Розділ 6

Єгор

Дідько! З тією Аріною виявилося складніше, аніж я думав. Мені здавалося, що уже за декілька днів я доведу її до сказу, але вона доволі міцний горішок. Я навмисно вимкнув гарячу воду, проколов шину в автомобілі, вкрав ті убогі речі з пляжу та навіть згодився на ту тупу ідею з тим, щоб бути її наставником у стосунках. Я робив усе, щоб вижити Аріну з цього будинку, але нічого не змінилося. Вона досі живе тут, а інколи поводиться так, наче це її будиночок, а я — всього лише співмешканець, якому вона дозволила пожити в себе. Я знервовано постукав ногою по підлозі. Треба терміново брати усе у свої руки! Мене страшенно злить її присутність. Я сподівався, що той момент з викраденням речей з пляжу доведе її до максимальної точки кипіння. Якщо чесно, думав, що мені це вдалося. Особливо, коли вона лежала в калюжі води на терасі. Але, чорт забирай, вона була спокійною! Мабуть, Аріна з тих людей, які дуже добре вміють контролювати свої емоції. Вчора вона весь день ігнорувала мене та відпочивала то на дивані у вітальні, то за столиком на терасі, то у своїй кімнаті. Сьогодні нарешті закінчилися її вихідні, і вона повернулася на ту свою дурнувату роботу. Розкопки! Яка адекватна дівчина взагалі займається таким? Я скривився від своїх думок. У моєму житті мене завжди переслідували моделі, акторки, або ж блогерки... А ця дівчина марить наукою, наче божевільна. Це лякає.

Я знову повернувся до того моменту, що їй подобається якийсь Діма. Мені будь-що потрібно якнайшвидше звести їх. Аріна точно не наважиться зробити перші кроки, але я можу підштовхнути її. Я задумано подивився у стелю, а потім втомлено заплющив очі. Як мене це дістало! Я мав всього лише відпочити та набратися сил перед чемпіонатом з перегонів. У моїх планах зовсім не було думати про те, як допомогти одній божевільній у стосунках. Мушу визнати зі своїх спостережень, що це буде нелегко. Особливо, якщо врахувати, що у неї абсолютно нема досвіду з хлопцями. Вона хоч цілувалася колись? Мабуть, так, бо їй же уже двадцять один. Хоча я б не здивувався, якби вона сказала, що ні. Аріна ледь не вбила мене, коли я просто торкнувся її талії. Це був легкий дотик, не викликаний симпатією чи бажанням чогось більшого. Чому вона так злякалася?

За вікном гучно загриміло, і це нарешті допомогло мені відірватися від думок про мою нестерпну сусідку. Останнім часом я надто багато думав про цю дівчину. Швидко глянув на годинник. Уже була майже сьома вечора. Приблизно через пів години Аріна мала б повернутися. І якого біса я знову згадав про неї?

Я роздратовано видихнув та підійшов до панорамного вікна. На небі зібралося багато чорних хмар, а голосний шум вітру дав зрозуміти, що скоро почнеться злива. Тут рідко дощило, але якщо це ставалося, то лило безупинно. Я легко відчинив двері та вийшов на вулицю під накриття. Стало надто холодно, і це змусило мене здригнутися. Я повернув голову в сторону автомобіля Аріни, що досі стояв зі спущеним колесом. Звісно, я міг змінити його, але хороші манери — це не про мене. Я був бунтарем. Скільки себе пам'ятаю. У дитинстві таким чином я намагався привернути увагу вічно зайнятих батьків до себе, а зараз... Не знаю. Мабуть, я виховав у собі саме такий характер.

В одну мить почав накрапати дощ, а вже через декілька хвилин почало так сильно лити, що мені довелося повернутися у будинок. Я зачинив за собою двері та попрямував на кухню. Захотілося трішки зігрітися, тому я ввімкнув електричний чайник. Та водночас з'явилося дике бажання випити щось міцніше. Я потягнувся рукою до шухляди з алкоголем, але все ж зупинився. Зараз та Аріна припреться та буде невдоволено дивитися на мене, скрививши своє маленьке обличчя. Вип'ю тоді, коли вона забереться звідси. Відчуваю, що в той день тут буде майже вечірка. Я задоволено усміхнувся, поринаючи у свої мрії, які зовсім скоро стануть реальністю.

