Мандрівка 1. Глава 3

Вже кілька годин ми їхали через Білу пустелю до князівства Тайрані, де на мене чекало персональне пекло в особистому палаці візира. Так, Дрангас таки купив Рілію, більше не зустрівши суперників (дякувати Богу, обійшлося без оголення), і поставив на неї своє магічне тавро. А Румаз отримав велику (ні, ВЕЛИКУ!) суму в золоті та дорогоцінному камінні. Коли мова заходила про розваги, Червоний візир не скупився.

Паланкін м'яко погойдувався в сильних руках рабів, тонкі полотняні фіранки тремтіли від кожного їхнього кроку. Спека стояла жахлива, і я була вдячна, що Румаз одягнув свій «товар» у легкі блідо-блакитні шаровари, невеликий топік та напівпрозоре покривало того ж відтінку. Чогось суттєвішого просто не витримала б. Від голоду живіт видавав багатоголосні рулади, але мене хоча б напоїли, та й пара бурдюків з водою в особистому користуванні була. Я настільки емоційно вимоталася, що хотілося лише одного: спати. Мірний рух «транспорту» сприяв дрімоті, тому я навіть не помітила, як мене зморив сон.

Проте пробудження вийшло приголомшливим. Чоловічі руки, здавалося, були скрізь та одразу. Я нічого не бачила (чи то мені зав'язали очі, чи то це було якесь заклинання), тому залишилися лише відчуття. Де я? З ким я? І що взагалі відбувається?

Моє оголене тіло не стягували мотузки, але нормально поворухнутися я все одно не могла. Не було ні запахів, ні сторонніх звуків, тільки тепло чиїхось рук та моє важке дихання. Серце гупало в грудях. Почуття загострилися до краю. До чого торкнуться цього разу? До тремтячих грудей, розносячи натовп мурашок до самих кінчиків пальців? Живота чи внутрішньої поверхні стегна, змусивши здригнутися та інстинктивно стиснути ноги?

Де проведуть долонею? По вигину талії, огладжуючи та пестячи? Під коліном чи між лопаток, ніжно лоскочучи?

Куди натисне палець? На підборіддя, спонукаючи відкрити рота? На низ живота, змушуючи вигнутися й судорожно зітхнути?

Що лизнуть? Шию, викликаючи трепет і бажання податися назустріч? Внутрішню поверхню ліктя, провокуючи дрібне тремтіння?

Невідомість одночасно і манила, і лякала. Я взагалі не любитель подібних ігор зі зв'язуванням та відчуваю внутрішній протест проти того, що відбувається. Але ніби щось стороннє змушує отримувати задоволення від невідомих раніше пестощів. Мене що, накачали наркотою чи дали шпанської мушки? Це якийсь гіпноз чи просто заклинання збудження? Не знаю, що мене спонукає радісно приймати кожну ласку, але все, що відбувається, — це не те, чого мені самій хотілося б. Я терпіти не можу, коли мене до чогось примушують! І коли насильно заплющують очі, теж не люблю.

Чиїсь губи опускалися все нижче і нижче, відкидаючи геть те розумне і вічне, що в мені було. Потім рушили вгору… Спочатку вони накинулися на рот і закликали відповідати на шалені поцілунки. І я відповідала як уміла, тобто майже ніяк. Далі припали до шиї й наставили мені засосів на десять років уперед. Мою шкіру злегка втягували, а потім дмухали на вологу місцинку, і по тілу проходило тремтіння та осідало в заповітному осередку жіночності.

«Господи, та що коїться?! Чому я не можу чинити опір?»

Бешкетливий рот продовжив свою подорож до грудей, потім знову подув. Не зупинившись на досягнутому, губи рушили далі й пригальмували в районі пупка. Але, мабуть, пупок порахували парковкою в недозволеному місці, тому рот продовжив рух далі, і я тремтіла під цими чарівними дотиками. Якби справа відбувалася в типовій квартирі, мої солодкі стогони напевно були б чутні на кілька поверхів не лише вниз, а й угору. Не кажучи вже про сусідів за стіною. Ця думка дещо привела до тями і змусила замислитися, а де ж ми, власне, знаходимося?

А потім стегна торкнулося щось тверде і, судячи з відчуттів, вельми немаленьке та готове до дії. І тут мене наче холодною водою облили. Стоп! Досить! Я не хочу невідомо де і незрозуміло з ким!

Зсунувши ноги, спробувала відсунутися від налаштованої на бій «зброї». Збудження схлинуло, ніби його й не було. Однак невидимий партнер спробував знову мене розпалити і розпочав ласки по новому колу. Цього разу протистояти їм чомусь було набагато легше. Може, у мене якийсь запобіжник спрацював чи магія вирішила не давати в образу? Я знову рвонулася в міцних обіймах, обурено скрикнула, розплющила очі і... прокинулася, важко дихаючи й хапаючи ротом повітря.

Коли проморгалася від світла, що з незвички вдарило у вічі, озирнулась і згадала, де і чому знаходжуся. Паланкін так само погойдувався, шторки тремтіли, і я була зовсім сама. Тоді що це щойно було за наслання? Невже Боженька вирішив влізти в мою свідомість, аби не дати нормально відпочити?!

Вирішила перевірити здогади і звернулася до Даріса:

«Що це за ахінея відбувається?»

«Лише сон… — з несподіваною готовністю обізвався він. — Тобі треба було просто розслабитися та отримувати задоволення».

Тож я все-таки мала рацію! Це витівки божественного гада!

«Ні, це не всього лише СОН, а спроба зґвалтування! Як мінімум, морального!» — моєму обуренню не було меж.

«М-м-м, мораль… — насмішкувато протягнув Боженька. — Які цікаві слова ти знаєш… А чому ж тоді у твоїх книгах було стільки аморальних вчинків? Не втомлююся жаліти героїнь, та й героїв також».

«Ем… Ну… Вони ж проходили через труднощі, щоб потім здобути щастя», — сказала я, чудово розуміючи, яку нісенітницю несу.

Ось і він це зрозумів, а тому відповів: