Ранок не віщував нічого доброго. Вчорашнє зізнання дочки змусило Владислава стати ще жорсткішим. Він неквапливо йде до погребу, а в голові лише думки про те, що страшно вмерти бездітним, але мати невдячних дітей ще страшніше.
— Давай підводься. Скоро люди приїдуть за тобою. — Владислав спускається сходами в темну кімнату, просочену сирістю. Стефанія сидить в крайньому кутку. Очі її пусті.
— Чого втупилася в одну точку? Не вдавай з себе божевільну. Живою чи мертвою, а з отчого дому ти вийдеш заміжньою. — чоловік знімає з холодних доньчиних ніг ланцюг. Зараз вона виглядає такою жалюгідною, але буде знати як батькові перечити.
— Виходь давай! Тітка вже чекає у ванній кімнаті. Допоможе тобі помитися. Подивися на кого ти схожа. — Владислав б'є дівчину по спині, щоб та швидше підіймалася догори. Була б його воля, то ще маленькою задушив.
Стефа йде мовчки. Її не хвилює фізичний біль. Вона вже звикла, що батько вчиняє над жінками роду Бондаренків наругу. Христину, її тітку теж в свій час били. Це відколи покійний дідусь спить вічним сном на кладовищі вона віджила.
— Еміліє! Де ця дурепа? — Владислав мало не вибухає. Його обличчя стає червоним від люті.
— Я тут! — стиха відповідає жінка. Вчора їй добряче дісталося. Коли всі полягали спати, то бідолашна отримала свою порцію розплати, бо зі слів чоловіка не навчила дочок поважати батька.
— Забирай це опудало, щоб очі мої її не бачили. — чоловік ще раз штовхає доньку у спину та прямує до хвіртки. Скоро приїде майбутній зять, тому треба належним чином з ним привітатися.
— Ходи, доню! — жінка обіймає дочку за плечі й вони заходять у дім.
— От чого ти така дурна? — Христина відряджає Емілію на кухню й веде племінницю до ванної кімнати.
— Знімай одяг. Ти вся така брудна. Руки он як в мужички. Ще не вистачало, щоб той Фелікс подумав, що ти тут наймитуєш. — Христина вішає декілька чистих рушників на гачки поруч з рукомийником, лишає білосніжний халат на дверях і йде на кухню, щоб приготувати теплого молока з корицею й медом. Треба хоч якось дівчину відігріти.
Стефанія дочекавшись, коли тітка піде скидає сукню та спідню білизну. Зав'язує волосся у щільний пучок й сідає у ванну. По тілу одразу пробігають ледь помітні мурашки. Бліда посиніла від холоду шкіра набуває рожевого кольору. Дівчина втомлено прикриває очі. А потім їй не вистачає повітря. Вона починає захлинатися й відчуває як довгі кістляві руки намертво впилися у її шию.
— Якщо ти зараз помреш, то я стану дружиною того багатія. Як бачиш їм без різниці кого брати. Як ти замінила мене, так я заміню тебе! — Соломія, наче збожеволіла. Її руки не слухаються. Очі засліпила ревність, бо той Фелікс неабияк в душу запав. І він би став її, якби не Стефа, до якої чоловіки немов магнітом притягувалися.
— Що ти робиш, безсоромна? Геть, звідси! Розпустилися! — Христина відтягує Соломію від наляканої Стефи й б'є племінницю по обличчю.
— Ти це заслужила. В житті не завжди буде так як тобі хочеться. Ти ще отримаєш своє, Соломіє, щойно я розповім батькові. — Христина не приховує свого гніву. Ця сестринська заздрість вже набридла. Хоча племінниця молиться Богові, але керує нею диявол.
— Єдиний правильний вихід йти заміж. В тебе немає вибору. Треба рятуватися з цього пекла. Соломія тобі життя не дасть. Ми виховали справжню чортицю! — жінка не дивується поведінці дівчини. Вона вже давно помітила, що характер у небоги батьків й рано чи пізно гидке нутро вилізло би назовні.
— Тітко, за що сестра так зі мною? Хіба я винна? — на очах Стефи заблищали сльози, які наче намистинки падали додолу.
— Вона живе заздрістю. А коли жінка закохується, то стає ще й дурною. Я бачила як вона на того хлопчину дивилася. Так тільки закохана жінка дивиться, тому краще не знати того кохання. То не тільки серце буде на місці, а й голова. — Христина витирає вологі від сліз щоки Стефанії, накидає на неї халат і веде до своєї кімнати, де закутавши у ковдру простягає тій чашку теплого молока з корицею.
Тим часом на вулиці вже чутно як сигналить машина. Фелікс виходить, швидко зачиняє дверцята, потискає руку майбутнього тестя й чекає на появу Стефанії. Його серце ніяк не вгамується. Занадто гучно б'ється. Ще видасть себе ненароком.
— Зараз вона вийде, синку! Чепуриться. — Владислав починає намотувати кола біля криниці, щоб хоч якось заспокоїти внутрішній неспокій. На Фелікса не дивиться, бо той зараз почне задавати питання, на які не хочеться відповідати.
Минає декілька хвилин. На порозі з'являється Стефанія. Очі її сумні, на вустах не видніється посмішка. Дівчина, наче не виспалася, бо навіть косметика не приховує темних кіл під очима. Її білу ситцеву сукню розвіває вітер, а заплетене в кіски волосся ловить на собі сонячних зайчиків. Стефа проходячи повз Заріцького прощається з батьком й сідає до машини.
Привітавшись з пані Іреною вона відводить сумний погляд у вікно й дивиться як пливуть по блакитному небі хмаринки. Фелікс не може зрозуміти в чому річ. Не на таку зустріч він сподівався. Та хлопець ні на чому не наполягатиме. Захоче сама розповість. Чого в душу лізти. Машина ховається за рогом. Андрій тисне на газ й вони виїжджаючи з села на Турбівське шосе прямують назад до Вінниці. В дорозі всі мовчать.
Фелікс лише інколи поглядає на Стефу, яка не хоче зустрічатися з ним поглядом. Може соромиться просто. Та він не поспішає. Вміє чекати. Вона сама повинна впустити його до свого серця. Знав би що своїм рішенням ще більше віддалить Стефанію від себе, то не став би просити поміняти сестер місцями.
— Феліксе, почекай в машині. Це справи жіночі, тобі немає там що робити. Бачиш дівчина соромиться. — Ірена першою виходить з машини, котра зупиняється на вулиці Магістратській, 158. Слідом за нею покидає машину Стефа, яка вже згодна на все аби тільки залишили в спокої. Зайшовши до медичного центру Ірена одразу прямує до стійки адміністратора.
— Ми записувалися до репродуктолога на сьогодні. — жінка бере в руку сумочку й витягає кредитну картку.
#14649 в Любовні романи
#5429 в Сучасний любовний роман
#3174 в Короткий любовний роман
не ідеальні герої, весілля не по коханню, непрості сімейні стосунки
Відредаговано: 26.11.2023