тіло. Але він, хоч і ледь дихав, був ще живий, а його очі були розплющені, і в них я побачила гостру ненависть, спрямовану на того, хто стояв перед ним, тобто на ту, на його вбивцю... 

Я відчула, як чужа ненависть наповнює мене всю, перелякалася і вирвалася з того видіння назад у задушливу камеру. Вхопилася за край столу, хапаючи ротом повітря, як риба, викинута на берег. Шаах, котрий відпустив мою голову, стояв навпроти, пильно спостерігаючи за мною.

— Ну? Що ти скажеш тепер? — спитав він. — Хіба ти не впізнала його? Це мій брат Суор!

— Я не знаю ніякого Суора! Тобто, я хотіла сказати, що всі знають вашого брата Суора і те, що він загинув, але я тут ні при чому! — вигукнула я, відбігаючи від чоловіка. — Так, я побачила ваше видіння, страшну смерть, його хтось убив, але це була не я!

Шаах зробив крок до мене, і його темне, майже чорне обличчя на мить спотворилося від дикого гніву. Він нахилився так низько, що я відчула його гарячий подих на своїй щоці.

— Досить цієї вистави, — прогарчав він. — Ти вбивця! Прикидаєшся невинною дівчиною, живеш на околиці столиці, господарюєш у своїй таверні, для всіх гарна хазяйка і законослухняна громадянка. Але це маска! Насправді ти жорстока вбивця, яка ось уже пів року вбиває перевертнів мого роду! Ти прекрасно все пам’ятаєш. І ти смакуєш кожен момент агонії кожної жертви!

Я остовпіла від жаху. Його звинувачення було настільки абсурдним та безпідставним, що я навіть не могла вимовити й слова, але він продовжував, і в його очах горіло щось схоже на чорну одержимість.

— Але ти хитра, — Шаах примружився, його погляд ковзав по моєму обличчю, ніби він шукав тріщину в масці. — Я бачу це. Я не дуже сильний маг. Зараз ось показав тобі передсмертну картинку, яку бачив і відчував мій брат і передав у момент своєї загибелі нам, чотирьом його рідним братам. Він бачив твоє обличчя, коли помирав. Ми змогли зробити портрет. Але нині твій розум заблокований. Може, ти і не пам'ятаєш цього, хто знає? Може, ти спеціально поставила на себе таку магічну заслону, яка приховує від тебе навіть саму себе? Певно, ти зачинила двері в ту частину своєї пам’яті, де ти монстра!