Розділ 3

Єгор

Я одразу ж помітив її, коли вона спускалася сходами. На годиннику ще навіть не було восьмої, а дівчина уже збиралася на свою експедицію. Вона нещиро усміхнулася, коли помітила мене на кухні. Аріна намагалася не показувати свого роздратування при моїй присутності, але це важко було не помітити. Я сперся до стіни біля вікна, тримаючи в руках чашку з кавою. Звик прокидатися швидко та лягати пізно. Мій режим був не з найкращих, але я не любив витрачати час на сон.

— Уже ідеш? — спитав я, глянувши в її сторону.

— Не буду ж байдикувати, — сказала вона, все ще усміхаючись. — Я звикла завжди бути чимось зайнята.

— Яка ж ти трудівниця, — пробурмотів я, надпивши каву з чашки. — Виспалася вночі?

Вона трохи насупилася, продовжуючи насипати якийсь чай собі в горнятко. Аріна кинула на мене швидкий погляд.

— Звісно! — відповіла дівчина. — На щастя, нічого не заважало. А ти в якій кімнаті оселився?

— У своїй.

Аріна кивнула, хоча я був певний, що вона поняття не має, яка з тих кімнат — моя.

— У тій, що через двоє дверей від моєї? — спитала вона.

Я трохи здивувався. Може, вона помітила це вчора? Але ж я розкладав свої речі, коли її не було, а цю ніч провів у вітальні на дивані. Я уважно подивився на неї, примруживши очі:

— Ти часом не слідкуєш за мною?

Дівчина голосно засміялася, показуючи свої реально смішні зуби. Вчора, коли помітив це, не зміг стриматися, щоб не посміятися з неї. Та все ж смішно було їй, коли Аріна стверджувала, що у мене проблеми з розумовим розвитком. Чесно кажучи, це мене розізлило не на жарт.

— Ти не цікавиш мене, — впевнено заявила вона.

Зазвичай дівчата завжди кидали ті звабливі погляди в мою сторону, але не вона. Взагалі щось мені підказувало, що вона не надто зацікавлена у будь-яких стосунках.

— У тебе є хлопець? — випалив я, хоча і сам не очікував від себе такого. — Погоджуюся, дурне питання. Якби був, то не відпустив би тебе на два місяці сюди.

— Чому ти так думаєш? — спитала вона, піднявши одну брову. — Можливо, він розуміє мене та цінує моє бажання свободи?

— Я б не відпустив, — просто сказав я та знизала плечима. — І тут питання навіть не до довіри, а до звичайної безпеки.

Аріна ще більше насупила свої тонкі брови та задумано відвела погляд. Потім вона знову глянула на мене.

— До чого тут безпека?

— Серйозно? Ти живеш у будиночку на березі моря з незнайомцем. У тебе навіть нема договору оренди, і ніхто не знає, що ти саме тут. Я можу зробити з тобою все що завгодно, Аріно. Про це ніхто не буде знати.

— Не будь таким самовпевненим, — сказала вона, хоча я відчув напругу в її голосі. — Я вже встигла повідомити рідним про своє місце перебування. До того ж мій автомобіль теж тут. Навіть якби ти щось зробив зі мною, то рано чи пізно мою Сніжинку знайшли б. Потім слідство вийшло б на мене. О, а ще не забувай про Світлану.

— Ти так кажеш, наче я справді збираюся щось робити з тобою.

— Я тебе не знаю, Єгоре. І ти, якщо чесно, не дуже вселяєш довіру.

Я закотив очі та глянув у вікно. Перед моїми очима з'явився білосніжний автомобіль Аріни. І справді наче сніжинка. Така машинка точно в її стилі, але це дурнувате прізвисько для авто здивувало мене. Хто взагалі називає свій автомобіль? Мені захотілося голосно засміятися через це.

— Мені вже час іти, — відірвала мене від думок Аріна, — але я маю дещо для тебе.

Я зацікавлено подивився на неї. Вона потягнулася до свого рюкзака та витягнула звідти блокнот. Аріна вирвала першу сторінку з якимись надписами й передала її мені.

— Що це? — розгублено спитав я та все ж схопив аркуш і почав читати: — Не торкатися речей одне одного. Ем, що?

— Це правила нашого спільного проживання, — пояснила Аріна.

Це змусило мене голосно фиркнути. Я продовжив читати список, і це так розвеселило, що я не стримався та почав голосно сміятися.

— Не користуватися чужими засобами гігієни, — сказав я, намагаючись придушити сміх. — Серйозно? Думаєш, що мені потрібен твій гель для душу з ароматом персика?

Вона підозріло примружила очі та склала руки на грудях. Я ж продовжував сміятися, дивлячись на неї.

— Ти знаєш, який у мене гель для душу?

— Я не винен, що ти залишила його на видному місці. Взагалі ти майже всю ванну кімнату зайняла своїми різними дівочими штучками для догляду.

— Не торкайся моїх речей! — попередила вона, вказавши на мене своїм маленьким пальцем.

— В Арінки пунктик щодо її особистих речей? — Я кинув той дурнуватий список на стіл. — До біса правила! Я не слідую ним.

