Глава 11. Сцена 5.

Глава 11. Сцена 5.

О 17:42 Марта стояла перед розкритою шафою й дивилася на власні вішалки з важкою недовірою.

На великому двоспальному ліжку в хаотичному порядку лежали її речі. Три сукні, жодна з яких не задовольняла Марту. Одна здавалася надто сміливою, друга — занадто скромною, а третя — аж надто відвертою. Шовкові блузки, які вона приміряла ще зранку, одразу летіли вбік. Класичні темно-сині джинси досі залишалися під питанням, а колись улюблена спідниця-олівець личила б хіба що для співбесіди чи бізнес-зустрічі. Що ж до затишного в'язаного светра, то його Марта в пориві роздратування жбурнула на підлогу ще хвилин десять тому.

Персик поважно сидів рівно посеред розкиданого гардеробу своєї господині, розпластавшись на найдорожчій шовковій блузці.

- Навіть не дивись на мене цим своїм осудливим поглядом, — пробурчала Марта, знову запускаючи пальці в розпущене волосся.

Кіт не відводив бурштинових очей.

- Це не побачення, — твердо сказала вона у порожнечу кімнати.

Персик досить скептично і повільно моргнув.

- Звичайна вечеря, — Марта рішуче витягнула з шафи чорну сукню з відкритими плечима.

Кіт моргнув вдруге.

- Робоча зустріч з босом.

Котові довелося моргнути знову.

- Який… ну, який досить привабливо виглядає, чорт забирай.

Персик розкрив пащу й соковито, демонстративно позіхнув.

- І це абсолютно, чуєш, абсолютно нічого не означає! — вигукнула Марта, притискаючи чорну сукню до грудей і повертаючись до дзеркала.

Вона з шумом вдихнула повітря, ще раз глянула на себе — і чорна сукня без вагань полетіла до решти одягу.

- Занадто фатально. Вирішить, що я зібралася його спокушати.

Наступною Марта дістала ще одну сукню, цього разу бежеву, на перший погляд досить спокійну та закриту.

- Ні. Я виглядатиму в ній як репетиторка з математики.

Темно-зелена.

- Теж ні. Надто офіційно.

Марта завмерла з шовковою блузкою кремово-молочного відтінку в руках.

- Небезпечно…

Вона застигла, витріщившись на власне відображення у дзеркалі.

- Господи, Марто, чому ти взагалі сказала це слово?! Що тут небезпечного? Це просто тканина!

Персик на ліжку перевернувся на інший бік, демонструючи пухнасте черево й вираз котячої мудрості на морді

- Замовкни, — шепнула вона коту.

У результаті вона все ж вибрала цю саму світлу шовкову блузку. Вона була з м’яким вирізом, який вигідно окреслював ключиці та темні класичні штани, що ідеально підкреслювали стегна. Вона підійшла до дзеркала, розпустила волосся, дозволяючи йому м'якими хвилями розсипатися по плечах. Потім зібрала його у високий хвіст. Потім роздратовано висмикнула шпильку й знову розпустила.

- Це просто вечеря. Звичайна суботня вечеря, — повторила вона як закляття.

Персик м'яко стрибнув із ліжка на підлогу, струшуючи пилинки з лап.

- Так. Просто. Вечеря.

Тієї ж секунди на нічному столику завібрував телефон. Марта підстрибнула так, наче вибухнула граната. Екран спалахнув білим.

Максим:

«Я буду о сьомій».

Пальці Марти тремтіли, коли вона швидко набирала відповідь:

«Добре».

Не минуло й п'яти секунд, як на екрані знову заблимали три крапки. Вона мимоволі затамувала подих, вирівнявши спину. Крапки зникли. З'явилися знову. І нарешті:

Максим:

«І Марто…»

Вона впала на краєчок ліжка, міцно стискаючи корпус смартфона.

«Так?»

Максим:

«Вам дуже личить, коли ви не намагаєтеся мене дратувати».

Марта обурено витріщилася на повідомлення. Щелепа мимоволі сіпнулася.

- Що?!

Персик підвів вухо, уважно стежачи за господинею.

- Він мене свідомо провокує! — повідомила вона порожній кімнаті. — Він просто кайфує від того, що виводить мене з рівноваги!

Кіт моргнув.

- І найгірше те, що йому це ідеально вдається!

Вона розлючено, але з дивним азартом у пальцях, швидко набрала:

«А вам дуже личить, коли ви мовчите. І бажано в іншій кімнаті».

Вона перечитала текст, задоволено усміхнулася і натиснула «Надіслати». Відповідь вистрілила миттєво:

Максим:

«Тоді сьогодні ввечері вам доведеться мене потерпіти. Звикайте».

Марта прикусила нижню губу, стримуючи дурну, мимовільну усмішку, яка так і норовила розпливтися по обличчю.