Я зробив собі чай та розслаблено опустився на диван, спостерігаючи за тим, як краплі дощу безупинно стікали по склі. Це було красивим видовищем, що безперечно заспокоювало мене. Теплий чай добряче зігрів, а диван цієї миті здавався аж занадто зручним. Мої повіки почали повільно опускатися, що було дивно. Насправді я завжди дуже мало спав. І коли я майже заплющив очі, двері з голосним грюкотом зачинилися. В коридорі почувся шум, тому я невдоволено скривився. Якесь дивне скиглення та стогони змусили мене зацікавлено піднятися з дивана. Коли я увійшов у коридор, то побачив Аріну. Вона намагалася зняти своє взуття. З її волосся скапувала вода, а одяг на ній був повністю мокрим.

— Чорт! — хрипло буркнула вона, але її голос був на межі того, щоб зірватися. — Та щоб тебе!

Аріна роздратовано вдарила своєю ногою у тумбочку, а тоді тихо скрикнула. Мабуть, це було трохи боляче. Вона вирівнялася і поклала свої руки на голову, важко дихаючи. Було таке враження, наче вона боролася між бажанням розбити тут усе та розридатися.

— Все нормально? — спитав я.

Аріна швидко повернула голову в мою сторону, здивувавшись. Напевно, вона не думала, що я стою біля неї. Дівчина швидко витерла свої щоки, що були мокрими чи то від дощу, чи то від сліз.

— Так, усе добре, — відповіла вона, намагаючись усміхнутися. — Просто втомилася, а ще ця злива.

Вона хоч і говорила спокійно, але її голос тремтів.

— Тобі варто було попросити когось підвезти тебе, а не йти пішки в такий дощ, — сказав я.

— Напевно, — Аріна важко видихнула, — але я сподівалася, що встигну.

Вона здригнулася та швидко обійняла себе руками. Напевно, їй було холодно. Це не дивно, адже їй довелося йти під таким сильним дощем. Мені навіть стало трохи шкода її.

— Ще ці черевики не можу ніяк зняти, — буркнула вона.

— Я допоможу тобі. — Стоп! Це я сказав?

Якого біса? Я не повинен допомагати їй та ще й фактично опускатися перед нею на коліна. Та все ж я заспокоїв себе тим, що роблю це тільки через те, що відчуваю свою вину. Все-таки через мене вона тепер повинна ходити пішки.

Аріна, здається, теж здивувалася. Я присів біля неї та почав розв'язувати шнурки на її коротких черевичках. Вони були сильно затягнутими, а ще мокрими, тому не дивно, що їй було важко. Робив я це довше, аніж мені здавалося.

— Підійми ногу! — сказав їй я.

Аріна поклала свою руку на моє плече, а тоді підняла ліву ногу, зігнувши в коліні. Я легко торкнувся рукою до її гомілки, підтримуючи, щоб вона не впала. Після цього іншою рукою зняв зі стопи один черевик. Аріна не напружилася від мого дотику та не вимагала від мене забрати свою руку. Це було дивно, як і те, що я спіймав себе на думці, що у неї дуже ніжна шкіра. Довелося міцно зціпити зуби, щоб не думати про це. І чому вона вдягнула сьогодні ці короткі шорти, а не штани? Я допоміг їй зняти черевик з іншої ноги, а тоді нарешті вирівнявся.

— Дякую, — прошепотіла Аріна, дивлячись на мене своїми великими блакитними очима. — Не очікувала такого від тебе.

Та я сам від себе такого не очікував! Ця ситуація навіть мене збентежила. Я насупився, а потім все ж змусив себе зібратися з думками. Те, що я допоміг їй, — це абсолютно нічого не означає.

— Я так розумію, що гарячої води досі нема, — пробурмотіла дівчина. — Не завадила б тепла ванна, бо я добряче змерзла під дощем.

— Уже є гаряча вода, — тихо сказав я. — Майстер сьогодні полагодив.

— Ох, це чудово! — радісно мовила Аріна та широко усміхнулася. — Хоч щось хороше за сьогоднішній день.

Вона пройшла повз мене та попрямувала на другий поверх. Я ж поспішив за нею, адже мені треба ввімкнути кран з гарячою водою, доки Аріна не помітила. Дівчина звернула до своєї кімнати, а я швидко зайшов у ванну та відкрив шафку, де був лічильник. І поки вона прийшла до ванної з сухими речами в руках, я вже встиг ввімкнути воду.

— Що ти... — трохи розгублено почала Аріна, коли побачила мене.

— Перевіряв, чи дійсно є гаряча вода, — швидко відповів я. — Усе чудово! Можеш приймати душ із задоволенням.

— Добре, — пробурмотіла вона.