Дівчина міцно стиснула зуби, що можна було помітити з виразу її обличчя. Потім Аріна важко видихнула, не приховуючи свого роздратування.

— Який же ти... Нестерпний!

Вона кинула на мене різкий погляд, а після цього схопила свій рюкзак і пішла геть. Я хмикнув, зацікавлено спостерігаючи за нею з вікна. Зараз буде ще краще шоу. Вона швидким темпом добігла до свого автомобіля та завмерла. Аріна повільно присіла біля переднього колеса та почала його оглядати. Я задоволено усміхнувся, дивлячись на те, як вона зблідла. Ще декілька днів і ця дівчина точно здасться та забереться звідси.

Я сховав усмішку за чашкою, коли помітив, що вона прямує в мою сторону, стискаючи маленькі долоні в кулаки. Мені хотілося засміятися, бо вона справді мала смішний вигляд, коли злилася. Аріна зупинилася біля вікна та голосно постукала у нього. Я поставив чашку з кавою на стіл, а тоді повільно відчинив вікно.

— Це ти зробив, так? — сердито спитала вона.

— Про що ти? — розгублено сказав я, роблячи невинний вираз обличчя.

— Чому в моєї Сніжинки опущене колесо?

Я знову мало не засміявся, коли вона назвала свою машинку тим прізвиськом. Довелося опустити голову, щоб не виказати себе. Ця дівчина справді забавляла мене.

— До чого тут я? — почав обурюватися. — Ти взагалі бачила дорогу, якою їздила вчора? Мабуть, напоролася на щось, а тепер мене звинувачуєш.

— Якщо я дізнаюся, що ти причетний до цього, то наступним постраждає твій Мустанг, — просичала вона, наче справжня змія. — А тепер відвези мене до місця розкопок, бо я вже запізнююся.

— Вибач, але у мене справи.

— Які у тебе справи, якщо ти цілими днями нічого не робиш?

— Ти не знаєш цього.

Я байдуже знизав плечима та зачинив перед нею вікно. Вона заплющила очі й глибоко видихнула. Мабуть, намагалася заспокоїтися. Аріна роздратовано штовхнула ногою камінь на землі, а після цього швидко попрямувала геть. Я деякий час дивився їй услід. Скоро вона зрозуміє, що її проживання тут — це не найкраще рішення. У мене було всього два варіанти: або зламати її, або змусити Аріну випустити свої кігті. Впевнений, що вона не така проста. Та все ж я зроблю все, щоб вона таки зламалася та з'їхала звідси.

Так, це я вночі проколов її шину. Це було одним з пунктів мого плану, як позбутися своєї співмешканки. В інтернеті насправді багато інформації щодо цієї експедиції. Я дізнався, що місце розкопок знаходиться за чотири кілометри звідси. Якщо їхати автомобілем, то це справді дуже швидко, але йти пішки... Я вже уявив, як вона кожного дня повертатиметься втомленою зі своєї роботи. На мілісекунду мені навіть стало шкода її. Якби я був хорошим хлопцем, то уже б зараз замінив колесо в автомобілі. Та це не про мене.

Сьогодні весь день було надто гаряче. Навіть плавання у морі не допомогло мені охолодитися. Близько сьомої я вирішив, що варто було б приготувати собі вечерю. Аріна чемно залишила мені дві полички в холодильнику, тож я сьогодні першим ділом з'їздив до магазину. Я постійно кидав погляди на годинник в очікуванні повернення Аріни. Мені справді було цікаво, як пройшов її день. Особливо хотілося побачити цей втомлений та сердитий вираз обличчя дівчини.

Я почув, як відчинилися вхідні двері. Через декілька хвилин побачив Аріну, що зайшла на кухню. Вигляд у неї був не найкращий. Чого лише вартували ці блакитні джинсові шорти, що тепер були повністю брудними та в землі.

— О, бджілка-трудівниця повернулася! — сказав я, усміхаючись.

— Ох, заткнися! — пробурмотіла Аріна.

Вона налила собі склянку холодної води та одразу ж осушила її, наче весь вчорашній день провела в обіймах з алкоголем.

— Бачу, ти втомилася, — продовжив я.

— Ні! — Аріна широко усміхнулася, хоча й було помітно, що вона робила це вимушено. — Прекрасний день.

— По тобі видно.

Вона скривилася, опустивши погляд на свої ноги, що були не лише брудними. Шкіра її ніг була надто червоною. Ця дівчина не знає про протисонцевий крем? Вона мала завчасно подумати про це.

— У мене все тіло пече, — пробурмотіла Аріна. — Мабуть, буде боляче приймати душ.

— Тобі пощастило! — задоволено сказав я. — Гарячої води досі нема. Думаю, що холодна допоможе тобі зняти опіки.

— Майстер не приходив? — спитала вона, зацікавлено глянувши на мене.

— Переніс на завтра.

— А ти не можеш полагодити сам? Хоча майстер з тебе, мабуть, нікудишній. Як щодо мого автомобіля?

— Що саме?

