— Як себе почуваєш, мавко? — Фелікс трохи хвилюється. Давно він не мав справи з незайманими дівчатами. Відтоді як позбавив невинності Поліну йому більше такі екземпляри не траплялися.
— Не знаю. Якийсь дискомфорт трохи. — Стефа відчуває незначний біль внизу живота. Але, мабуть, то так і має бути.
— А ти дійсно не збрехала. — Фелікс закочує ковдру і демонструє велику червону пляму на простирадлі.
— Як тобі вдалося зберегти цноту? В наш час над такими дівчатами сміються. Всі хочуть, щоб з досвідом була. — Заріцький тягнеться до телефону. Знову пропущені від Поліни. Він з однією впоратися не може як про себе нагадує інша. Йому що розірватися?
— Не всі такі ненаситні як ти. — Стефа прикривається ковдрою, бо трохи соромиться.
— Оце, дружинонько, ти даремно сказала. Раніше я не вважав секс чимось особливим. Але ти зовсім інша. З тобою мені не хочеться бути грубим мачо. — Фелікс дійсно розуміє, що його слова не пустий звук. Якщо раніше йому було абсолютно байдуже де, коли та з ким, то тепер життєві пріоритети різко помінялися.
— Я ж мавка, тому й не схожа. — Стефа посміхається. Її очі починають горіти, немов ті світлячки така вона щаслива.
— Та чого ти прикриваєшся? Я вчора все вже роздивився.— Фелікс нахиляється, щоб поцілувати свою дружину, але вона його випередила.
— І це хто тут з нас ненаситний? — хлопець торкається рукою волосся дружини. Раніше він думав, що таку довжину носять тільки якісь готки, але побачивши як ніжно лоскоче Стефене волосся вітер змінив свою думку. Це дійсно гарно, а кому не подобається, то хай не дивляться.
— Давай підводься. Тобі ж на тренування. — Стефанія тільки зараз про це згадала. Зовсім голову втратила від кохання.
— Взнала мій розклад? Що так не хочеться зі мною розлучатися? Тоді пропоную тобі поїхати зі мною. Бо якщо чесно, то дупцю не завадило б трохи підкачати. — Фелікс гладить дружину по руці, вимальовуючи уявні хвилі.
— Це тобі мізки не завадило б купити. — дівчина надягає халат і йде приймати душ.
Фелікс також підіймається. Йому б теж помитися, але Стефа точно обізве його збоченцем, якщо він зараз увірветься. Краще почекає. Тихіше їдеш, далі будеш.
— Це ти зі спальні Фелікса несеш? — Ірена перепиняє заклопотану Дашку. Той Леонід ганяє її з самого ранку. Ніколи присісти.
— Так. Фелікс Артурович попросив змінити постіль. — покоївка навіть не придає значення, чого раптом таке запитують. Може просто Заріцький як завжди вклався на ліжко взутим. Дашка, то ж знає, який той Фелікс наглючий. Йому море по коліна.
— Залиш це мені. Краще йди допоможи Тамарі Іванівні на кухні. — Ірена бере в руки простирадло, та йде в спальню до Магдалени, яка вже прокинулася й сидить чепуриться.
— Фелікс, чогось дуже часто просить міняти йому постільну білизну. — жінка помічає, що на половині Артура немає подушки. Чого це раптом?
— Не бачу тут нічого такого. — Магдалена наносить на обличчя сироватку, бере до рук роллер та починає масажувати зону навколо очей.
—Це сталося. — Ірена не може повірити своєму щастю. Невже її нарешті почули?
— Що вже таке? Чому ти така задоволена? —Магдалена вважає Ірену хворою на всю голову, бо іноді її від радості аж плющить.
— У них все було. — жінка простягає тій, простирадло, на котрому видніється декілька яскраво-червоних плям крові.
—Все до цього йшло. Діло молоде. Рано чи пізно це повинно було статися. — Магдалені якось все одно, що там між подружжям відбувається. Головне, що свекор більше не чіпляється, того можна спокійно жити в своє задоволення.
— Чим регулярніший у них буде секс, тим вищі шанси на народження дитини. — Ірена, наче звихнулася на цій ідеї. Все вже переростає в нав'язливу манію. Видно тут не по одному Феліксові дурка плаче!
— О, ти на цьому питанні знаєшся. Дивись сама на старості років не залети від чужого чоловіка. — жінка більше не приховує, що вона знає про зраду Артура. Він може спати з ким побажає, але його життя повністю залежить від Магдалени, тому він, як той вірний цуцик все одно повертатиметься до дружини.
— Ти про що? — Ірені стає страшно. Якщо свекор дізнається, то ні сина не пожаліє, ні її. Будуть обоє тусуватися з безхатьченками у переході.
— Та сорока на хвості принесла. Але не хвилюйся я вмію зберігати чужі таємниці. Просто будь обережною й даремно ні на що не сподівайся, бо жонатий чоловік, як той вітер завжди повертається туди, звідки прилетів. — Заріцька фарбує губи матовою помадою персикового відтінку, яка не залишає відбитків, бо на відміну від Ірени вміє замітати сліди.
— Добре, я вже піду. — Ірена забирає простирадло. По дорозі до своєї кімнати віддає його Наталі, щоб та кинула у кошик для брудної білизни. Жінка починає нервувати. Вона недооцінила проникливість своєї потенційної суперниці. Але тепер хоча б знає, що та нічого нікому не скаже, бо любить гроші більше за чоловіка.
Стефа довго не може обрати, який спортивний костюм одягнути. Їй паморочиться в голові, бо раніше, що попало під руку в те й вдягалася.
— Чого ти так довго? — Фелікс закидає свою спортивну сумку на плече.
— Та якось не знаю, що вдягнути. — Стефа досі вагається.
— Що там думати. Взяла будь-який. Але замість майки вдягай футболку. Не хочу, щоб на тебе всі дивилися. — Заріцький ховає телефон в кишеню. Знову та Поліна дістає дзвінками. Добре, що хоч мобільний на беззвучному режимі, бо не вистачало ще зі Стефанією з самого ранку гиркатися.
— Не вкрадуть мене. Кому я там треба! —дівчина заплітає волосся у косичку, щоб в очі не лізло.
— Мені. Я тебе шалено ревную. До кожного стовпа. Ти лише моя. — Фелікс підходить до дружини, обертає її обличчям до себе та цілує.
— Досить. Хорошого потрохи. —Стефанія обережно відпихає хлопця від себе. Це називається культурно відшити.
—Окей, принцесо, чекаю на тебе внизу. — Фелікс виходить з кімнати. Двері в батьків кабінет відчинені, але зараз немає часу всім нагадувати, що вони не в ліфті народилися.
#14660 в Любовні романи
#5432 в Сучасний любовний роман
#3178 в Короткий любовний роман
не ідеальні герої, весілля не по коханню, непрості сімейні стосунки
Відредаговано: 26.11.2023