Мандрівка 1. Глава 4

— Їж, — запропонував (ні, скоріше, наказав) Дрангас.

Угу, прямо взяла і розбіглася. Та в мене зараз не те що шматок у горло не полізе, а навіть у роті пересохло і ковтати боляче.

Похитала головою, молячись, щоб він не змусив їсти насильно. Але він змусив. Мій магічний резерв і так був виснажений до краю, тільки десь на дні жевріло щось схоже на силу, але Червоний візир вирішив перестрахуватися і знову обмотав мені зап'ястя своєю чорною поганню. Довелося давитися та їсти, хоча зазвичай я не страждаю на відсутність апетиту.

А от із вгамуванням спраги виникли проблеми. Дрангас спеціально (бачачи, як я хочу пити) не давав мені води, поки не змусив вибачитися за свою поведінку. Зчепила зуби і пробурмотіла покаяні слова. Нічого-нічого, я вибачусь, якщо це потрібно для виживання, мені не важко. Він просто вбив ще один цвях у свою майбутню труну!

Взагалі-то я досить добросердна й достатньо швидко пробачаю кривдників (якщо не було відвертої підлості), але в цьому випадку вся моя добросердечність випарувалася разом із магією та побоями на помості. Ця людина не заслуговувала на прощення, але воно їй було і не потрібне. Він явно не відчував за собою провини. Жорстокість була частиною його самого, невід'ємною складовою гнилої натури, викоренити яку можна лише разом із господарем.

І ось настав час розправи…

Ні, я не була покірною і чинила опір до останнього, навіть без магії. У хід пішли руки, ноги, нігті та зуби. Не знаю, чому візир не покликав своїх людей на допомогу. Може, йому було цікавіше втихомирити мене самому?!

— Дика кішка, — прошипів він, злизуючи кров із прокушеної губи.

Це я його облагодіяла, коли намагався мене поцілувати.

— Ще яка! — заявила войовничо, хоча коліна тремтіли все активніше.

І знову він активував батіг, і той став пити з мене сили.

— Люблю приборкувати диких тварин! — усміхнувся чоловік і підтягнув до себе.

Смачно плюнула йому в пику, ні на що інше енергії вже не вистачило.

Думала, він дасть мені ляпас за подібне нахабство, але візир просто витерся моїм же довгим волоссям. Гаразд, своя слина — це вам не чужа.

Слабкість накотила з новою силою, і він майже без зусиль уклав мене на ложе та пристебнув. Ремені були тугими, тож нормально поворухнутися не виходило. Згадався сьогоднішній «сон», навіяний Боженькою. Його слова про репетицію пролунали своєрідним пророцтвом. Може, навіть добре, що він організував це тренування із фантомом? Тепер я бодай знаю, до чого готуватися. Хоча ні, не знаю. Тому що Червоний візир навряд чи буде таким лагідним та ніжним, як мій попередній «коханий».

Ненавиджу безпорадність! Усіми фібрами душі ненавиджу! І ще дуже не люблю тісного одягу або коли мене намагаються зв'язати. У грудях одразу дихання перехоплює. Мабуть, це якась фобія.

А візир навпаки: насолоджується моїм нещасним виглядом. Йому явно приносить задоволення бачити людей зв'язаними і відчувати над ними свою владу. А мені нічого іншого не залишалося як люто поблискувати очима та сипати образами, над чим він лише тішився.

Гаразд, краще мовчатиму. Просто коли мелеш якісь нісенітниці, стає не так страшно. Але я і без цього упораюсь, я сильна. І все-таки... Врятуйте мене хто-небудь!

Дрангас узявся діставати різної форми та розмірів еротичні іграшки, і я вразилася такому різноманіттю. А ще дуже і дуже не хотілося, щоб на мені випробували о-о-он ту здоровенну штуковину або ось цю із шипами. Я взагалі не хочу тут перебувати!

Але Червоному візирові виявилося замало таких відносно невинних іграшок, і він вирішив витягти щось значно страшніше. Мене пробив холодний піт, коли побачила справжнісінький інструмент для таврування, яким зазвичай худобу мітять, тільки менших розмірів. Мабуть, магічного тавра йому недостатньо. А це вже не жарти. Мені зовсім не кортіло задихатися від болю, відчувати запах власної паленої плоті й отримати шрам, який назавжди прив'яже мене до цього чудовиська.

— Ти була дуже неслухняною дівчинкою, — задоволено почав Дрангас. — А неслухняних дівчаток зазвичай карають. Все одно я не збираюся тебе перепродовувати…

Від жаху в мене перехопило подих і ніби грудка осіла у грудях. Звернулася до єдиного, хто хоч якось міг вплинути на перебіг подій:

«Дарісе, допоможи! Будь ласка!»

Нема відповіді.

«Прошу тебе, не ображайся!»

І знову тиша.

«Я зроблю будь-що! Що завгодно, чуєш? Тільки допоможи!»

«Хм, що завгодно, кажеш?» — відгукнувся цей… корисливий авантюрист.

Гірше, ніж зараз, все одно не буде, тож можна поторгуватися.

«Так, що завгодно! Чого ти хочеш?»

«Хм-м-м. Дай подумати...» — навмисне розтягуючи слова, промовив він.

«Швидше!» — вигукнула в паніці, бо візир уже поклав тортурний пристрій в невелику жаровню, на якій до цього підігрівалася їжа.

«Розслаблюючий масаж! — видав цей… цей збоченець. — Знаєш, як виснажує постійно спостерігати за твоїм тріпотінням? А тут іще допомогти доведеться… Мені потрібна компенсація».

«Ти здурів?»