Розділ 2

Аріна

Я мовчки стояла і дивилася на свого тепер уже сусіда, який дратував мене одним лише своїм виглядом. Я була впевнена, що бачила його раніше, але зовсім не могла згадати. Можливо, у нього занадто стандартна зовнішність? Багато ж є високих смуглявих брюнетів з карими очима. Я декілька разів звузила очі, коли він погрозливо дивився на мене у відповідь. Світлана вже давно пішла геть, а ми так і продовжували кидатися поглядами одне на одного.

Я вирішила першою розірвати цей зоровий контакт і розвернулася до сходів, гордо піднявши голову. Якщо він думав, що я заберуся звідси через його приїзд, то дуже сильно помилявся. Для мене поява цього Єгора стала справжньою несподіванкою. Я ж направду подумала, що він — грабіжник, який вирішив викрасти щось з цього будинку. Тут було багато дорогих речей, тому така ситуація здалася мені цілком імовірною. Та все ж я помилилася і вдарила статуеткою по голові сина власників. Не найкращий інцидент, але його батьки, здається, не надто переймалися цим.

Я повернулася до себе в кімнату, а мій погляд опустився на жовтий сарафан, що лежав на ліжку. Я планувала сьогодні з'їздити на ринок у містечко, щоб купити продуктів на тиждень, але тепер боялася залишати свої речі в присутності цього Єгора. Не хотілося б, щоб він торкався мого одягу, чи ще гірше — моєї білизни. Я швидко переглянула тумбочку біля дверей. Учора я розкладала свої речі, але їх було не так багато, щоб наповнити усі меблі. В цю тумбу я так і не заглядала, але ж точно десь повинні бути ключі від дверей цієї кімнати. Я перерила декілька шухляд і таки знайшла якийсь ключ. Спробувала ним зачинити двері, і у мене, на щастя, це вийшло. Тепер можна виходити з будинку без страху, що один недоумок захоче порозглядати мою кімнату.

Я швидко переодягнулася у свій улюблений жовтий сарафан, взула сандалі без підборів та схопила маленьку сумочку білого кольору. Після такого насиченого ранку з побиттям свого нового сусіда, моє волосся було в неохайному безладі. Я швидко розчесала його та зробила мінімальний макіяж.

Коли спустилася на перший поверх, то помітила Єгора в коридорі з валізою в руках. Він знову підозріло примружив свої очі, коли побачив мене.

— Уже тікаєш? — спитав хлопець, нещиро усміхнувшись.

— Не дочекаєшся, — буркнула я. — Усього лише буду відсутня максимум дві години.

— Краще б два місяці, — пробурмотів він.

Я важко видихнула та підійшла ближче до нього. Мені не хотілося перетворюватися на сварливу сусідку, бо я зовсім не була такою. Я люблю жити мирно з усіма.

— Послухай, — почала я, глянувши йому в очі, — мене теж не надто приваблює перспектива жити з тобою найближчі два місяці, але так вже склалося. Ми не можемо цього змінити. Звісно, я могла б з'їхати кудись в інше місце, але цей будиночок ідеально підходить мені для проживання. До того ж він розташований найближче до місця моєї роботи. Знаєш, у мене зараз дуже багато справ, тому можеш не хвилюватися через мою присутність. Я не буду тобі заважати.

Він уважно дивився на мене декілька секунд, а потім його губи розтягнулися в широкій усмішці. Я сприйняла це як знак, що ми з ним порозумілися, тому теж усміхнулася йому.

— У тебе такі смішні зуби, — раптом сказав він, насміхаючись наді мною. Моя усмішка одразу ж впала. — Не ображайся, але ти схожа на зайчика.

— Як мило, — пробурмотіла я, склавши руки на грудях.

Хлопець пройшовся довгим зацікавленим поглядом по моєму тілу. Я могла б подумати, що сподобалася йому, але ця його посмішка відкрито показувала мені, що він таки глузує з мене.

— І ще ти дуже низька, Аріно! — зауважив він, вперше назвавши мене на ім'я. — Метр шістдесят хоча б є?

— Метр шістдесят один, — виправила я, стримуючи свою злість, що наростала з кожною секундою.

— Б'юся об заклад, що цей один сантиметр ти сама додала собі.

— Не усім же бути такими конями, як ти, Єгоре.

Я усміхнулася йому, схиливши голову вбік. Він справді був занадто високим, а в порівнянні з моїм зростом — взагалі велетень.

— Метр дев'яносто, — з гордістю відповів хлопець.

— І скільки сантиметрів ти докинув собі до круглого числа? — спитала я, піднявши одну брову.

— Ти хочеш посперечатися?

