Небажана дружина

Розділ 23

Даша ніколи раніше не задумувалась, чому помста – це страва, яку подають холодною. Та в принципі особливо не було кому мстити. З однокласницями дівчина була по-хорошому, занадто близьких подруг не мала, але й ворогів не встигла нажити. Все з ніг на голову перевернулося, коли Стефанію привезли в маєток. Звичайно вона ні на що не сподівалася. Навіть не мріяла, що Фелікс на ній одружиться. Всіх переконувала у тому, що просто заміж не хоче, бо занадто сучасна. Прихильниця вільних стосунків без будь-яких зобов'язань. Але цей бісів Заріцький змусив поміняти свою точку зору. Вже й заміж хоче, але тільки за нього, бо вбила в свою юну голову, що кохає. І що те кохання з людьми робить?! 

— Дашо, тебе щось болить? — схвильовано спитала Тамара Іванівна. 

— Все нормік. — каже Дашка й непомітно лізе до пазухи, щоб дістати якусь отруйну траву, яку їй дала відьма чи то темний маг.  Але Даринці, то неважливо аби працювала травичка їй на благо, а Стефанії на біду, бо як не буде в неї дітей, то дуже скоро попруть з цього маєтку разом з її хамовити родичами. От чесно настільки неприємні люди. Особливо той пан Владислав, бо вічно так дивиться, наче  пожирає. А ще солоденькою. називає. Брр..бридота! 

— Я піду віднесу пані Стефанії  імбирний чай. — вигукує Даруся, ховаючи пляшечку в кишеню фартуха й виходить за двері. 

Дівчина розуміє, що назад шляху немає. Потрібно позбутися суперниці й для цього всі методи хороші. Не вб'є ж вона Феліксову дружину. Лише бездітною зробить. Не велика біда. Люди без дітей прекрасно роками живуть. 

— Дарино, кому це несеш? —спитала Ірена. 

— Та...пані Стефанія чаю попросила. — починає торохкотіти, мов та сорока дівчина. 

— А чого ти відносиш? Наскільки я знаю тобі заборонено в кімнату до Фелікса заходити. Чи може все змінилося, а я не в курсі? — перепитала жінка й помітила як почали труситися в покоївки руки. 

— Тамара Іванівна дуже зайнята, того я вирішила допомогти. — відказує Дашка й намагається приборкати свої неслухняні руки. 

— Добре, йди. Але потім повертайся до роботи. — сказала Ірена спокійним голосом. 

Дашка неквапливо опустила очі й пішла до сходів. Вона вже хотіла якомога скоріше закінчити задумане, але Стефа сама спустилася. 

«Тим краще. Не треба буде пертися нагору». — подумала дівчина й, немов застигла в очікуванні. Їй нетерпілося побачити як Стефанія зробить бодай три ковточки того довбаного чаю. 

Стефа, наче прочитала думки прислуги. Вона бере з таці чашку. Спочатку вдихає аромат. Запашний, але трохи дивний. 

— Почекай, Стефаніє! Дай сюди чай. — Ірена просить передати їй чашку. Щось тут не так! Та й Дашкині очі чогось забігали, як ті сонячні зайчики по стіні. 

— Дашо, мені чогось запах не подобається. Не так імбир пахне. Отруїти нас тут всіх задумала, безтолкова ти дівко? — сказала Ірена й витягнула свою праву руку, щоб у випадку чого дати служниці ляпаса. 

— Ви що, пані Ірено! —  виправдовується Даруся. 

— Тоді пий. — Заріцька передає їй чашку. 

Дашка довго мнеться на одному місці, кривиться, супиться так не хоче того чаю, бо знає зараза, які можуть бути наслідки. 

— Я сказала пий! — Ірена відкриває дівчині рота й заливає туди вміст чашки. Чаєм ту гидоту назвати важко, але таку зміюку тільки так і вчити треба. Щоб знала своє місце. 

— Що ви робите? — Стефа не розуміє, що сталося.  Вона у всякі нісенітниці про отруту не вірить. Нащо Даші кусати руку, яка її годує? 

— Ця ненормальна підмішала тобі щось в чай. — впевнено заявила Заріцька. 

— Але я не розумію... — Стефанія ніяк не може підібрати слів, її зелені очі вмить стають сумними. Чого кожна «собака» до неї діло має? 

— Що ти не розумієш. Я хочу собі Фелікса. — закричала Дашка й показала пляшечку з травою. 

— Тупе стерво. — Ірена не приховує свого розчарування. Вона сама розпаскудила прислугу, а тепер не знаєш, чого від них чекати. Невже зовсім не лишилося чесних і порядних людей? Можна подумати сама свята!

— Почекайте може це помилка. — каже Стефа, поринаючи пам'яттю у ту болючу ніч, коли застала Фелікса і Дашу на гарячому.

— Стефаніє, не будь сліпою!  Це не той випадок. — твердо сказала жінка. — А ти тут більше не працюєш. Збирай свої торби й щоб духу твого тут не було. — випалила в очі Ірена розгублений Дашці. 

— Може дівчина помилилася? Може ми зможемо це вирішити? — спитала Стефанія, не зводячи погляду з Дарини. 

— Стефо, якщо хочеш взавтра не прокинутися, то давай залишимо цю дурепу тут. — трохи різко відповіла Ірена. 

—Я можу з нею поговорити? —спитала Стефанія, сідаючи на диван. 

— Говори, але що це дасть! — жінка махнула рукою й попрямувала до своєї кімнати. Самостійність Стефи їй не сподобалася. Занадто вона себе вільно стала почувати. Нічию думку до уваги не бере. Сама собі на умі. 

— Йди сідай. — звертається Заріцька до покоївки. 

— Я постою, пані. — Даруся почуває себе винуватою. Вона раптом усвідомила, що мало не забрала у Стефанії шанс на материнство. А якби з нею так вчинили? Невже б пожаліла цю скотину? Звичайно, що ні. 

— Я прекрасно розумію тебе, Дашо. Фелікс хлопець видний. За ним всі упадають, тому я не здивована, що ти також потрапила під вплив його чар. Але за кожне зроблене зло до тебе з часом прилетить бумеранг. Ти його не чекатимеш, а він, як той вихор увірветься в твоє життя, що й не рада потім будеш. — Стефа сумно посміхається. Вона знає, що Даруся, то не зі зла, а заради кохання зробила. А кохання, що не зло? Якщо штовхає на такі безумства, то краще взагалі не кохати?! Ні, кохати, але з розумом. Знову чогось тітка згадалася з її життєвими премудростями. 

— Зможете пробачити? Я більше ніколи до вашої кімнати не зайду. На Фелікса не подивлюся, але помилуйте. Не лишайте роботи, бо на що я жити буду! — пролепетала покоївка. Вже і не рада, що те все зробила. Добре, хоч до кінця не змогла довести. На один гріх менше. Але чогось про Бога пізно згадала. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше