Розділ 5

Аріна

— Куди ми йдемо? — спитала я, намагаючись втриматися на ногах.

Мої стопи занурювалися у пісок, через що було важко йти. Єгор повільно прямував поруч, повністю ігноруючи мене. Це починало дуже сильно дратувати.

— Агов! — голосно сказала я та повторила: — Куди ми йдемо?

— На пляж, — спокійно відповів хлопець. — Ти ж хотіла купатися.

— Ми уже на пляжі!

Я розвела руками, оглядаючи жовтий пісок довкола та морські хвилі, що легко билися об берег.

— Тут зовсім нема людей, — задумано мовив Єгор. — Так нецікаво, тому ми йдемо в іншу сторону пляжу. Там зазвичай більше відвідувачів.

— Навіщо нам інші люди? — обурилася я. — Навпаки краще, коли нікого нема.

— Ти відчуваєш себе некомфортно з чужими людьми?

— До чого тут це? Я не... Не хочу, щоб інші дивилися, як я буду плавати.

— Чи не хочеш, щоб тебе побачили в купальнику? — спитав Єгор, піднявши одну брову.

Він глянув на мене, а я ледь опустила голову. Не те щоб я була надто сором'язливою, але мені не подобалося роздягатися біля людей. Можливо, через те, що я могла показати лише кістки? У мене не було великих форм та об'ємів, або ж виразних вигинів. Ні, я не комплексувала через це. Здається. Ну, може колись раніше.

— Тобі треба підняти свою самооцінку, — сказав хлопець, відриваючи мене від моїх думок.

— У мене нема з цим проблем, — буркнула я. — Повір, я знаю собі ціну.

— От і чудово! — Єгор раптом зупинився навпроти мене. — Роздягайся!

Я здивовано відкрила рота, дивлячись на нього. Він так жартує? Швидко оглянулася по сторонах і помітила, що на пляжі уже зібралися люди. Неподалік у морі плавали дорослі, а біля берега бавилися діти.

— Вибач? — перепитала я, знову глянувши на Єгора.

— Ти ж хотіла купатися, — сказав він. — Чи ти думала робити це в цій мантії?

— Це сарафан!

Єгор закотив очі та склав руки на грудях. Мені не подобалося, що він стояв так близько та витріщався на мене. Він кивнув головою в мою сторону, нагадуючи мені, що я мала б роздягнутися та піти плавати. У моїх планах було зробити це десь у місці з невеличкою кількістю людей, а не під пильні погляди усіх цих незнайомців.

— Довго ще чекати? — спитав Єгор.

Він вдав, що задумано подивився у небо в очікуванні. Я кинула рушник на пісок та потягнулася до країв свого сарафана, щоб зняти його. У будь-якому випадку тут всі перебували в купальниках, тому мені не було чого соромитися. Та все ж я думала про те, що краще було б взяти суцільний, а не цей маленький блакитний купальник, що прикривав лише важливі місця. Я потягнула сарафан вверх і зняла його. Помітила, що Єгор пройшовся довгим поглядом по моєму тілу, оцінюючи. Насправді тут навіть не було чого оцінювати. Якби на моєму місці зараз стояла Поліна, то вона б уже давно пройшлася цим пляжем, показуючи усім свою ідеальну фігуру. Я склала руки в боки, дивлячись на Єгора. І хоч мені страшенно хотілося прикритися, все ж спробувала побороти у собі це бажання.

— І що тепер? — спитала я.

Хлопець почав зацікавлено оглядатися по сторонах. Він показав мені пальцем в інший кінець пляжу.

— Бачиш он той камінь? — спитав Єгор.

— Бачу, — пробурмотіла я.

— Іди туди. Там чудове місце, щоб купатися.

Я підняла брови, вдивляючись вперед. До того каменю потрібно було йти метрів тридцять.

— Навіщо тоді ти сказав мені роздягатися тут? — обурилася я.