— Ну, ти зможеш зремонтувати мені його? Я знайшла в інтернеті, що найближче СТО лише в містечку, а до нього довго добиратися треба.

— Я б залюбки, але абсолютно нічого не тямлю в цьому.

— Ти гонщик! — голосно сказала вона з явним роздратуванням.

— Але ж не механік, — мовив я та байдуже знизав плечима. — Тобі не сподобалося ходити пішки?

Аріна кинула на мене різкий погляд та фальшиво усміхнулася.

— Ще і як сподобалося! — занадто емоційно крикнула дівчина. — Сорок хвилин туди й назад — це те, що треба під час важкого робочого дня.

— Сорок хвилин? — перепитав я. — Надто багато, як для чотирьох кілометрів.

— Не для мене.

— Розумію! У тебе ноги короткі, тому тобі доводиться довше йти.

— Як же ти мене дратуєш, — сказала вона і похитала головою. — Проживання з тобою — це просто найгірше, що тільки могло статися зі мною за період цієї експедиції.

— Ти завжди можеш з'їхати, — мовив я, усміхнувшись.

— Не дочекаєшся! — буркнула вона та впевнено попрямувала геть.

Я деякий час дивився їй у спину, шкіра якої була надто червоною. Їй ще пощастило, що опіки легкі та без пухирів. Могло справді бути гірше. Та все ж це змусило мене задоволено посміхнутися. На когось сьогодні точно чекає безсонна ніч...

Я підняв погляд від книжки та подивився на годинник, що був на стіні. Вже майже перша година ночі, але я так і не хотів спати. Мені подобалося проводити спокійні вечори у вітальні. Інколи я дивився телевізор, деколи сидів у інтернеті, а бували моменти, що просто читав щось цікаве. Я знову опустив погляд до книжки, продовжуючи бігати очима по рядках пригодницького роману.

— Що читаєш? — раптом заговорив біля мене тихий дівочий голос.

Я повернув голову та помітив Аріну. Вона стояла у якійсь смішній короткій піжамі білого кольору з маленькими полуницями. Хто взагалі вдягає таке?

— Джек Лондон, — відповів я.

— О! Невмируща американська класика, — пробурмотіла дівчина.

Вона повільно опустилася на диван, але на достатню відстань від мене. Аріна трохи скривилася. Мабуть, від болю через опіки.

— Читала? — поцікавився я. Вона легко кивнула головою. — Ти швидше схожа на тих, хто читає "Звіяні вітром", або "Джейн Ейр".

— А ти взагалі не схожий на тих, що читають хоч щось, — буркнула вона.

Це змусило мене усміхнутися. Помітив, що Аріна вміє грубо відповісти. З чого вона взяла, що я тупий? Це страшенно злило мене. 

— Чому не спиш? — тихо спитав.

— Не можу. Таке враження, наче у мене все тіло горить.

Я уважно подивився на неї, розглядаючи. На одну коротку мить мені навіть стало її шкода.

— Твій типаж не підходить для такої погоди, — сказав я. — Бліда шкіра зазвичай швидко схоплює сонячні промені. Ти хіба не знаєш, що варто користуватися засобами, що захищають від сонячних опіків?

— Знаю! — голосно сказала вона. — Просто я залишила крем в автомобілі, а сьогодні зранку забула забрати його. Добре, що Діма допоміг мені та позичив свій. Було б ще гірше.

— Діма? — зацікавлено перепитав я.

Аріна трохи знітилася та мило усміхнулася. Вона почала задумано перебирати пальцями.

— Це один з учасників експедиції, — відповіла дівчина. — Ми з ним сьогодні познайомилися.

— Він сподобався тобі?

Я взагалі не розумів, чому питав у неї про це. Мене абсолютно не має цікавити її особисте життя.

— Ніби непоганий хлопець, — сказала Аріна, — але я не заводжу стосунків.

— Скільки тобі років?

— Ем, двадцять один.

— І ти не хочеш стосунків? У такому віці дівчата здебільшого лише й про це думають.

— Ти вже мав зрозуміти, що я не така, як усі дівчата. Мені не хочеться зустрічатися з якимось придурком.

— Ти сама сказала, що той Діма хороший.

— Ми з ним лише сьогодні познайомилися! — Аріна розвела руками. — Я навіть не знаю, чи сподобалася йому. Ми... Ми просто колеги.

— Це поки, — впевнено сказав я. — Що тобі заважає завести роман під час експедиції та ще й з хорошим хлопцем?

Я радів, що у моєму плані під назвою "Як вижити небажану сусідку?" з'явився новий цікавий пункт. Якщо у неї з'являться стосунки, то вона точно з'їде. Потрібно підштовхнути її до того, щоб вона почала ближче спілкуватися з тим Дімою, чи будь-ким іншим.

— Я боюся, — тихо відповіла вона, — бо у мене раніше не було хлопця.

— Триндець! — сказав я та голосно закрив книжку.

І якщо до цього моменту вона просто дивувала мене, то зараз повністю ввела в нокаут. Хоча з однієї сторони це було очікувано, адже Аріна справді максимально дивна дівчина.