Розділ 7

Аріна

Єгор поводився дуже дивно та підозріло. Невже його так розчулила моя жалюгідна ситуація, що він допоміг мені зняти черевики, а потім ще й віддав свій плед? Ще той момент з гарячою водою турбував мене. За той час, що ми жили разом, він ніколи не хвилювався про те, чи є гаряча вода. Та все ж Єгор теж приймав душ. Не думаю, що він робив це в крижаній воді, як я. Мабуть, до відсутності гарячої води таки він причетний, як і до того, що колесо моєї Сніжинки було проколене. І як же я могла забути про мої речі, які він нахабно вкрав з пляжу? Впевнена, що це його рук справа.

Я крутилася в різні сторони на ліжку, намагаючись заснути. Попри важкий робочий день, втому та поганий настрій, мені все ж не вдавалося швидко поринути в сон. Я подивилася у стелю та важко видихнула. І хоч, здається, не шкодувала про те, що приїхала сюди, все одно відчувала сум за домом. Я часто розмовляла з батьком та сестрою, але це зовсім інше. Мені хотілося поговорити з ними особисто, обійняти, посміятися разом з цих тупих історій з експедиції. Я усміхнулася своїм думкам. Зовсім скоро повернуся додому, і тоді розкажу їм усе. Уявляю, як Поліна сміятиметься, коли дізнається, що я жила з вимушеним сусідом. Я не говорила їй про це зараз. На декілька секунд задумалася про те, чи варто їй взагалі казати, що цей мій сусід — це той конкурент її чоловіка, через якого він колись потрапив в аварію. Мабуть, краще таки упустити цей момент. Та і Єгору не треба знати про це.

Я міцно заплющила очі та все ж змусила себе заснути. Хотілося плакати, коли крізь мій сон почав пробиватися звук будильника. Я важко видихнула і потягнулася рукою до свого телефону. Мене не потішив навіть той факт, що я цієї ночі спала на цілих тридцять хвилин довше, аніж зазвичай.

Здебільшого я завжди була продуктивною, але фізична праця — це таки не моє. Попереду на мене чекав довгий робочий день, тож я піднялася з ліжка. Коли виглянула з вікна, то помітила яскраве сонце, а від вчорашнього дощу не залишилося й сліду. Я справді сподівалася, що сьогодні буде трохи прохолодніше, але доведеться знову терпіти пекуче сонце.

Я вдягнула легкі лляні штани сірого кольору, білу футболку, а зверху накинула сорочку. Своє волосся я зав'язала у високий хвіст, а також нанесла зволожувальний крем на обличчя.

Коли спустилася на перший поверх та зайшла на кухню, то побачила Єгора. Він уже бадьорився, готуючи для себе сніданок. Я швидко пройшлася по ньому поглядом. Хлопець був одягнений у білі шорти та зелену футболку, що вдало підкреслювала м'язи його тіла. Його погляд був зосереджений на сковороді, а ще, здається, він думав про щось.

— Ти хоч колись спиш? — спитала я за його спиною.

Єгор оглянувся в мою сторону. Він знизав плечима та взявся перевертати омлет на пательні.

— Не люблю витрачати час на сон, — відповів хлопець. — Я дуже мало сплю.

— Людині потрібно мінімум вісім годин хорошого сну, щоб бути продуктивною, — зауважила я.

— Людині потрібно стільки сну, скільки вона хоче. Я можу навіть усю ніч не спати, але зранку все одно буду жвавим.

— Ти брешеш.

— Це правда! — обурився хлопець. — Цієї ночі я спав лише дві години, але глянь на мене, — Єгор розвів руками, щоб я звернула на нього свою увагу, — я маю кращий вигляд, аніж ти.

