Мандрівка 1. Глава 2

Мені сили знадобляться для іншого, кажеш? Це щоб тебе вбити, чи що? Звісно, ​​я не сказала вголос нічого подібного. По-перше, тому що в моєму становищі злити Дрангаса було дуже невигідно. А по-друге, нормально розмовляти я тоді не могла, тільки хрипіла і сипіла. І він насолоджувався моїми муками! Але я не була б собою, якби ось так просто здалася.

Такий «розумний» батіг — це також моя ідея. Значить, мені й вигадувати, як із цим боротися. Від нестачі повітря голова закрутилася, в очах все попливло, а шум навколо помосту та хриплі заперечення Румаза (ну так, йому ж псували власність!) сприймалися віддаленим гулом. Загалом, часу на роздуми майже не залишилося, і я на свій страх і ризик спробувала вдарити магією не по батогу, а по візирові. Сам він повинен бути вразливий для атаки, а батіг зайнятий, так що відбитися ним не зможе.

Здається, допомогло. Я почула хрипкий рик, тиск навколо шиї ослаб, а в ніс ударив запах паленої плоті. Скориставшись моментом, я судомно хапала ротом повітря, поки його знову не перекрили, і повними сльоз очима дивилася на вільну від шраму щоку Дрангаса, яку зараз вкривав моторошний опік. І цього він мені точно не пробачить!

Батіг в його руці піднявся й обрушився на мене, потім знову і знову. Він не давав мені піднятися на ноги, а тому я так і каталася по помосту, намагаючись ухилитися від ударів, але вони все одно досягали цілі. Біль був неймовірний, і я вже майже захлиналася сльозами. І найстрашніше, що цей бісів батіг тягнув із мене магію! Зібравши залишки сил, знову пальнула по Дрангасу згустком енергії (моя основна стихія — вогонь) і обпекла руку, що тримала чорну гадину. Але ця візирська сволота все одно не випустила своєї «іграшки», а точним рухом батога зв'язала мені зап'ястя. Чорний туман, що огорнув руки, і раптова слабкість краще за будь-які слова підказали, що мене спустошують. Тепер для Рілії дей Фуего справді все було скінчено.

Коли я прийшла до тями, то знову була надійно прив'язана до стовпа. Дивно, але в мене нічого не боліло. Оглянувши себе, зрозуміла, що сліди ушкоджень безвісти зникли. Все-таки цілюща магія (тільки вона могла створити подібне) — чудова річ. От тільки моє становище дуже далеке від чудового.

Торги почалися знову, але купувати мене більше ніхто не поспішав. Троль із купцем якось підозріло відмовчувалися, і я з жахом почала розуміти, що сюжет книги повторюється! Вони бояться перейти дорогу Червоному візиру, який назвав свою ціну і тепер оглядав присутніх з виглядом переможця. Його обличчя, до речі, теж залікували магією, тож шрам на лівій щоці знову залишився без компанії. Шкода. Я б йому знову щось підкинула на праву, для симетрії!

Зустрівшись очима з примруженим поглядом Дрангаса, остаточно зрозуміла, що мені кирдик. Ґрунтовний такий і невідворотний. Зараз він мене купить… і шмагання батогом здасться раєм, тому що в його палаці припасено стільки пристосувань для тортур, скільки я змогла свого часу віднайти в інтернеті. На свою голову!

Мабуть, я впала в тимчасове божевілля, коли це писала. Добре хоч нікого не обділила кінцівками та й зовнішністю не образила. Тому що мені зовсім не кортіло «стогнати від пристрасті» в обіймах якоїсь страхолюдини. І тільки не кажіть, що красунчики — це так банально і треба робити героїв «наближеними до дійсності». Вибачте, але, по-перше, ви не на моєму місці і не вам потрібно буде обійматися з ким попало, а по-друге, і в реальному житті існують цілком пристойні індивіди. Так, їх надто мало, але вони є!

Тому гладжу себе по голівці за приємну зовнішність своїх чоловіків (навіть цього гада візира). І в той же час готова відхльостати ремінцем (і себе, і чоловіків) за їхні нестерпні характери.

Ну от чому я не вигадала нормальних чоловіків, без заскоків, травм дитинства та іншої лабуди?! Так ні! У психолога захотіла погратись. От і догралася! Тепер самій доведеться розхльобувати. І це лише перша книга! Що ж зі мною буде, коли я завітаю до інших?! Якщо взагалі до них доживу.

Ні-ні-ні, я не можу закінчити життя так! Мені погано, я все ще шалено хочу пити, тут спекотно, і я жива людина, з якою не можна чинити подібним чином. Чому весь цей жах перейшов із книги в моє життя?! Чи чому мене сюди закинуло?! Досить уже, поверніть бідолашного автора назад! Він усе усвідомив і покаявся. Гей, хтось! Боженьку, відгукнися!

Тиша.

Мовчиш? Гаразд! Зараз має з'явитися головний герой, мій чоловік-мрія, та вирішити всі питання. Адаїр ель-Сіна — старший син і спадкоємець князівства ТайранІ, де Дрангас і служив головним візиром, — був утіленням мужності та шляхетності. Він затримався через розмову з батьком про необхідність швидкого одруження, тому спізнився на торги і зайшов саме в той момент, коли Румаз оголосив, що відтепер Рілія належить візиру. Історія про те, як молодий князь рятував героїню з лап Дрангаса, гідна пензля найкращого художника, тому я з надією почала вдивлятися в обличчя присутніх, щоб знайти судженого.

Оскільки моя невдала втеча, вимушена битва і заліковування пошкоджень зайняли деякий час (і всього цього не було в книзі), Адаїр вже мав прийти та перебувати в залі. Від задніх рядів мій напружений погляд перебігав до передніх і… так! Ось він, мій єдиний та неповторний! Блакитні очі, світле волосся (ну прямо чоловіча версія самої Рілії), шляхетні риси обличчя та… байдужість у погляді.

Чого-чого? Яка ще байдужість?! Він же мав за мене боротися! Він же…

— Князю, а ви не братимете участі у торгах? — Тімін, головний євнух родини Адаїра, поставив запитання, яке дуже цікавило і мене. — Я думав, дівчина вам сподобалася.