Єгор знову закотив очі та обійшов мене. Він зупинився одразу ж за моєю спиною. Його руки лягли на мої плечі. Я здригнулася від цього несподіваного дотику.

— Вирівняй спину! — скомандував Єгор. Я послухалася та встала рівніше. — Тепер опусти руки та впевнено пройдися попри он ту компанію хлопців.

Я хитнула головою та побачила неподалік трьох хлопців, що вдавали, ніби засмагають на рушниках, а насправді витріщалися на дівчат.

— Для чого мені це робити? — крізь зуби спитала я.

— Хочу подивитися, наскільки все сумно.

— Що ти маєш на увазі?

— Мені треба дізнатися, чи цікавиш ти хлопців взагалі. Потрібно проаналізувати, як вони дивляться на тебе, як поводяться, коли ти поруч. По собі я цього не можу визначити, бо ми з тобою уже знайомі. Мені ж варто побачити, яке ти складаєш перше враження.

— Знову вдарити тебе по голові статуеткою, щоб ти згадав про це?

— Це не надто приємне перше враження, Аріно. Все, іди!

Єгор легко штовхнув мене, а я зробила декілька невпевнених кроків вперед. Мене злило те, що він змусив мене роздягнутися в цьому місці, а тепер каже, що я маю йти ще тридцять метрів в одному купальнику, красуючись перед незнайомими хлопцями. Стоп! Я зупинилася та насупилася. Чому я взагалі слухаю його? Він говорив, що допоможе мені у стосунках з Дімою, але ж Діми тут нема. Чому я повинна спокушати інших чоловіків? У мене в планах було просто покупатися у морі, тому я саме цим і займуся. Не роздумуючи, я повернула вліво та попрямувала у воду.

— Ей! — крикнув за моєю спиною Єгор. — Що ти робиш?

Я зайшла уже по коліна у воду, тому поспішила швидко пройти ще далі. Не хотілося б, щоб мій сусід завадив якось мені.

— Я прийшла сюди купатися, а не виконувати твої тупі вказівки! — голосно сказала я, занурюючись у воду по шию.

— Тупі вказівки? — перепитав Єгор.

Я проплила декілька метрів далі, щоб максимально відсторонитися від цього хлопця.

— Такі ж тупі, як і ти! — крикнула я, усміхаючись.

Він міцно стиснув свої руки в кулаки. Ох, то Єгорчик почав злитися. Я задоволено усміхнулася, насолоджуючись відчуттями теплої води, що закутала моє тіло. Востаннє я була на морі три роки назад. Уже встигла забути, які це прекрасні відчуття.

Коли я повернула голову до Єгора, то моя усмішка одразу ж впала, адже хлопець почав роздягатися. Він так швидко та майстерно зняв футболку, що мені аж стало ніяково. Я дозволила собі трішки порозглядати його тіло. Мій погляд опустився до накачаного пресу хлопця. Таке я могла бачити лише на картинках в інтернеті. Я наче заворожена витріщалася на нього, доки не помітила на його обличчі задоволену усмішку. Упс! Здається, він помітив, що я розглядала його тіло. Як тільки він почав заходити у воду, я нарешті отямилася. Швидко розвернулася і почала відпливати якомога далі від нього. Щоправда, я не вміла швидко плавати. Не зчулася, як хтось схопив мене у воді за ногу та притягнув до себе. Я тихо закричала, коли моє тіло стукнулося об міцні груди Єгора. Серце почало шалено битися від хвилювання, а я завмерла, вдивляючись в обличчя хлопця. Його рука легко лягла на мою талію, а мені зовсім не подобалося, що він був так близько.

— Ти дуже погана учениця, Аріно, — невдоволено сказав Єгор.

— Неправда! — обурилася я, насупившись. — Я завжди була найслухнянішою у школі та університеті. Це з тебе дуже поганий учитель, якщо я навіть одного уроку не змогла витримати з тобою. І відпусти мене!

Я почала вириватися, але він міцніше стиснув мою талію. Я напружилася, від того, як відчувалася його рука на моїй шкірі.

