Мандрівка 1. Глава 1

Мандрівка 1

Глава 1

Я прийшла до тями на помості. Дерев'яному такому, на якому зазвичай збувають рабів. І зараз відбувалося саме це: мене намагалися продати у рабство! Навколо стояв запах поту і немитих тіл (воно й не дивно при спеці за 30 градусів), тож шалено хотілося затиснути ніс. Тіло нещадно боліло, зап'ястя саднили від мотузок, що вп'ялися в шкіру. Дівчина, яку збували переді мною, була досить бойова і відчайдушно чинила опір, тому мене про всяк випадок теж зв'язали і прив'язали до стовпа. Так що я страждаю фактично нізащо. Це одна з найпринизливіших сцен книги, і, звісно, ​​Боженька переніс мене саме сюди! Щоб на своїй шкурі відчула, як почувається героїня, коли з нею поводяться як із худобою.

Жага буквально випалювала зсередини. На скроні нило магічне тавро, поставлене продавцем. Коли раба придбає черговий покупець, попереднє тавро зітруть, а новий власник поставить своє, теж магічне. Така система таврування придумана для того, щоб можна було спокійно перепродавати рабів. І щоб у них при цьому не залишалося міток попередніх господарів. А ще тому, що я як автор не хотіла завдавати героям зайвого болю.

Все це я, звісно, пречудово вигадала. Якомога менше фізичних страждань та незворотних наслідків. Натомість моральних страждань в моїх книгах було достобіса.

Рілія дей Фуего, в чиє тіло я перенеслася, — чарівна блакитноока білявка. Дівчина зі збіднілих дворян, продана кредитором сім'ї одному з торговців людьми. А Румаз, якраз цей торговець, своєї вигоди не проґавить. Він надійно облаштувався в нейтральному по відношенню до сусідів Намеддіні, місті-державі, куди з усіх боків стікається народ різних рас. Хтось для продажу, хтось для покупки. І, звичайно, найходовіший товар — це раби.

Румаз, двометровий орк із сірувато-зеленою шкірою, був швидкий на розправу з непокірним «товаром». У хід ішли і заспокійливі заклинання, і мотузки, і галюциногенні або збуджуючі напої. Заклинання на Рілію не подіяло (я скоро розповім чому), так що він насильно напоїв її одурманливим збудливим зіллям і зв'язав. Зілля дає ефект не відразу, от цей виродок і вирішив перестрахуватися. А потім у моїй крові розіллється жар, я втрачу контроль над своїм тілом, мотузки розв'яжуть — і глядачам покажуть товар «у всій красі». Тобто мене виставлять на загальний огляд оголеною!

Ні, не хочу! Будь ласка, можна я зараз повернуся в минуле і вб'ю себе до того, як у моїй голові народиться ця нісенітниця, га?

Я з дитинства була пацанкою і шалено з цього приводу комплексувала, так що в середній та старшій школі намагалася бути пай-дівчинкою. От і героїнь я вигадувала жіночних, м'яких, лагідних та податливих. Загалом, таких, які б точно сподобалися сильній статі. Рілія являла собою втілення жіночності, та й світловолосі рабині були тут рідкістю, тому зараз на ній сфокусувалося безліч пожадливих чоловічих поглядів, від яких стало моторошно. І ще вона була досить слабка і не могла за себе постояти (на те їй і буде дано сильного чоловіка-захисника).

Але я зовсім не така! Ні за які пряники не дозволю зняти із себе одяг і зганьбити перед натовпом самців (нехай навіть і вигаданих)! Особливо перед тим єдиним, що мені призначений.

Румаз тим часом піднімав ставки, залишаючи роздягання жертви «на солоденьке». Моя б воля, я б тобі влаштувала «солоденьке», на все життя запам'ятав би! Паніка, що дедалі посилювалася, підштовхнула до дії. Спробувала розплутати чи хоч трохи послабити мотузки. Нуль ефекту, тільки зап'ястя розтерла. Залишився останній козир у рукаві. Він дуже ненадійний, але іншого виходу все одно немає.

Рілія походить із сім'ї магів. Мінус у тому, що в чоловіках магія прокидається з народження, а жінки віднаходять її після повноліття. І ця знаменна подія у житті героїні якраз сьогодні. Її спеціально якнайскоріше збагрили з рідних місць, поки не проявилася магічна сила, яка дозволила б поборотися за несправедливо відібраний батьківський спадок. І саме приналежність до магічного роду завадила заклинанню підпорядкування вплинути на дівчину. Героїня в моїй книзі теж спробувала скористатися магією, але в неї нічого не вийшло (занадто мало практики плюс «після повноліття» не означає, що це відбудеться того ж дня).

Однак я намагатимуся, доки не вийде, знову і знову. Не здамся ні після першої поразки, ні після другої, ні після третьої... Занадто багато стоїть на кону, щоб я без боротьби опускала руки.

«Ну-ну, намагайся…» — пролунав у мене в голові єхидний голос Боженьки.

Виходить, цей гад за всім цим спостерігає та веселиться?!

«Ах ти… От виберуся звідси — і напіддам тобі!» — подумала войовничо.

«Ти спочатку виберися…»

То он як він заговорив!

«Ну, тримайся в мене!»

«Це ти тримайся. На порятунок у тебе шансів замало... — глузливо сказав золотоокий. — Ох і люблять чоловіки дивитися на оголені жіночі принади. І я з ними подивлюся...»

«А оце фігушки тобі!» — подумки погрозила йому кулаком (бо руки ж були зв’язані).

Даріс хмикнув, але більше нічого не сказав. І от я буду не я, якщо дозволю цьому пройдисвіту розважатися за мій рахунок! Бог Справедливості називається! Хіба така підстава це справедливо?! Хоча, напевно, справедливо. Страшно подумати, що зі мною зробили б мої власні героїні, якби ми зустрілися віч-на-віч.

Зосередилася і спробувала відчути у собі силу чи щось таке. Не знаю, що я мала відчути, але поки що нічого всередині не відгукувалося. Зате Румаз часу даремно не втрачав: ціна на мене зросла в п'ятнадцять разів у порівнянні з початковою, теж немаленькою. Особливо активно торгувалися лисий здоровяк-троль, від одного вигляду якого відразу стало погано, і плешивий купець. Так, я сама придумала їх такими «красивими», але одна річ — писати про це в книзі, а зовсім інша — бачити наяву.