Я підняла брови вверх та кивнула головою. Він безперечно виглядав краще. Я підійшла ближче, щоб добратися до милої баночки з рожевою кришечкою, у якій тримала каву. Якраз у тій стороні стояв Єгор. Він трохи відійшов, щоб накласти свій сніданок на тарілку. Між його тілом та стільницею було трохи місця, тож я вирішила протиснутися туди. Єгор, здається, не очікував цього, бо здивовано глянув на мене, коли я втиснулася перед ним. Я спробував мило усміхнутися йому та потягнулася рукою до шафки, де стояла баночка. Це було занадто високо для мене, тож я піднялася навшпиньки. Мені стало трохи ніяково, коли я відчула своєю спиною тіло Єгора. Мабуть, це було не найкраще рішення, тому що таким чином ми стояли надто близько одне до одного. Я непомітно вдихнула, вловлюючи злегка терпкий запах його парфуму. Мушу визнати, що він мені сподобався. Я похитала головою, щоб не думати про це та швидко схопила баночку з кавою. Що було дивно, Єгор не відійшов від мене і не кидав своїх невдоволених поглядів у мою сторону. Я мигцем глянула на нього, відчуваючи, що він спостерігає за мною. У повітрі нависла дивна напруга. Я насипала каву в чашку та потягнулася рукою до шафки, щоб поставити баночку на місце. В ніс знову вдарив приємний аромат його парфуму. Мене розізлило те, що цей запах все ж сподобався мені.

— Ти можеш не робити цього? — трохи роздратовано сказав біля мого вуха Єгор.

Я повернула голову в його сторону, зустрічаючись поглядом з темними очима хлопця. Він стояв надто близько, від чого я напружилася.

— Чого саме? — тихо перепитала, бо справді не розуміла, що він мав на увазі.

Я відчула, що мої щоки почервоніли. Може, він помітив, що я нюхала його? Боже, оце так сором! Єгор примружив свої очі, пильно розглядаючи мене.

— Перестань махати своїм хвостом перед моїм обличчям, — буркнув він.

— О, ти про це! — здивувалася я. Навіть не розуміла, що фактично била його своїм волоссям у лице. — Вибач.

Я натягнуто усміхнулася і нарешті відсторонилася від нього. Мені одразу ж стало спокійніше, тому я полегшено видихнула. Єгор голосно хмикнув та на секунду кинув погляд у мою сторону. Напевно, він зрозумів, що ця близькість збентежила мене.

Хлопець схопив тарілку зі своїм сніданком та поставив її на стіл. Він сів на стілець, беручи в руку виделку.

— Смачного! — мило сказала я. — Не вдавися.

— Дякую за турботу, Арінко. Ти не снідаєш?

— У мене нема на це часу.

Я була з тих дівчат, які завжди багато їли, але за останній тиждень я майже не бачила їжі. Так сильно втомлювалася на роботі, що мені зовсім не хотілося ще стирчати за плитою. Я насолоджувалася кавою, яка мала б допомогти прокинутися, але мені все ще страшенно хотілося спати.

Єгор швидко поснідав, після чого ми вийшли з будинку. Він замкнув двері, а я ж заглянула в рюкзак, щоб перевірити, чи точно взяла свої ключі. Хлопець кивнув головою у сторону свого Мустанга. Це змусило мене закотити очі, адже логічно, що ми будемо їхати саме у ньому. Моя Сніжинка зараз, на жаль, травмована.

Єгор не відчинив мені дверцята свого автомобіля, але це було цілком очікувано. Цей хлопець зовсім нічого не знає про хороші манери. Я сіла всередину, оглядаючи дорогий салон автомобіля. Легко провела руками по шкіряному сидінні, насолоджуючись м'якістю. Тут справді було стильне оздоблення з алюмінієвими панелями. Так і захотілося прокататися за кермом цієї автівки. Єгор спитав у мене, куди їхати. Я коротко пояснила йому. Він кивнув головою, наче зрозумів та завів автомобіль. Мустанг різко зірвався з місця, залишаючи за собою лише пил. Я усміхнулася, насолоджуючись перебуванням в автомобілі. Вже встигла скучити за кермом, поїздками та швидкістю. Хоча я ніколи не їхала швидко, адже боялася, що не впораюся з керуванням. Мій погляд опустився на спідометр, де позначка вже перевищувала сто кілометрів на секунду.

— Ти їздиш вдвічі швидше, аніж дозволено в населених пунктах, — невдоволено сказала я.