— Чудово! — буркнув Єгор. — Значить, ти ще і чоловічих дотиків боїшся. Відчуваю, що буде дуже багато роботи.

— Для чого тобі це? — голосно спитала я. — Відчепися від мене. І я... Я не просила у тебе допомоги. Мені взагалі це все не потрібно.

— Ти соромишся роздягатися на людях, боїшся проходити біля хлопців, тремтиш від легких дотиків, — почав він, уважно спостерігаючи за мною, — і ти справді думаєш, що тобі не потрібна допомога?

Я засміялася та похитала головою. Він щойно майже назвав мене переляканою дівчинкою, що відчуває страх від будь-якої чоловічої уваги.

— Так, я не люблю роздягатися перед незнайомими людьми. Так, мені не подобається надмірна увага в мою сторону. Зараз я тремчу лише від того, що мені огидні твої дотики. Ти мені неприємний, Єгоре. І якщо ти зараз же не забереш від мене свої руки, то я буду кричати.

— У тебе ще більше психологічних проблем, аніж я думав, — пробурмотів Єгор.

— Прекрасно просто! — роздратовано сказала. — До того всього ти назвав мене психічно хворою.

— Ти хоча б не фригідна? — поцікавився хлопець, примруживши очі. — Хоча я не здивуюся, якщо це дійсно так.

Якщо до цього часу я тримала себе в руках, то зараз мені хотілося добряче вдарити чимось цього нахабу. Він навіть не розуміє, що своїми словами ображає мене.

— Забери свої брудні лапи від мене! — закричала я та спробувала відштовхнути його від себе. Здається, це його лише забавляло, бо він ледь стримувався, щоб не засміятися вголос. — Допоможіть! Рятуйте! — почала голосно кричати. — Він чіпляється до мене! Допоможіть!

Єгор миттю відскочив від мене, а я побачила, що в нашу сторону вже почали плисти люди.

— Ти божевільна? — обурено спитав він.

— Як бачиш, — сказала я, усміхнувшись, а тоді продовжила кричати: — На допомогу! Швидше!

Я побачила, що біля мене з'явилася якась жінка. Вона кинула на Єгора вбивчий погляд і зосередилася на мені.

— Дівчино, щось сталося? — стурбовано спитала жінка.

— Цей... цей хлопець почав чіплятися до мене, — збрехала я. — Він пропонував мені різні непристойні речі. Ох, я так злякалася!

— Бідолашна, — сказала незнайомка та міцно взяла мене за руку. — Варто викликати поліцію. На жаль, ми ніде не застраховані від різних збоченців.

— Так, ви маєте рацію, але... — я нахилилася ближче до неї. — Цей хлопець трохи неадекватний. Мені здається, що це може бути утікач з психіатричної лікарні.

— У сусідньому містечку є психологічний центр, — задумано мовила жінка. — Треба зателефонувати туди, щоб вони забрали його.

— Не треба нікуди дзвонити! — роздратовано заговорив біля нас Єгор. — Я сам дійду туди. Пішки. — Він різко подивився на мене, а тоді додав: — Яка ж ти ідіотка.

Хлопець швидко поплив у сторону берега та вибрався з води. Я знову звернула свою увагу на жінку, що намагалася заспокоїти мене. Можливо, я таки трохи погарячкувала, але йому не варто було розпускати свої руки. Я декілька разів попереджала його про те, щоб він забрав від мене свої лапи. Єгор не послухався, тому мені довелося діяти по-своєму.

Я переконала ту жінку, що не варто дзвонити у поліцію, чи до психологічного центру. Все-таки Єгор уже, здається, пішов геть. Я ще деякий час задоволено плавала в морі, насолоджуючись моментом. Мені так подобалося тут, бо я нарешті змогла розслабитися та відпочити.

