Глава 12.1

ГЛАВА 12

Я вже хотіла зістрибнути з підвіконня, коли Найджел, помітивши це, ні з того ні з сього вирішив допомогти.

Його руки опинилися на моїй талії. На диво сильні і міцні. Не такими я уявляла руки аристократа, яких звикла вважати зніженими неробами!

А ще вони були дуже гарячими. У тому місці, якого вони торкнулися, шкіру навіть крізь тканину сукні ніби жаром опалило.

У мене несподівано перехопило подих, а серце забилося частіше. Втім, це не дивно. Вперше мене, можна сказати, обіймає сторонній чоловік. Та ще і дуже привабливий. Та ще і, взагалі-то, мій наречений!

Дідько! Наречений він лише через непорозуміння, яке я сама пообіцяла виправити. То чого я так реагую на звичайнісіньку спробу допомогти?

А тут ще Найджел не поспішав відпускати, хоча я вже стояла на підлозі. Тільки коли я підняла на нього очі, він наче схаменувся і прибрав руки.

– Що ж, гадаю, раз ми все вирішили, можемо розходитися кожен у своїх справах, – сухо кинув він.

– Згодна. Тим більше що навчання ніхто не скасовував, – кивнула я, поспішно вгамовуючи зрадницьке серцебиття. Ще і щоки відчутно палали.

Найджел підійшов до дверей і відчинив їх переді мною. Відступив, пропускаючи вперед.

Це ж треба! До того він навмисно ігнорував правила етикету щодо Алісії. Все-таки відверта розмова дійсно виявилася цілющою.

Ми, звичайно, не стали друзями. Але і ворогами нас тепер важко назвати. Швидше, тимчасовими союзниками. Мета у нас зараз одна – знайти спосіб розірвати заручини, який влаштує усіх.

Помітивши неподалік від дверей Ріну, Найджел коротко їй кивнув і рушив геть.

– З тобою все гаразд, Алісіє? – обережно запитала дівчина. – Я була готова в будь-який момент покликати на допомогу, якби пролунали крики. Але рада, що все обійшлося!

– Ти що, вирішила, що він мене там вбиватиме? – розсміялася я.

– Ну, хто знає! – Ріна зніяковіла. – У принца було таке обличчя...

– Зрозуміло. Але ти даремно хвилювалася. Ми просто поговорили і про дещо домовилися.

– Це з приводу ранкового інциденту в їдальні? – здогадалася дівчина.

Вона все ще ніби соромилася ставити мені запитання. Відразу дивилася на мою реакцію, перевіряючи межі дозволеного.

Я якомога привітніше їй посміхнулася, показуючи, що вона може почуватися зі мною вільно.

– І це теж, звісно! Але ми зуміли відшукати компроміс. Пообіцяли більше не ставити одне одного в незручне становище.

– Це добре, – вже більш вільно посміхнулася Ріна.

– Що там у нас за розкладом?

– Зараз велика перерва. Можна піти до їдальні, якщо ви... – під моїм докірливим поглядом вона одразу виправилася: – якщо ти зголодніла.

– Ще і як! – відгукнулася я. – Тож ходімо дійсно чогось перекусимо. І бажано іншим шляхом. Підозрюю, нас все ще дехто пильнує. А я б хотіла спочатку відновити сили, перш ніж влаштовувати чергові розбірки.

Ріна з розумінням кивнула і повела мене іншим шляхом. Як виявилося, вона встигла чудово вивчити всі входи і виходи в Академії. Але в її положенні це цілком зрозуміло. При будь-якій нагоді знаходилися охочі її якось зачепити чи познущатися. Ось вона і намагалася якомога менше показуватися людям на очі.

Втім, тепер я маю намір це виправити. Ріна вже, можна сказати, маг на службі у моєї родини. Залишилося тільки владнати формальності. І, сподіваюся, ця дівчина стане мені ще й подругою. А своїх близьких я нікому не дозволю ображати!

У спокійній обстановці пообідати нам не дали. Марсеї в супроводі Шантії з’явилися там вже через десять хвилин після нас. І, судячи з похмурих облич, бажання поговорити у них тільки зросло.

Я, зітхнувши, відклала виделку і ніж. Шкода. Адже м’ясне рагу було ідеальним! Прямо тануло у роті.

Ріна вся стиснулася при появі родичів. Все-таки багаторічний страх в одну мить не зникає. Ігноруючи її, наче вона була порожнім місцем, Марсеї витріщилися на мене.

– І як це розуміти, Алісіє?! – прошипіла Тріна. – Я вважала, що ми подруги!

– Може, присядете для початку? – спокійно відгукнулася я. – Чи ви бажаєте влаштувати тут безкоштовну виставу на радість усім?

Тріна насупилася, але сіла навпроти. Слідом за нею за столом вмостилася й решта компанії.

– Ти повинна відмовитися від цієї лицемірної тварюки! – виставила ультиматум руда. – Вона зрадила нашу сім’ю і має понести за це покарання. Коли наш батько про все дізнається, то негайно приїде і забере її з Академії!

– А ось я так не думаю, – сухо заперечила, поглядом заспокоюючи напружену Ріну. – Інакше йому доведеться мати справу з моїм батьком. До того ж все можна вирішити полюбовно. Ріна не стане використовувати компромат на вас і добровільно передасть його вам, як тільки контракт з моєю сім’єю буде підписаний. Та і не думаю, що там щось настільки серйозне, чи не так, Ріно?

Я поглянула на міднокосу, і та нервово кивнула.

Якщо і є щось важливе, то краще Марсеям про це не говорити. Моїй родині це точно не завадить. Інформація часом дорожча за золото. Втім, якщо Марсеї не будуть плести інтриги проти нас, далі вона нікуди не піде.