Глава 11. Сцена 6.

Глава 11. Сцена 6.

- Ви так і не скажете, куди ми їдемо?

Марта сиділа в кріслі пасажира, зручно вмостившись на шкіряному сидінні затишного автомобільного салону, і вже вдруге намагалася розгледіти бодай щось крізь густу вечірню темряву та тоноване скло автомобіля. В салоні панував напівморок, розбавлений лише тьмяним синюватим світлом приладової панелі та ароматом дорогого парфуму Максима — терпкого, з нотками тютюну та бергамоту.

- Ні.

Відповідь була короткою, як постріл, але в голосі Максима звучала легка усмішка. Він упевнено вів машину, його руки спокійно лежали на кермі, а погляд був прикутий до дороги, освітленої фарами.

- Навіть приблизно? — Марта закинула голову на підголівник і подивилася на його профіль. Вона бачила, як тіні від вуличних ліхтарів швидко ковзають по його обличчю, підкреслюючи різкі лінії щелепи та втомлені, але уважні очі.

- Ні.

- Ресторан?

- Можливо.

- Театр?

- Точно ні.

- Кіно?

- Теж ні.

- Викрадення?

Максим повільно повернув голову, і на його обличчі з’явився вираз щирого подиву.

- Серйозно? Викрадення?

- Я просто перевіряю всі доступні варіанти. Хто вас, багатіїв, знає, що у вас у голові, — Марта знизала плечима, намагаючись зберегти серйозний вигляд, хоча всередині все тріпотіло від суміші страху та азарту.

- Тоді можу вас заспокоїти.

- Я уважно слухаю.

- У моїх планах на сьогодні викрадення не значилося.

Марта демонстративно видихнула, розслабляючи плечі.

- Слава Богу. Вже краще.

Він знову повернувся до дороги, але кутики його губ сіпнулися вгору.

- Хоча тепер, коли ви підкинули цю ідею, я починаю сумніватися.

- Ось! — Марта різко повернулася до нього, аж пасок безпеки натягнувся. — Я так і знала, що ви щось задумали! Ви просто маскуєте свої підступні плани під вечерю!

- Марто, ви ж самі погодилися довіритися мені. — Його голос звучав спокійно і це дратувало ще більше.

- Я погодилася на вечерю! Звичайну, ділову вечерю, щоб обговорити робочі моменти!

- Вечеря з вами — це вже не просто робочий момент. Це… приємне доповнення.

- Не заговорюйте мені зуби! — Марта насупилася. — Сісти в машину до боса й не знати, куди ти їдеш — це не довіра. Це легковажність.

- Тобто ви визнаєте, що ваша поведінка легковажна?

- Безумовно! Адже ваша поведінка дуже підозріла! — Марта засміялася, не в силах більше тримати маску серйозності. Її сміх пролунав у тиші салону м’яко й природно.

І тільки потім вона помітила, що Максим знову дивиться на неї. Вона замовкла, відчуваючи, як усмішка повільно згасає під його поглядом. Він дивився не на дорогу, а на неї. Погляд був спокійним, глибоким, в ньому читалося щось таке, що змусило її серце пропустити удар. Тепле світло від приладів відбивалося в його очах, роблячи їх м’якшими, ніж зазвичай.

- Що? — тихо запитала вона.

- Нічого.

- Ви так дивитеся, коли «нічого»?

- Іноді.

- А як ви дивитеся, коли «щось»?

Максим на секунду перевів погляд на дорогу, оминаючи іншу машину.

- Покажу.

- Коли?

- Скоро.

Марта відчула, як щоки починають горіти, і це було зовсім не від обігрівача в машині. Вона демонстративно повернулася до вікна, вдивляючись у нічне місто, яке пролітало повз.

- Ви сьогодні особливо нестерпний.

- Ви вже це казали.

- Значить, є причина повторювати.

Автомобіль звернув із галасливої центральної вулиці в тихий, вузький провулок, освітлений старовинними ліхтарями. За кілька хвилин вони зупинилися біля невеликого, затишного ресторану з вивіскою, оповитою плющем. Тепле жовте світло лилося з великих вікон, обіцяючи затишок і смачну їжу.

Марта озирнулася довкола. Район був їй незнайомий.

- Я тут ніколи не була.

- Я знаю. Саме тому ми тут.

Максим вийшов із машини, швидко обійшов її та відчинив дверцята. Його галантність була настільки природною, ніби це було давньою звичкою. Він подав руку. Марта вагалася лише секунду, перш ніж вкласти свою долоню в його. Її пальці потонули в його великій, теплій руці, і дівчину знову охопило те дивне відчуття захищеності, отруєне легким присмаком тривоги.

- Ви всім жінкам відчиняєте двері? — запитала вона, коли вони йшли до входу.

- Ні.

- А кому?

Максим зупинився біля дверей, подивився їй просто в очі.