— Не бачу нічого поганого у тому, що ти з'явишся раніше на своїх розкопках, — байдуже мовив Єгор.

— Ти порушуєш правила!

— Правила? — перепитав хлопець і майже засміявся. — Вони створені для того, щоб їх порушувати.

Я похитала головою та косо подивилася на нього краєм ока. Він був зосереджений на дорозі, але чомусь мав дещо злий вигляд. Щось його тривожило, але Єгор не з тих людей, що звикли ділитися своїми переживаннями.

— Навіщо тобі в містечко? — поцікавилася я.

Єгор міцно стиснув губи в пряму лінію, задумавшись. Здавалося, що він вирішував те, чи варто мені розповідати. Що ж це в нього за секрети такі?

— Тебе це не стосується, — відповів хлопець.

— Добре, — пробурмотіла я. — Не хочеш, то не говори.

Я склала руки на грудях та подивилася у вікно. Не хотілося ображатися, але мене все-таки зачепило те, що він постійно такий таємничий зі мною.

— Як у тебе справи з тим хлопцем? — раптом поцікавився Єгор.

— Це не твоя справа, — відповіла йому тим самим.

Я мигцем глянула на нього, а він кивнув головою. На його обличчі чомусь з'явилася усмішка, а мені захотілося чимось вдарити його. Шкода, що не було статуетки під рукою.

— Значить, усе стоїть на місці, — сказав хлопець. — Тобі треба зробити перший крок, Аріно.

— Та невже? Може, мені ще його на побачення запросити?

— Це було б цікаво.

Єгор швидко глянув на мене. Він почав надто уважно розглядати моє обличчя. Я підняла брови та похитала головою, ніби мовчки питала, що з ним.

— Я розумію, що у тебе робочий день, — почав він, — але не завадило б трохи причепуритися. Особливо, якщо ти хочеш привернути увагу того Діми.

— Я хочу сподобатися йому такою, якою є насправді!

— Господи, це так убого! Ну звідки ці казки беруться у твоїй голові, Аріно? — Єгор важко видихнув і закотив очі. — Повір, усі спершу дивляться на зовнішність.

— Я не дивлюся! — буркнула я, примруживши очі. — Наприклад, взяти тебе. Так, ти доволі привабливий хлопець. У тебе високий зріст та підтягнуте тіло з виразними мускулами, що завжди подобається дівчатам. Твоє волосся дуже красиве та густе, що я могла б позаздрити. Твої карі очі завжди яскраво виблискують на сонці таким особливим коричневим відтінком. Це наче бурштин, знаєш?

— Ні, не знаю, — сказав Єгор, глянувши на мене. — Мені раніше не говорити такого. Міг би подумати, що ти закохалася у мене, Аріно.

Я закотила очі, бо лише тепер зрозуміла, що мало не присвятила йому оду про його красу.

— Я не про це! Веду до того, що ти ніби красивий та привабливий хлопець, але я б ніколи не хотіла бути з тобою через твій жахливий характер.

— Ніби я б хотів бути твоїм хлопцем! — Єгор почав голосно сміятися. — Треба бути божевільним, щоб зв'язатися з... Не менш божевільною.

— Дякую, — прошепотіла я та відвела погляд до вікна. — Міг би хоч колись щось приємне сказати мені, а то завжди все зводиться до того, що я божевільна та страшна.

— Я ніколи не казав, що ти страшна...

— Це не має значення, Єгоре. Я все зрозуміла.

— А що ти хотіла від мене почути? — не вгамовувався хлопець. — Що я божеволію від тебе, бо ти така неймовірна та прекрасна?! Ти... Ти — суцільна халепа, Аріно. Ти — проблема, якої мені хочеться позбутися.

— І ти тому вимкнув гарячу воду, проколов шину в моїй автівці, вкрав мої речі з пляжу та ще й зголосився нібито допомогти мені в стосунках. Це такий твій план, щоб вижити мене з дому?

Єгор замовк, уважно дивлячись на дорогу. Та все ж він, здається, був роздратований. Хлопець так міцно стискав кермо, що його пальці побіліли. Я глянула у вікно та сумно усміхнулася. Схоже, таки мала рацію. Його мовчання переконало, що він все ж намірений позбутися мене якнайшвидше.

