Глава 15

— А що ви так рано, тітко? – вигукую я, не даючи можливості Ігорю відкрити рот і наговорити зайвого, тому що мені абсолютно не хочеться брехати родичці.

— Так у банк по роботі вийшла і вирішила заскочити додому пообідати, - проходить вона в квартиру і ставить на підлогу сумку. – А ви Юрчик, правильно? — в її очах спалахує цікавість і я розумію, що просто так чоловікові не піти.

— А що, не схожий? – у голосі Ігоря явно чується легка іронія і можу заприсягтися, його нервує той факт, що його плутають з братом.

— Ну, я вас через віконце тільки  бачила, начебто такий же темненький і високий. Ой, Віка, а ти захворіла? – її погляд затримується на пакеті з аптеки. З боку Ігоря ж чується легкий смішок, він, напевно,  здогадується про те, що я ще ні з ким не поділилася новиною про свою вагітність.

— Ні це... Юра вирішив купити мені вітаміни, осінь йде, потрібно зміцнювати імунітет, - я навмисно виділяю його ім'я, щоб зачепити і позлити, а потім кивком голови вказую в бік дверей, сподіваючись, що він зрозуміє мій прозорий натяк.

— Який турботливий. Проходьте ж, будемо разом пити чай, я купила тістечок.

— Ні-ні, Юра вже йде, у нього справи, - метушуся я і ще ширше відкриваю перед чоловіком двері.

— Заради такого я можу і затриматися, - заявляє він і я насилу стримую порив силоміць виперти його з квартири.

Ми переміщаємося в маленьку кухоньку, яка тепер здається мені неймовірно тісною, тітка Таня засипає хлопця мільйоном питань, на які він відповідає коротко і стримано. Я відчуваю, що це неправильно. Ми збрехали батькам Юри і мені все-одно, як Ігор потім вирішить цю проблему, але обманювати своїх рідних, а потім шукати виправдання, куди раптово подівся чоловік дуже не хочеться. Ігоря ж, здається, зовсім не хвилює той факт, що тітка приймає його за мого хлопця, він повільно помішує ложечкою гарячий чай, присуваючись до мене все ближче і ближче. Це чаювання стає нестерпним, особливо коли тітка починає розписувати як добре ми виглядаємо разом.

Я збираюся закінчити це, нехай навіть доведеться розповісти правду: і про близнюків, і про вагітність, я вже навіть готова до жалісних поглядів тітки, але від одкровень мене рятує телефонний дзвінок.

— Вибачте, це по роботі, — Ігор виходить з кухні і я видихаю. Навіть не помічала в якій напрузі перебувала весь цей час.

— Він такий красень, правда трохи замкнутий якийсь, — шепоче тітка, близько схилившись до мене. — Але зразу видно — мужик, що треба. В такого б вчепитися і не відпускати.

— Це ви його просто погано знаєте, — усміхаюсь я, поглядаючи в бік дверей.

— Та тут і знати нічого не треба, достатньо подивитися в очі.

— Вибачте, мене викликали по роботі, доведеться вас покинути.  Віка, проводиш?  - рятує мене Ігор від ситуації, в яку сам же і загнав.

— Так, звичайно, - різко встаю зі стільця і боляче вдаряючись стегном об кут стола.  — Ай!

— Все гаразд?  Сильно забилася?  - Ігор в мить ока виявляється поруч, від його дотику до моєї руки по всьому тілу проходить електричний розряд.  Наші погляди зустрічаються і я в мить забуваю про біль.  Просто стою і витріщаюся на нього, відчуваючи як несамовито калатає серце в грудях.  Він теж не рухається, ковзає поглядом по моєму обличчю і важко дихає.

— Може, лід прикласти?  - голос тітки вривається бурхливим вихором між нами, змушуючи відскочити один від одного.

— Ні, все в порядку, я проведу Ігоря.

Чоловік виглядає задумливим, зупиняється перед дверима, дивись на мене, немов хоче щось сказати, але не наважується.

— Не забувай приймати вітаміни і відпочивай більше, - кивком голови вказує в сторону пакета.  - І подумай щодо моєї пропозиції.

— Ти знаєш мою думку з цього приводу, - я відкриваю перед ним двері і чекаю, коли він нарешті забереться.  І з квартири, і з мого життя.  Назавжди.

— Ігорю, - гукаю його - не приїжджай сюди більше, будь ласка.

—  Не можу обіцяти.  До зустрічі, Вікторія.

Я спостерігаю за тим, як його фігура зникає на сходах, закриваю двері і відчуваю дивну порожнечу всередині.

Протягом тижня я намагаюся знайти роботу. Ходжу на співбесіди, заповнюю анкети, залишаю на сайтах резюме, але ніякого толку від цього немає. Ігор був правий — я не зможу працювати дванадцять годин в день, як на видачі посилок у відділенні пошти, наприклад, не зможу працювати в ніч на оптовому складі, мені важко буде стояти біля прилавка в булочній через неймовірну задуху, а від запаху в м'ясному відділі супермаркету обов'язково почне нудити.

Я зневірилася. Звичайно, минуло не так багато часу, щоб починати панікувати, але все ж, враховуючи мою вагітність, багато вакансії для яких не потрібен досвід роботи і додаткові навички геть відсікаються.

Все ж мені доводиться розповісти батькам про звільнення, послухати ряд позначень і поділитися своїми планами на життя. В столиці. Мама, здається, зовсім не проти, навпаки: зраділа тому, що у мене є можливість осісти в місті.

Два рази в день я приймаю вітаміни і кожен раз згадую про Ігоря. Він більше не турбує мене, але незважаючи на це, я часто з настороженістю підглядаю на телефон. Відчуття, ніби цей чоловік був лише дивним коротким сном.