Ранок. Фелікс прокидається у своєму ліжку, а поруч солодко спить та імені якої хлопець не знає і яку вперше бачить. На обличчі здивування. Здається цю особу ніхто не запрошував. Чи може вони з Андрієм вчора... Ні, такого не може бути. Хоча хто знає. Може Заріцький знову взявся за старе, бо коли був студентом, то майже щовечора приводив додому нову пасію, яка наступного ранку виходила не через двері, а тудою звідки сюди потрапила. Звичайно ж мова тут про те саме чарівне віконце, яке є рятівною паличкою у випадку, коли потрібно непомітно вийти й так само непомітно зайти.
— Але от як сюди потрапила ця? — Фелікс обережно забирає руку незнайомки зі свого живота й підвівшись з ліжка намагається згадати деталі вчорашньої ночі.
Питань безліч. Відповідей жодної. В принципі може таке бути, що вони десь по дорозі підібрали це сонне чудо. Знаючи невміння Заріцького казати дівчатам «ні» це цілком можливо. Але краще б він навчився відмовляти, бо крик якоїсь жінки й звук поліцейських сирен не почує хіба що мертвий.
— Що за чортівня! Невже я вчора щось наробив? Може вбив когось? — у голові паморочиться. Фелікс не може нормально стояти на ногах.
Все тіло скував страх, бо вони добряче вчора з Андрієм випили й той сів за кермо у стані алкогольного сп'яніння. До цього часу нічого поганого не траплялося, а коли й було, то батьківські зв'язки роблять чудеса. А в цей раз, мабуть не пронесло...
— Ей, вставай давай! — хлопець починає злитися. Підозрює, що прихід поліцейських з самісінького ранку пов'язаний саме з дівчиськом, яке сьогодні ночувало в його ліжку.
Незнайомка мовчки натягує рвані джинси чорного кольору й світло - сіре худі. На Фелікса не дивиться. Вона нічого пояснювати не збирається. Їй гарно заплатили, щоб вона зіпсувала репутацію золотого хлопчика, тому що тут скажеш. Зробив діло – гуляй сміло. До того ж гроші ж не пахнуть.
— Стоп! Ти що неповнолітня? — Заріцький тільки зараз второпав, що перед ним дитина років п'ятнадцяти.
Оце влип. Якщо дід дізнається, то полетять голови у всіх. Але важливо також дізнатися хто його так підставив. Знову в голові питання, на які немає відповіді, але думати вже нема коли, бо за дверима стоїть Леонід. Фелікс відчуває, коли той приходить в ролі ката, щоб відвести його на страту. І він не помилився. Короткий стук у двері лише підтверджує його здогадки.
— Пане Фелікс, на Вас чекають внизу. Приїхала поліція, бо якась жінка заявила, що Ви викрали її неповнолітню дочку. Ваш дідусь жадає пояснень! — Леонід не чекає дозволу увійти, а нахабно вривається до кімнати, де бачить, що Аліна, так зі слів її матері звати дівчину сидить на ліжку й робить селфі.
— Я її не знаю. — Фелікс виправдовується й покірно йде за дворецьким. Зараз він знаходиться не в кращому становищі через якесь малолітнє стерво.
Спустившись до вітальні перше, що бачить Фелікс це занепокоєне бліде обличчя матері. Цього разу вона його не врятує від гніву свого свекра, який вже дихає йому в спину. Корній стоїть непорушно. Його ліва рука міцно тримає тростину, а іншою він дає Леонідові конверт й просить владнати все з матір'ю дівчини. Ось так робиться в багатих. Відкупилися й пішли далі заробляти, щоб прикривати зади своїх безтолкових спадкоємців.
— Ти мені вже осточортів, онуче! Твої походеньки ніяк не закінчуються. Чого робиш ти, а страждаємо ми? — Заріцький старший кидає на підлогу свою тростину з червоного дерева й беручи Фелікса за шию починає душити.
— Батьку, не треба. Ви його вб'єте! — Магдалена падає навколішки й починає плакати. Давно вона цього не робила. Давно, бо ще не знає, що скоро плакатиме кожного дня з ранку до вечора.
— Все йде від матері. Ти нічого путнього його не навчила. — Корній кидає швидкий презирливий погляд на невістку й просить Ірену, щоб та допомогла Магдалені підвестися, бо вона навіть на колінах не має права перед ним стояти. Потім відпускає онука, бо його смерть дійсно нічого не виправить. Він його по-іншому покарає, забираючи свободу, яку той так любить.
— Або ви оженете цього виродка, або я зроблю так що дах цього будинку впаде вам на голови. прогарчав Корній. — Ірено, через два дні поїдете на мою Батьківщину й засватаєте дійсно достойну дівчину, яка навчить цього вилупка поважати свою сім'ю. Це моє останнє слово. Не бажаю більше ні бачити, ні чути когось з вас. — Корній опирається на Леоніда й вони прямують до його спальні, залишаючи позаду розгублених Магдалену й Фелікса, бо Ірена передчувала, що рано чи пізно подібне станеться, тому плач не плач, а дійсність доведеться прийняти.
— Мамо, що дідусь щойно сказав? Оженити мене на дівці, яку я бачитиму вперше на власному весіллі? Ви знущаєтеся, чи що? — хлопець починає розмовляти на підвищених тонах. Зараз він готовий вчинити самогубство, щоб у такий спосіб захистити свою дорогоцінну свободу. Він Поліну, з якою три роки вже спить не веде до вівтаря, а тут одружуйся з якоюсь провінціалкою, бо в діда маразм.
— Феліксе, переставай нити й капризувати. Ти сам винен. Ми їдемо тебе одружувати й крапка. — Ірена наливає з глечика склянку води й подає Магдалені, бо в тої вже нервовий тік. Послав же Бог синочка. В чому вона й перед ким завинила?
— Робіть, що хочете, але я скоріше помру, ніж оженюся з тією, яку вибереш ти, тітко, бо хочеш вислужитися перед дідом. — хлопець більше не вдає з себе вихованого й чемного хлопчика. Ці навіжені зазіхнули на його свободу, тому він буде боротися з ними своїми жорстокими методами. А на війні вони як відомо не заборонені.
— Ану, замовкни, щеня! Ти подивися в якому стані твоя мати. Совість би мав. І ще раз скажеш щось погане про тітку, то я тебе в порох зітру. З поліцією я все владнав. Але що робитимеш зі статтею, яка сьогодні вийшла. Весь Інтернет гуде. Осоромив нашу родину не лише на весь Київ, а й за його межами. — Артур простягає Феліксові газету й тицяє пальцем на заголовок статті, яка красується на першій шпальті.
— Ви точно всі показилися. Проти мене тепер не тільки рідні, а й увесь світ. Я навіть свого таємного ворога в обличчя не знаю. Дожилися! — Фелікс на очах батька, тітки й матері рве газету на дрібні клапті й переступивши через них робить те, що виходить в нього найкраще. Просто тікає. От тільки шкода, що від одруження все одно не втекти. Живого чи мертвого, але його одружать. Прощай свобода.
#14649 в Любовні романи
#5429 в Сучасний любовний роман
#3174 в Короткий любовний роман
не ідеальні герої, весілля не по коханню, непрості сімейні стосунки
Відредаговано: 26.11.2023