Глава 1

Першу главу пропоную побудувати навколо весілля Аліни Рейлі та Мілейна Ейтрі, призначеного на 1 липня. Саме цього дня вперше проявиться її магія істини, а святкування перетвориться на публічне викриття нареченого.

Важливо, щоб Аліна не виглядала людиною, яка раптово звинувачує коханого без підстав: вона вже знає про його злочини, має викрадені записи й допомогла втекти одній із жертв. Магія лише підтвердить те, що Мілейн бреше.

# Глава 1. Весілля, якого не стало

Першого липня погода була напрочуд гарною.

Сонце заливало світлом сад, прикрашений білими стрічками та живими квітами. Гості вже зібралися, музиканти налаштовували інструменти, а наречена стояла перед дзеркалом і дивилася на своє відображення.

Аліна Рейлі мала сьогодні стати дружиною Мілейна Ейтрі.

Ще кілька тижнів тому сама думка про це змушувала її усміхатися. Вони зустрічалися десять місяців, і вона щиро кохала чоловіка, з яким збиралася пов'язати своє життя.

Тепер же весільна сукня здавалася їй чужою.

— Аліно, ти готова? — запитала Флора Рейлі, зазирнувши до кімнати.

— Майже.

Мати підійшла ближче й поправила стрічку на її плечі.

— Ти якась бліда. Хвилюєшся?

Аліна поглянула на неї через дзеркало.

— Мамо, я просила тебе переглянути ті записи.

Усмішка Флори зникла.

— Знову починаєш?

— Там докази.

— Ми вже говорили про це. Мілейн — порядна людина. Не знаю, що ти собі надумала, але сьогодні не час для подібних розмов.

— А коли буде час? Коли зникне ще хтось?

— Досить, Аліно!

Дівчина замовкла.

Вона вже намагалася пояснити все батькам. Показувала записи, розповідала про людину, яку допомогла звільнити. Та Тимур і Флора не захотіли повірити, що шанований художник, майбутній чоловік їхньої доньки, причетний до викрадення людей.

— Гості чекають, — тихіше промовила мати. — Не зіпсуй цей день.

Коли двері зачинилися, Аліна сіла на край ліжка.

Вона знала, що повинна була піти раніше. Але Мілейн уже шукав зниклі записи. А ще він почав ставити запитання, на які вона не хотіла відповідати.

Сьогодні в неї залишався останній шанс викрити його перед людьми, які досі вважали його бездоганним.

***

Мілейн Ейтрі чекав біля квіткової арки.

У святковому вбранні він виглядав саме так, як і належало нареченому: впевнений, усміхнений, щасливий.

Коли з'явилася Аліна, він простягнув їй руку.

— Ти прекрасна, — прошепотів він.

Колись ці слова змусили б її зашарітися.

Тепер вона лише дивилася на чоловіка, намагаючись збагнути, як могла так довго не помічати його справжнього обличчя.

Церемонія розпочалася.

Лунали урочисті слова, гості усміхалися, хтось уже витирав сльози розчулення.

Аліна майже не чула того, що говорив церемоніймейстер.

Перед очима стояло зовсім інше: темне приміщення, налякана людина, сліди магічного тавра на шкірі.

І записи, які вона знайшла.

— Аліно Рейлі, чи згодні ви взяти Мілейна Ейтрі за чоловіка?

Запала тиша.

Мілейн повернувся до неї з усмішкою.

Аліна повільно прибрала свою руку з його долоні.

— Ні.

Хтось серед гостей здивовано ахнув.

— Аліно? — Мілейн нахилився до неї. — Що ти робиш?

— Те, що мала зробити раніше.

— Якщо це жарт, то він невдалий.

— Це не жарт.

Вона повернулася до гостей.

— Я не можу вийти заміж за людину, яка викрадає людей і передає їх тим, хто чинить із ними жахливі речі.

Музика обірвалася.

На обличчі Мілейна на мить промайнуло щось схоже на лють. Але він швидко опанував себе.

— Любі гості, перепрошую за цю прикру сцену, — заговорив він спокійно. — Очевидно, моя наречена перебуває в надзвичайно схвильованому стані.

— Не смій виставляти мене божевільною!

— Аліно, я не знаю, хто навіяв тобі ці вигадки.

І саме тоді вона побачила дивне.

Повітря навколо Мілейна наче здригнулося. На коротку мить його постать огорнуло неприродне світіння.

Аліна кліпнула.

Світіння зникло.

— Ти брешеш, — тихо сказала вона.

— Я ніколи не заподіяв нікому шкоди.

Світіння з'явилося знову.

Тепер Аліна бачила його виразніше.

Вона відступила на крок.

Що це було?

— Ти знову брешеш.

Мілейн примружився.

— Припини.

— Ти викрадав людей. Я бачила одного з них. Я допомогла цій людині втекти.

Гості загомоніли.

— Це неправда! — різко промовив Мілейн.

І знову те саме світіння.

Аліна раптом зрозуміла: воно виникало щоразу, коли він говорив неправду.

Вона не знала, звідки взялася ця здатність. Не розуміла, чому раніше нічого подібного не бачила.

Але тепер сумнівів не залишилося.

— Я знайшла твої записи, Мілейне. Там є відомості про людей, яких ти передавав своїм спільникам.

— Нісенітниця!

— Тоді чому ти так наполегливо їх шукаєш?

Він завмер.

— Я не розумію, про які записи ти говориш.

Світіння знову огорнуло його постать.

— Розумієш.

— Аліно! — пролунав голос Тимура Рейлі. — Негайно припини цю ганьбу!

Дівчина повернулася до батька.

— Тату, я говорю правду.

— Ти звинувачуєш людину в тяжких злочинах перед усіма гостями!

— Бо він їх скоїв!

— Досить! — втрутилася Флора. — Ти хоч розумієш, що робиш?

Аліна подивилася на матір.

— Розумію. А ви досі не хочете мене почути.

Мілейн зробив крок уперед.

— Кохана, ходімо поговоримо наодинці.

Він простягнув руку, але Аліна відступила.

— Не торкайся мене.

— Ти пошкодуєш про цю виставу, — прошепотів він так тихо, щоб почула лише вона.

Аліна відчула холод уздовж спини.

Проте не відвела погляду.

— Можливо. Але твоєю дружиною я не стану.

***

Весільні гості почали розходитися.

Одні співчували Мілейну, інші перешіптувалися, намагаючись зрозуміти, чи були в словах Аліни бодай якісь підстави.

Тимур і Флора чекали на доньку в будинку.