Коли я вийшла з води, то одразу ж попрямувала до місця, де залишила свій рушник, сарафан та сандалі. І як же я здивувалася, коли на піску не побачила нічого. Усі мої речі дивним чином кудись зникли. Я міцно стиснула долоні в кулаки та мало не закричала від злості. Не важко було здогадатися, хто саме викрав мої речі. Той виродок Єгор справді міг так вчинити. Я зробила декілька вдихів та видихів, щоб заспокоїтися. Доведеться йти п'ятнадцять хвилин до будинку в одному купальнику! І я знову ж таки пошкодувала, що обрала саме цей. Мені все ж довелося виконати вказівку Єгора, адже ті хлопці тепер уже були в іншій стороні пляжу. Це означало, що я мушу пройти попри них.

І як би це не було дивно, вони все ж подивилися на мене, коли я проходила повз. Так і хотілося крикнути їм, щоб вони не витріщалися. Я швидко попрямувала додому. Мабуть, моя злість допомогла мені, адже я зовсім не зважала на те, що на мене дивилися інші.

Уже біля будинку я побачила Єгора, що розслаблено сидів на терасі. Його голова була піднята до неба, а очі — заплющені. Сам хлопець сидів без футболки, виставляючи на показ своє, бляха, красиве тіло.

Я сердито штовхнула його ногою, щоб він звернув на мене свою увагу.

— О! Ти теж повернулася до нашого психологічного центру, — пробурмотів він, глянувши на мене.

Єгор, здається, зовсім не здивувався, коли побачив, що я стою лише в купальнику.

— Де мої речі? — прошипіла я, склавши руки в обидва боки.

— Востаннє я бачив їх тоді, коли ти роздягалася на пляжі, — відповів Єгор і байдуже знизав плечима. — Мабуть, там і залишилися твої речі.

— Їх там нема! Ти вкрав мій одяг, так?

Єгор уважно глянув на мене та закотив свої очі. Він мав аж занадто спокійний вигляд, що ще більше злило мене.

— Може, це зробив якийсь божевільний збоченець, що втік з психіатричної лікарні з сусіднього містечка? — сказав він, піднявши одну брову. — Тут багато божевільних є.

— І ти найперший з них.

— Послухай, Аріно, я уявлення не маю, куди дівся той твій убогий бабусин сарафан. Іди краще відпочинь, бо тут усе вже заразила своєю поганою енергетикою.

— Ненавиджу тебе! — сердито крикнула я. — Ненавиджу!

Я попрямувала до французьких дверей, щоб потрапити до будинку. Першим ділом мені хотілося одягнутися. Я зробила впевнений крок вперед, але не зрозуміла, як послизнувся на плитці. Мої ноги підкосилися, і я просто таки впала на землю всім тілом.

— Карма — мій друг, — пробурмотів Єгор. — Швидко Всесвіт покарав тебе за твої дурнуваті вибрики.

Я насупилася, коли зрозуміла, що лежу в якійсь калюжі. Спробувала піднятися, але плитка була занадто слизькою.

— Звідки тут вода взялася? — збентежено спитала я.

— Я викручував в цьому місці свої плавки, — байдуже відповів Єгор.

Я скривилася та здивовано подивилася на нього. Він же жартує? Мене ледь не знудило від однієї думки, що я лежу у воді з його плавок. Але Єгор мав настільки спокійний вигляд, що це свідчило лише про те, що він казав правду. Хлопець піднявся зі стільця і повільно попрямував у мою сторону. Я подумала, що він хоче допомогти мені піднятися, тому простягнула йому свою руку. Але Єгор проігнорував мене.

— Допоможи мені! — сказала я йому.

— Ти говорила, що мої дотики для тебе огидні, — нагадав хлопець. Він важко видихнув, удаючи, що нібито дуже засмутився. — До того ж я неприємний тобі, Аріно. Я всього лише виконую твоє прохання. Не хвилюйся, більше не буду тебе торкатися.

Єгор просто переступив через моє тіло своїми довгими ногами й зайшов у будинок, залишаючи мене лежати на плитці в цій калюжі води. Я здивовано дивилася йому вслід, відкривши рота. Як же він мене бісить!