Розділ 1

Розділ 1

Над містом небо затягнули чорно-сірі хмари, обіцяючи неминучий дощ, але в моїй таверні було затишно й тепло. Хоч і трохи гамірно нині. Проте це був той особливий гамір, що з'являється, коли люди намагаються сховатися від негоди під дахом і радісно всідаються за кухоль елю.

З десяток лісорубів, втікаючи від дощу, ввалилися сюди пів години назад, залишивши за моєю вимогою всі свої сокири біля порога, і тепер їли та пили, голосно перегукуючись. І тому зараз роботи було багато, я крутилася між столами, наче заведена, мої ноги гуділи від втоми, а фартух вже давно став мокрим від випадково розлитого вина. О, так! Моя таверна, що знаходилось на околиці міста, була моїм особливим дітищем, моєю фортецею, і тут я була не просто дівчиною, а хазяйкою, тією, хто добре вміє господарювати. Я отримала її в спадок від батьків і дуже пишалася, що маю свою справу. І старалася все робити правильно, знала про постійних відвідувачів геть усе: хто любить міцну піну на пиві, а хто п'є тільки віскі. О, так, я була з тих хитрих таверниць, хто вміє вчасно підлити вина, щоб розв’язати язик мовчазним клієнтам і дати їм виговоритися, бо не лише за їжею та напоями приходили сюди люди…

— Це однозначно Шаах! — вигукнув один із лісорубів за ближнім столиком, перехиляючись через стіл так, що мало не перекинув свою миску з юшкою. — Ти бачив, як він тримає меч? Від одного його погляду кров у жилах холоне!

Я мимоволі здригнулася, почувши про перевертня Шааха. Знову всі обговорювали королівську п'ятірку перевертнів, які вірно служили нашому королю. Я знала їх усіх. Та й хто не знав королівську п'ятірку? Їхні портрети були у всіх газетах, а їхні магічні накази, скріплені печаткою у вигляді вовчої лапи, нагадували всім мешканцям столиці про те, хто тут, у місті, справжній господар. Особливо Шаах. Темношкірий Альфа, про чию жорстокість і нетерпимість до злочинців ходили легенди.

— Та це неправда, — відмахнувся другий, гупаючи кулаком по стільниці так, що аж з келихів вихлюпнувся ель. — Шаах може й грізний, але Фурдан його перевершить у будь-якому поєдинку, у того сили хоч відбавляй! Він найсильніший із братів!

— Фурдан — то груба сила, — втрутився третій лісоруб, що до цього мовчки сьорбав свій напій. — А ви Теріана забули? Оце справжній жах. Кажуть, він може витягнути з тебе душу, навіть не доторкнувшись до свого клинка, одними лише магічними заклинаннями.

— Ну, то вже для слабаків, — пирхнув перший, знову перебиваючи. — Якщо хочете справжньої небезпеки, то згадайте Руаса. Він не розмовляє, а просто робить свою справу, ворог навіть не встигає побачити, як він опиняється за його спиною і пронизує клинком, у нього миттєвий удар, як блискавка.

— А я все одно кажу, що з п'ятірки найнебезпечнішим був Суор, — раптом тихо промовив той самий третій лісоруб, озираючись по сторонах. — Він був наймолодшим, але вмів таке, про що іншим і не снилося. Кажуть, він мав дар бачити сутність речей наскрізь…

— Та замовкни! — різко обірвав його перший, аж почервонівши. — Ти що, сп’янів зовсім? Знаєш, як Шаах реагує на згадки про брата? Його вже пів місяця як немає, а ти про нього тут розбалакався. Забудь це ім’я, якщо хочеш залишитися живим!

За столом запанувала сторожка й неприємна тиша. Я мимоволі завмерла, відчуваючи, як по спині пробіг холодок. Про загиблого перевертня Суора, наймолодшого брата з королівської п'ятірки, яка недавно перетворилася на королівську четвірку, намагалися не згадувати, бо ніхто не хотів накликати на себе гнів Шааха, адже він поклявся помститися на крові.

Я закотила очі, витираючи ганчіркою пролиту пляму на стійці. Мені здавалося неймовірно безглуздим обговорювати фізичну й магічну могутність вельмож, які навіть не підозрюють про існування цієї таверни. Навіщо? Вельможі живуть окремо, а ми, прості люди, окремо. Але не встигли чоловіки продовжити свою палку суперечку, присмачену смачним м'ясом та п’янким елем, як двері таверни з гуркотом відчинилися, немов їх ударили з боку вулиці велетенським тараном. Всі розмови в таверні миттєво вщухли, а звук дощу, що почав стукотіти по даху, зазвучав гучніше.

На порозі стояв перевертень Шаах, про якого щойно була мова. І він не ввійшов, а влетів у таверну, як хижак, що нарешті знайшов свою здобич, і його темні очі, сповнені ненависті, уп’ялися прямо в мене.

Я так і завмерла з ганчіркою в руках.

— Заарештуйте її! — вказав Шаах пальцем прямо на мене.

Із-за спини перевертня в двері швидко увійшли гвардійці й рушили до моєї стійки.

— Ні-ні! Пане, в чому справа? Це якась помилка! — закричала я, коли швидкі й мовчазні солдати рвонули до мене.

Один із них грубо схопив мене за плечі, розвернувши й втиснувши обличчям у грубу поверхню стійки. Руки мені викрутили за спину з такою силою, що в плечах щось хруснуло, і на моїх зап'ястках клацнули кайданки, боляче врізавшись у шкіру.

Шаах підійшов до мене впритул. Його чоботи глухо стукали по підлозі, і кожен крок неначе відраховував останні секунди мого звичного і спокійного життя. Перевертень схилився нижче до мого вуха, і я відчула його гаряче і зле дихання.

— Помилок у моїй роботі не буває, — прошепотів він із моторошним торжеством, навіть із якоюсь єхидною радістю. — Я ж усе бачив! Це ти вбила мого брата Суора! Думала, що я не впізнаю ту, хто вирвала з грудей його серце? І тепер ти, убивце, ховаєшся під маскою безневинної таверниці? Нарешті я знайшов тебе! І моя помста буде страшною! Готуйся, хвойдо, ти скоро пожалкуєш, що народилася на цей світ!