Розділ 8. В ПОЛОНІ БЕЗУМНОГО УЗУРПАТОРА

Єдине що встигла зробити мадам Віталіна перед тим як здатися в полон це послати файл зі звітом того що трапилося на «Пенелопу». А вже за мить агресори оперативно перекрили будь-який зв'язок наповнивши ефір справжнім шквалом радіоперешкод. Опричниця розсудливо склала зброю перед переважаючою кількістю ворожих солдатів тішачи себе слабкою надією, що можливо капітан Канаріс виявиться більш обережнішим і зможе зберегти свого корабля від підступного нападу.

Полонених зігнали в великий зал яхти де пораненими, яких виявилося напрочуд багато, відразу ж зайнялися медичні дроїди. Посол Качур, якому вправно перев’язали прострелену руку і ввели дозу обезболюючого, всівся біля жінки і стиха мовив:

– Хто б міг подумати, що все складеться ось так. Як вважаєте, що з нами буде дальше?

– Мабуть піднімуть на орбіту і будуть тримати в якості заручників, – так само стиха відповіла мадам Віталіна. – Все схоже на державний переворот де заколотників підтримують інтервенти з Берберської конфедерації.

– Цього можна було й сподіватися, – важко зітхнув дипломат. – Бідний король, боюсь його життя тепер не вартує і надщербленого шеляга. Клан Північної Гавані нізащо не пощадить монарха. Тадеуша Третього якщо не відкрито стратять, то тихо придушать у в’язничній камері, а народові скажуть що стався нещасний випадок.

Опричниця мало переймалася долею нещасливого короля, вона більше хвилювалася тим що дальше трапиться з нею та її командою. Добре що хоч вдалося напередодні розосередитися і цим збільшили шанси на те, що хоч хтось все-таки збереже своє життя. Про Барчук жінка переживала найменше. Ця колишня космодесантниця дасть собі раду в любих екстремальних ситуаціях і вийде сухою з води при найнебезпечніших обставинах. А от чи вдалося врятуватися Константіносу та Барбарі?

Відповідь на це запитання полонянка незабаром отримала коли в зал увійшов високий чоловік закутий в бойову броню і голосно гаркнув:

– Мадам Віталіна, піднімайте свій зад і прямуйте за мною.

Опричниця не барячись виконала це владне розпорядження незнайомця. Вона не хотіла ризикувати життям заручників, бо чужинець тримав в руках масивний імпульсний карабін, яким загрозливо поводив зі сторони в сторону. У жінки не виникало сумнівів, що він легко підкріпить серйозність свого наказу однією-двома безневинними жертвами. Вона схопилася і обережно ступаючи, щоб ненароком не наступити на когось, повільно наблизилася до бойовика.

– Я мадам Віталіна, до ваших послуг, – чітко промовила опричниця.

Незнайомець якусь секунду мовчки розглядав її, а потім махнув рукою в напрямку трапу, що вів на верхню палубу судна. Жінка слухняно попростувала у вказаному їй напрямку, з неприємністю відчуваючи як холодний ствол карабіну раз-у-раз втикається їй в спину. Піднявшись по трапу вона потрапила під конвой ще двох солдатів, котрі провели її в приміщення, що нагадував капітанський місток. Там величаво розсівся той кого звали віконт Джузеппе.

– Що ви собі дозволяєте? – кинулася в словесний напад опричниця. – Я громадянка республіки і вимагаю негайного звільнення.

– Тихо, тихо, дамочко! – криво всміхнувся чоловік – Вас ніхто не ув’язнював. Це просто вимушена міра щоб захистити всіх вас від небезпечних терористів. Ви хіба не знали, що на королівську яхту готувався підступний напад. На щастя нашому клану вдалося в останній момент попередити жахливе кровопролиття невинних. На превеликий жаль врятувати його високість Тадеуша Третього не вдалося. Підлий зрадник застрелив бідолашного монарха.

– Ага, і для того щоб нас врятувати ви заманили всіх на цю яхту, котру доставила на планету берберська каракка? – єхидно зауважила жінка.

– А що вдієш? – розвів руки віконт Джузеппе. – Самі знаєте, що Синевир технічно відсталий світ тож ми були змушені скористуватися допомогою наших друзів-союзників. Те саме стосується і того невеликого контингенту берберських військ, котрі зараз висаджуються на планету, щоб очистити королівство від буряну тероризму і бандитизму.

– Чого ж ви хочете від мене? – насупила брови мадам Віталіна яку вже вернуло від відвертої брехні цього позірного лицеміра.

– Однієї невеличкої послуги, за яку я особисто буду вам надзвичайно вдячний. Справа в тому, що ваш підлеглий зараз повним ходом драпає на своєму кораблі до зовнішніх кордонів системи.

– А що я тут можу вдіяти? – сухо запитала жінка ледь стримуючи радісне тріпотіння серця.

– Запишіть відео де накажете йому повернутися назад і стати нашим гостем, – відповів чоловік і крижаним тоном додав. – І намагайтеся говорити переконливо, бо нещасний випадок може статися наприклад з вашим дорогим послом Качуром. Сподіваюся ви розумієте, що це не загроза а тільки дружнє попередження.

Мадам Віталіна все зрозуміла правильно і без будь-яких подальших заперечень зробила все що від неї вимагали. Вона непогано вивчила капітана Канаріса і була стовідсотково переконана в тому що чоловік не виконає цей її наказ. Та що він буде робити дальше жінка не могла спрогнозувати. Опричниця лише зрозуміла, що ворогу не вдалося зненацька захопити «Пенелопу». Корабель вирвався з лабетів агресора і тепер мчав до виходу з системи. Найкращим варіантом у цій ситуації для Константіноса було б здійснити стрибок в гіперпростір, добратися до найближчої бази військово-космічних сил республіки і розповісти про все що тут трапилося.

В такому випадку на допомогу флоту доведеться чекати не менше тижня, і це лише тоді коли уряд гетьмана наважиться на пряме втручання у внутрішні справи Синевиру. Цілком можливо що більш оперативнішим виявиться князь Терещенко зі своєю приватною армією «Чугайстер». Та чи захоче магнат відкрито виступити проти цілої Берберської конфедерації – залишалося великим запитанням. Була ще невелика ймовірність того, що запальний капітан все ж залишиться в системі і спробує самотужки розібратися з підлим противником. Різноманітної зброї у нього на борту чимало, та чи вистачить її щоб подолати ворожі сили. Було над чим задуматися опричниці, коли її відвели назад в зал з полоненими.