Аріна підозріло примружила очі, а я миттю проскочив попри неї та вийшов з ванної кімнати. За моєю спиною одразу ж замкнулися двері. Я ж поспішив на перший поверх, щоб нарешті розібратися у собі. Мало того, що я допоміг їй зняти черевики, так ще й воду гарячу ввімкнув. Уявляю, якою злою вона була б, якби їй довелося приймати холодний душ. Це мало б розвеселити мене, але я сам допоміг їй. Сам! Вона навіть не просила мене про це. Я міг би зараз насолоджуватися тим, як Аріна біситься, але мені, дідько, стало її шкода. Таке було зовсім не в моєму стилі, і це мені абсолютно не подобалося.

Я сів на диван, випрямивши ноги. Мені хотілося знову розслабитися, але я чомусь був надто напружений. Перед очима знову з'явився її жалюгідний вигляд, коли вона стояла втомлена, заплакана, засмучена та повністю мокра від дощу. Вона була за мить до того, щоб зламатися. І я міг зробити так, аби Аріна нарешті здалася та втекла звідси, але я чомусь допоміг їй. Це була величезна помилка. Я розлютився на себе, бо якогось біса піддався слабкості, коли можна було продовжити гру та вийти з неї переможцем.

Щоб хоч якось викинути це все зі своєї голови, я ввімкнув телевізор. На екрані якраз починався якийсь тупий фільм. Я навіть не дивився його, бо в голові була якась каша з набридливих думок. Треба все-таки якнайшвидше позбутися сусідки, доки це все не дійшло надто далеко.

— "Титанік"? — почув біля себе голос Аріни.

Я так задумався, що навіть не помітив, як вона встигла опинитися тут. Коли підняв голову, то побачив її в коротких шортах та футболці. Голова дівчини була повернена до екрана телевізора. 

— Це мій улюблений фільм, — знову заговорила вона і глянула на мене. — Ти не схожий на тих, хто дивиться таке.

— Я і не дивлюся, — пробурмотів я.

Аріна опустилася на диван в іншому кінці від мене. Мені зовсім не хотілося, щоб вона сиділа тут. Вітальня — це було моє улюблене місце в цьому будинку. Я у своїй кімнаті бував вкрай рідко, бо обожнював сидіти тут. Мені хотілося прогнати її, але натомість я схопив плед, що був біля мене та передав їй його. Вона, здається, здивувалася, бо її очі стали майже вдвічі більшими.

— Тримай! — максимально байдуже сказав я. — Ти ж змерзла під дощем, тому краще зігрійся, щоб не захворіти.

— Дякую, — мовила вона, усміхнувшись.

Аріна прийняла плед і швидко накинула його на себе. Вона спрямувала свій погляд до телевізора, зосереджуючись на фільмі. Я ж спостерігав за нею. Дівчина сильно хмурила брови кожного разу, коли на екрані з'являвся наречений головної героїні. Можна було зрозуміти, що він їй не подобався. Аріна з легкою усмішкою спостерігала за розвитком стосунків Роуз та Джека, але помітно скривилася, коли він вчив її плювати у воду. Я помітив, що дівчина трохи почервоніла, спостерігаючи за палкими сценами між головними героями, а під кінець вона мало не заплакала, що було цілком очікувано. І тільки коли фільм закінчився, я зрозумів, що не дивився його зовсім. Увесь цей час мій погляд був спрямований на свою божевільну сусідку, яка дратувала мене ледь не до сказу. Я задумано подивився перед собою, намагаючись зрозуміти, що відбувалося у моїй голові. Мені треба думати про неї, дивитися та спостерігати за нею, адже вона — мій об'єкт знищення. Саме так усе і є! Іншого пояснення мого зацікавлення у ній не може бути. Вона не цікавить мене зовсім, окрім того, що мені потрібно її позбутися.

— Такий чудовий фільм, — тихо заговорила Аріна.

— І максимально тупий, — пробурмотів я. — Жертвувати собою заради когось — це зовсім не романтично. Джек просто ідіот.

— Ти не розумієш! — обурилася дівчина. — Він кохав її.

— Як мило. Якби вона послухалася та поплила на шлюпці, то він міг врятуватися. Принаймні, та дошка могла дістатися йому. Роуз вчинила так, наче остання егоїстка.

— Вона не могла залишити його, бо кохала.

Я закотив очі та глянув на Аріну. Вона мала сердитий вираз обличчя. Здається, дівчина готова накинутися на мене з кулаками, бо я назвав її улюблених героїв ідіотами.

— Аріно, яке кохання? — спитав я та розвів руками. — Вони навіть толком не були знайомі.

— Між ними був особливий зв'язок, — сказала дівчина, — але тобі цього ніколи не зрозуміти.

— Так, ти маєш рацію. Я не з тих придурків, що вірять у кохання.

— Ні, ти просто з придурків, — буркнула вона.