— Не перетворюй моє проживання тут на пекло, — тихо сказала я, вдивляючись у вікно. — Я і так не в захваті від цієї експедиції. Потерпи ще півтора місяця, а тоді наші дороги розійдуться. Зупини мені тут. Я не хочу, щоб ти під'їжджав ближче до місця розкопок.

— Боїшся, що Діма почне ревнувати? — сухо спитав Єгор, краєм ока глянувши на мене.

— Йому байдуже на це, — мовила я. — Просто хочу трішки пройтися.

Він кивнув головою та загальмував на узбіччі дороги. Я швидко відщепила ремінь безпеки й вискочила з цього автомобіля. Не знаю чому, але мене справді дуже сильно розізлили його слова. Я знаю, що не подобаюся йому, і Єгор не в захваті від нашого спільного проживання, та все ж я сподівалася, що він не причетний до тих усіх випадкових ламань. Виходить, що мої підозри таки були правдивими.

Я поправила рюкзак на плечі та зробила декілька кроків вперед.

— Аріно, чекай! — раптом почула за своєю спиною голос Єгора.

Коли оглянулася, то помітила, що він швидко прямував до мене. Я насупилася, а всередині з'явилося якесь неприємне передчуття. Мабуть, зараз скаже щось надто образливе, щоб добити мене морально.

— Що таке? — гаркнула я, коли він зупинився поруч.

— Спокійно! — Єгор підняв обидві руки. — Хочу сказати, що ти насправді сильніша, аніж тобі здається.

— Намагаєшся виправдати усі ті неприємні речі, які ти говорив мені раніше? — спитала я, склавши руки на грудях.

— Я всього лише назвав тебе божевільною. Це не найгірше, що я міг сказати.

— Справді? То ти хочеш, щоб я була готова морально до твоїх образ?

— Я не збираюся тебе ображати. Мені хочеться, щоб ти стала впевненішою у собі. Наприклад, щоб ти нарешті змогла закохати у себе того Діму.

Я втомлено видихнула та потерла руками своє обличчя. Інколи здається, що Єгор хоче цього більше, аніж я.

— Послухай, якщо ти так сильно зацікавлений у моїх стосунках з Дімою, то може, сам спробуєш закохати його в себе? Я впевнена, що ви будете прекрасною парою. Він завжди дивно поводиться поруч зі мною, а ти... Ти просто придурок, Єгоре!

Він раптом підійшов ближче до мене. На мить я подумала, що він розсердився на мої слова, але хлопець мав доволі спокійний вигляд. Єгор несподівано підняв свої руки над моєю головою. Я здивовано подивилася на нього, коли його пальці опинилися в моєму волоссі. Хлопець стояв так близько, що я почала хвилюватися. Легко вловила його приємний запах, а мої щоки трішки почервоніли від сорому. Я відчула, що мій хвіст ослаб, а волосся неохайно впало на плечі. Єгор взявся надто зосереджено поправляти мої локони. Я ж насупилася, розглядаючи його обличчя. Мій погляд повільно опустився до грудей хлопця. Я не могла й слова сказати через збентеження.

— Так краще, — пояснив він, усміхнувшись. — Не сумнівайся у собі, Аріно.

Єгор підморгнув мені, а після цього забрав свої руки. Я продовжувала здивовано спостерігати за ним, доки він не пішов геть. Швидко провела рукою по своєму волоссі, де ще декілька секунд назад були пальці Єгора. Дивно, але мені починали подобатися його дотики. Я похитала головою та поспішила вперед. Нехай іде до біса той Єгор зі своїми нечесними іграми, які він потайки веде!

І тільки коли я підійшла до місця розкопок та потягнулася до своєї руки, де зазвичай тримала гумку для волосся, зрозуміла, що Єгор не віддав мені її тоді, коли розпустив мій хвіст. На мить я задумалася, згадуючи той особливий момент, але отямилася тоді, коли Діма легко штовхнув мене в плече, вітаючись.