— Ні. Насправді мені абсолютно байдуже.

— Але все ж тебе зачепило те, що я зробив зауваження щодо твого зросту.

Я опустила голову, киваючи головою. У школі про мій зріст та великі передні зуби не говорив лише лінивий.

— Дякую! — сказала я та легко поплескала долонею по плечі Єгора. Він виглядав дещо збентеженим. — Дякую, що не дозволяєш мені забути мої дитячі комплекси.

— Нічого собі! — Хлопець присвиснув. — То у тебе ще й комплекси є?

— Були, — чесно зізналася я. — Але я занадто розумна, щоб хвилюватися через це.

Єгор хмикнув, уважно глянувши на мене. Здається, його починала забавляти наша розмова. Чого не скажу про себе. Цей задоволений вираз обличчя хлопця страшенно дратував мене.

— А у тебе з самооцінкою все в порядку, — сказав він.

— Звісно! Я ж не входжу в тих три відсотки, що і ти.

Хлопець нахмурив свої густі брови, бо не дуже розумів, що я мала на увазі. Та все ж продовжував надто зацікавлено дивитися на мене.

— Яких три відсотки? — спитав Єгор.

— Це я про розумово відстале населення світу, — відповіла, усміхнувшись. — Як тобі бути серед нього? Ох, я впевнена, що прекрасно.

Він похитав головою, наче не очікував такого почути. Впевнена, що Єгор недооцінив мене. Скоро хлопець зрозуміє, що я йому не по зубах.

І поки він підбирав слова, якими міг вколоти мене, я поспішила до виходу. Не хотілося більше слухати його, бо зараз знову почне говорити про мій низький зріст, великі зуби, невиразну фігуру, короткі ноги чи тонке волосся. Так, моя зовнішність далека від ідеальної. Я ніколи не була тією дівчиною, які зазвичай подобалися хлопцям. Можливо, саме через це у мене ніколи не було стосунків. Зізнаюся, що інколи у моїй голові з'являлися думки, які змушували мене шукати у собі недоліки. Та все ж декілька психологічних відеороликів та мотиваційних книжок допомогли мені прийняти себе такою, яка я є насправді. Принаймні раніше здавалося, що я змогла побороти це. Та чомусь зауваження Єгора все ж зачепили мене. Я похитала головою, щоб ці думки зникли, а тоді швидко сіла за кермо.

На ринок довелося їхати близько сорока хвилин. Я ходила між лавками з овочами, фруктами, м'ясом і рибою, купуючи потрібні мені продукти. Вже через тридцять хвилин я завантажила чотири великих пакети у свій автомобіль. Ця поїздка за продуктами дуже сильно втомила мене. До того ж на вулиці було так жарко, що мені бракувало повітря. Хотілося заховатися десь в тіні, або ж просто зануритися в холодну воду.

Коли повернулася до будиночка, то вже був майже вечір. Я вийшла з автомобіля та одразу ж помітила Єгора, що розслаблено сидів за столиком на терасі. Він тримав у руках склянку з якоюсь рідиною та уважно спостерігав за мною. Це мене розізлило. Цей хлопець завжди буде так відкрито дивитися мене? Зазвичай люди шаріються, коли їх ловлять під час витріщань, але таке точно не про нього. Йому подобалося дратувати мене. Можливо, це навіть його план, щоб я якнайшвидше з'їхала звідси?

Я витягнула пакети з автомобіля. Вони були занадто важкими, тому я вирішила занести спочатку два. Частинка мене сподівалася, що Єгор допоможе мені, але йому було байдуже. Я поставила пакети на стіл, а після цього повернулася за іншими двома.

— Міг хоча б допомогти, — пробурмотіла я, коли пройшла повз нього.

— Це не в моєму стилі, — голосно відповів він. — Я не джентльмен.

— Не здивована, — кинула я. — Про які хороші манери можна говорити, якщо ти в перший же день зустрічі зі мною сказав, що я страшна.

Єгор попрямував за мною до будинку. Я поставила ще два пакети на стіл і втомлено сперлася до стільниці. Руки затерпли, тож довелося декілька разів стряхнути ними. Хлопець зупинився навпроти мене, спершись руками на стіл.

— Я не казав, що ти страшна, — мовив він.

— Ти мав це на увазі.

— Ти взагалі назвала мене розумово відсталим.

— На правду не ображаються, — сказала я та байдуже знизала плечима. — Тобі не завадило б підтягнути свої розумові здібності.

— Повір, мій рівень інтелекту вищий, ніж ти могла б подумати.

— Сумніваюся. У розумово відсталих людей ай-к'ю не досягає вище сімдесяти. Тоді як у тебе може бути більше?

