На вулиці світає. Зінка Видайчиха разом з онуками повела череду на пасовисько. В череді рівно 15 корів. Не хочуть вже навіть у селах тримати ту велику рогату худобу, бо справа то не тільки невдячна, а й неприбуткова. Дешевше вийде кіло того м'яса купити на базарі.
Юрко, хлопчина невисокого зросту, худорлявої статури, з великими синіми оченятами чекає доки проженуть ту череду, щоб можна було у хвіртку до Бондаренків постукати. Йому зайві плітки не потрібні. І так баба Катерина, їхня сусідка донесла матері, що потай зі Стефкою бачився. Добренько так батько його тоді батогом по сідницях відшмагав, бо зась на дівку з такої багатої сім'ї дивитися. Зажди й у всьому треба рівних собі шукати. От тоді буде толк.
— Стефо, виходь! Не ховайся від мене. — Юрко зі всією сили вдарив ногою по хвіртці.
— Чого репитуєш? — Соломія кидає на порозі кошик з білизною й прямує до воріт.
—Де вона? Скажи мені, куди цей мажор повіз її? — хлопець мало не плаче. Зараз він виглядає жалюгідно.
—Ти б ще через місяць приперся. Нагадала баба, як дівкою була. Оце точно про тебе.— дівчина дивиться на хлопця поглядом повним злоби й водночас розпачу.
— Допоможи мені, Соломіє? — Юрко готовий хоч зараз стати перед нею навколішки. Намагається достукатися до її совісті.
— Чого ти причепився до мене? Твоя ненаглядна Стефа стала дружиною іншого. Зараз ніжиться в ліжку з багатієм і навіть не згадує про тебе. — Соломія хоче накинутися на хлопця з кулаками. Їй вже набридло чути про сестру. Ці хлопці неначе подуріли всі, бо бігають за тою Стефкою. Що в ній є такого, чого немає в Соломії?
— Мовчи. Не муч мене. — хлопчина мало з розуму не сходить, так палає його серце. Це прокляте кохання його погубить.
— Мучся, дурню. Чого не заслав до нас сватів раніше? Ти прекрасно знав, що приїхали столичні пани. Думав, що пронесе твою так звану кохану? Ти її бачив? Ніхто з наших дівок їй не рівня. Видно правда, що як красива, то й розуму не треба. — Соломія дістає зі спортивної куртки невеличкий шкіряний записник і вириває потрібну сторінку.
— На! Це адреса тих багатіїв.— дівчина простягає хлопцеві папірець.
— Ти не уявляєш, що зараз зробила. Дякую. — Юрко на радощах готовий був розцілувати сестру коханої.
— Їдь, дурнику. Можна подумати на тебе там хтось чекає . — Соломія зачиняє хвіртку й повертається до своїх справ.
— Хто приходив, племіннице? — Христина виходить на двір, бо почула як грюкали у хвіртку.
— Поштарка принесла платіжку на газ, тітко. — Соломія показує квитанцію, яку напередодні забрала в центральному магазині.
— Не крутися та повертайся до роботи. — жінка бере до рук поливальницю та йде поратися у квітнику.
— Сестро! Еміліє! Йдіть всі сюди. — Владислав виходить з кабінету. Таким задоволеним його побачиш нечасто.
— Що таке, Владику? Чого такий радісний? — Христина ставить поливальницю на землю, обтирає руку краєм фартуха й повертається на подвір'я.
—Телефонував мій любий сват. Сказав, що пан Заріцький запрошує всіх нас погостювати у них. —Владислав шукає очима Соломію, бо хоче бачити як її жаба душитиме, що сестра живе, як в Христа за пазухою.
— А як там Стефочка? — Емілія ставить на стіл глечик з квасом. Потім бере чисту склянку і простягає чоловікові.
— А що з нею станеться? Вже стала ширша, ніж довша на тих заморських харчах. — чоловік наливає собі прохолодного квасу.
— Ми що їдемо до Києва? — Соломія мало не до стелі скаче.
— Їдемо від сорому якомога далі, бо слава про тебе, доцю, вже дійшла до сусіднього села. — Владислав відставляє склянку в бік. Йому так хочеться зацідити цією склянкою прямо межи очі дочці, щоб знала як до сестри руки простягати.
— Мене Марія Зайчиха питала чого це раптом ми Стефку заміж віддали. Сказала, що в селі подейкують, неначе Соломія від невідомого нагуляла дитину, того той багатій і роздумав.— жінка вже й не рада, що ім'я племінниці на вустах у кожного тракториста. Але сама винна. Була б розумною, то хлопець би не відмовився.
— Христю, от навіщо ти вносиш мені це у вуха? Хочеш, щоб я заплямував свої руки в крові? Вже не раз в мене було бажання відірвати Соломії її дурну голову. Того не доводь до гріха, жінко. Йди краще речі збирай, бо хто його знає, чи повернемося ми сюди. — Владислав подумки посилає сестру куди подалі. А потім поглядом, наче розрізає Соломію навпіл, бо ця дурепа його неабияк дістала.
— Я помиратиму в рідних стінах, а ти собі як хочеш. Якщо взнаю, що задумав продати хату, то нарікай лише на себе. — Христина забирає племінницю і вони йдуть геть, бо якщо вже її брат щось вбив собі в голову, той з мертвих не злізе.
— Не починай сестро! — викрикує Владислав вслід старшій сестрі.
— Владиславе, я дуже боюсь аби Соломія чогось не заподіяла Стефі.— Емілія відтоді як Стефанія вийшла заміж сама не своя. В кожній людину бачить загрозу для життя її квіточки.
— Не бійся, жінко. Це вона думає, що в Києві вже вільно житиме. Але я далеко не дурень. Попросив свата підшукати підходящого чоловіка для Соломії. Її пані Ірена під своє крило візьме, то може хоч якийсь толк буде. — чоловік телефонує кумові, щоб похвалитися, а той вже рознесе по всьому селі інформацію, що Бондаренки до Києва перебираються.
Стефа прокидається рано на світанку. Вчора вона зробила дурницю. Так, вона шкодує, що дозволила Феліксові її поцілувати. Тепер цей пихатий індик буде думати, що вона йому здалася. Але дівчина не збирається поступатися. Вона рішуче планує боротися до самого кінця. Голос серця Заріцька намагається більше не слухати, бо й так вчора піддалася.
— Моя люба дружинонько, я дещо тобі приніс. — задоволений Заріцький не може відвести погляду від дівчини. Вчора вона сама того не усвідомлюючи дала йому надію.
— Ти ж не думаєш, що після вчорашнього я покохаю тебе? — Стефанія міцно обіймає руками подушку.
— Не думаю! Я знаю, що ти мене вже кохаєш, дурненька. — Фелікс відкидає подушку на інший бік ліжка, вмощується на колінах дружини й прислухається. Її серце готове вистрибнути з грудей.
#14716 в Любовні романи
#5463 в Сучасний любовний роман
#3195 в Короткий любовний роман
не ідеальні герої, весілля не по коханню, непрості сімейні стосунки
Відредаговано: 26.11.2023