— Я не тупий, Аріно.

— Тупий і розумово відсталий — це різні поняття.

Єгор, здається, уже почав злитися. Він міцніше стиснув руками стільницю, а я ж просто мило усміхнулася йому, показуючи свої смішні зуби.

— Пропоную домовленість, — спокійно сказав він. — Я абсолютно нічого не кажу за твою зовнішність, а ти не називаєш мене розумово відсталим.

— Добре, — погодилася я. — Нам все ж варто спробувати жити мирно.

— І я теж так думаю! — заговорив Єгор з таким захватом, що я підозріло звузила очі. — То яка у тебе робота тут?

Я не була певна, що варто розповідати йому більше про себе, але на нас чекали два місяці спільного проживання. Мабуть, треба таки налагодити стосунки.

— Нещодавно я побачила інформацію на офіційному сайті археологічного інституту про розкопки у цьому містечку, — почала розповідати, паралельно розкладаючи продукти з пакетів. — Вирішила стати однією з учасниць експедиції.

— Ти археологиня? — здивувався Єгор.

— Так. Цього року закінчую магістратуру, а ці матеріали можуть знадобитися мені при написанні своєї магістерської роботи.

— Думаю, що це дуже цікаво. А ти справді хочеш займатися таким? Мені здається, що тобі це не підходить.

Я кинула на нього різкий погляд. Не дуже подобалася його надмірна зацікавленість до моєї спеціальності. Він щось точно задумав. Я не могла позбутися того неприємного передчуття всередині.

— Я краще знаю, що мені підходить.

— Звісно! Я й не сумніваюся. Якщо ти обрала таку професію для себе, то безперечно мала рацію. Мабуть, тобі подобається шукати пригоди?

— Не дуже, — пробурмотіла я. — А ти чим займаєшся?

— Працюю в будівельній компанії батька, — відповів хлопець.

— І все?

— Так.

— Це не у твоєму стилі.

— Ти не знаєш мене.

— Та все ж уже встигла зробити певні висновки. Впевнена, що є ще щось окрім роботи в компанії батька.

— Гаразд! — Єгор кивнув. — Я займаюся перегонами.

І тут я завмерла, вдивляючись в його обличчя. Звісно! Це ж той конкурент чоловіка моєї сестри, який декілька разів підрізав його на заїзді. Саме на перегонах я здалеку бачила Єгора. Ось це так сюрприз! Принаймні тепер я можу помститися йому за те, що через нього моя сестра мало не залишилася вдовою.

— Здивувалася? — поцікавився Єгор, задоволено усміхаючись. — Приблизно така реакція у всіх дівчат, коли вони дізнаються про моє захоплення. Гонщики завжди усім подобаються.

— Впевнена, що так, — пробурмотіла я. — І як твої успіхи на перегонах? Уже отримав кубок?

— Ні, але цього сезону це зміниться.

Я кивнула головою, бо навіть не знала, як мені реагувати на це. Все ж вирішила не говорити йому про те, що дещо таки чула про нього. До того ж йому не варто знати про мій родинний зв'язок з його конкурентом. Впевнена, що він би використав цю інформацію проти мене, або ж проти Гордія. Тепер я хоча б була певна, що цього хлопця варто остерігатися. Він полюбляє нечесні ігри, а це зовсім не в моєму стилі.

Я швидко розклала продукти в холодильник, а тоді побігла до ванної кімнати. Хотілося якнайшвидше підготуватися до сну, бо завтра на мене чекав важкий робочий день. Водночас я була в передчутті цього цікавого процесу археологічних розкопок. Одна думка про це підняла мені настрій. Я швидко роздягнулася, але перед цим перевірила чи добре замкнула за собою двері. Не хотілося б влаштовувати шоу для Єгора.

Я зайшла в душову кабіну та потягнулася рукою до крана. Швидко відкрила його в передчутті розслаблення. Я голосно закричала, коли струмінь крижаної води полився з душової лійки. Міцно заплющила очі та наосліп рукою почала шукати кран, щоб закрити його. Це було важко зробити через тремтіння мого тіла. Я швидко вискочила з душу. Мої зуби стукали від холоду, а вся шкіра покрилася сирітками.

— Забув тебе попередити, що гарячої води нема! — закричав за дверима Єгор. — Щось зламалося, але я уже викликав майстра. Він завтра приїде.

Я міцно стиснула руки в кулаки, стримуючи свою злість. Він точно не забув попередити мене, а навмисно не сказав, щоб я опинилася під холодною водою. Здається, можна забути про мирне проживання під одним дахом з цим хлопцем. Якщо він грає в ігри зі мною, то я теж буду.