Глава 9

— Мені хочеться поставити тобі дурне питання, — порушую нашу приємну мовчанку дорогою додому. Так, мені подобається мовчати поруч із ним, слухати наші кроки та відчувати, як він перебирає мої пальці, тримаючи мене за руку.

— Я так розумію, моя відповідь на твоє нібито дурне питання матиме для тебе неабияке значення? Запитуй, постараюся не розчарувати, — настрій у Тобіаса чудовий, сподіваюся, він буде щирим.

— Коли ми тільки зустрілися, після кількох хвилин спілкування з тобою, мені здалося, що ти зарозумілий мудак і тобі подобаються розкуті стерви. Що якби на моєму місці була така стервозна фіфа, ти б не викручував з неї гроші за свою розбиту машину з такою завзятою принциповістю, з якою причепився до мене. Плюс, ти сказав, що я не на твій смак і мені здалося це нормальним, подумала: «добре, що я не подобаюсь такому, як він». Історія твоєї невдалої любові лише підтвердила, що тобі до душі жінки зовсім іншого складу характеру, ніж у мене. То чому раптом ти стверджуєш, що тобі зі мною добре і лізеш до мене цілуватися?

— Дуже довгий вступ перед простим насправді питанням, — посміхається, сховавши в куточках губ поблажливе розчулення. — Не хвилюйся ти так. Невже це все через мене? Отже, перше враження склалося не дуже гарне? Хм, у мене про тебе також. Подумав: «якесь мале, дурне та нахабне». …Як любив повторювати мій батько: «До тридцяти років я був справжнім кретином». Так ось я теж помилявся, думаючи, що самовпевнені стерви – це яскраві особистості та карколомні жінки, насправді вони егоїстичні, холодні і душі у них куці. Нині я знаю, які мені подобаються дівчата і на яких варто заглядатися. …Ксано, напевно, я маю тобі зізнатися. Я бачив, як ти танцюєш гола, або майже гола, якщо трусики можна вважати одягом.

— Що? Фу! Ти підглядав за мною? Скажи, що це вийшло випадково або я почну тебе зневажати! — почервонівши, хапаю повітря ротом.

— Клянуся, кицю, це вийшло випадково, — Тобіас прикладає руку до своїх грудей, — Але саме в цьому танці ти для мене розкрилася. Не зовні, внутрішньо. Хоча, не приховуватиму, те, що я побачив зовні, мене теж завело. Насправді, ти пристрасна, але знаєш почуття міри. Ти ніжна, але твою ніжність треба заслужити. Почуття власної гідності у тебе на високому рівні, але ти не ханжа і твоє схвалення наче похвала. Ти добра людина, ти розумна, у тебе є почуття гумору. А ще ти не боїшся ризикувати.

— І все це ти побачив у танці? — скептично хмурюся.

— Угу, адже в мене око досвідченого ловеласа, — хмикає з іронією і коситься на мене хитрим поглядом. — Тебе напружує, що ти мені подобаєшся? Нагадую, передумати стати моєю дружиною вже запізно. Я тебе вже окільцював браслетом, тому навіть втекти не вийде. Може, просто ризикнемо? Ксано, хіба тебе не збуджує ця авантюрна історія, цей адреналін, наша раптова зустріч? — переходить на змовницький шепіт і підморгує.

— Будь-яка нормальна дівчина бігла б без оглядки від цієї авантюри. Тому ні, сплески адреналіну мене не збуджують.

— А я тебе збуджую? — От паршивець, знову мене провокує. Не знаю, як такого можна укласти на лопатки.

— Мені треба відповідати?

— Ні, кицю, я знаю відповідь, — зупиняючись, несподівано охоплює долонею мою потилицю, притягує до себе і впивається в мої губи, розсовуючи їх язиком. Напористий, грайливий язик такий пестливий, такий відчайдушно-ніжний. Моє серце б'ється в ритмі цього поцілунку, вальсує разом із його язиком. Ноги підкосилися, я забуваю дихати, бо вбираю в себе захоплення від цих відчуттів. Чіпляюсь за його плечі, але Тобіас підтримує мене вільною рукою, погладжуючи моє стегно. І мені вже байдуже, що на нас дивляться, тому що ми цілуємось прямо посеред паркової алеї. …Я не знала, що поцілунки дарують таку насолоду і я не хочу її переривати. Цілуватися я не вмію, але інтуїтивно відповідаю йому так, як мені хочеться, і схоже, що мої несміливі ласки йому до вподоби. Тобіас тихенько стогне, відчуваючи, як я тремчу. Розумію, чому він поцілував мене саме тут і зараз, щоб був шанс зупинитися, щоб не зайти далі, ніж треба, він ніби знає, що я не хочу поспішати переступати цю межу, не готова забиратися до нього в ліжко. Хочу ще щось зрозуміти про себе, про нього, про життя. У моїй ситуації не можна остаточно втратити голову через хлопця. І якщо Тобіас готовий чекати стільки, скільки потрібно, можливо, у нас із ним справді вийде щось справжнє.

Цнотливий поцілунок відстій, тому що тепер мені є з чим порівняти. Мені сподобалося. Сподобалося настільки, що я мріятиму про повторення, бо я в невимовному захваті, в ейфорії, сп'янівши від його смаку та запаху, від трепету крил метеликів у животі. Не хочеться знати, що так він цілував ще когось, хочеться думати, що так він цілує лише мене.

 Відірвавшись від моїх губ, Тобіас міцно притискає мене до себе. Стоїмо обійнявшись, даючи можливість серцю повернутися на місце. Але воно все колотиться, як шалене, дозволивши собі збожеволіти від поцілунку, адже до нього мене ніхто так не цілував.

— Ходімо? — шепоче Тобіас.   

— Ні, давай ще постоїмо, — бурмочу, ткнувшись носом йому в шию. Мені здається, він досі пахне печивом. Не стримавшись, легенько прикушую його шкіру.

— Ого, дівчино, я на таке навіть не розраховував, — усміхається він.

— Ксано??? — чую за спиною офігівший голос… подруги. — Ксано, це ти? — цього не мало статися, але життя любить підсовувати цікаві задачки. Якщо Брант Ньюмен заявиться до Кіри, вона може проговоритися, що бачила мене, що я в Бостоні, бо Брант уміє залякувати людей. — Ксано, тебе всі шукають! Твій батько мені майже щодня телефонує!

Але я не обертаюсь, притискаюся до грудей Тобіаса, мріючи стати невидимою.

— Ідіть куди йшли, міс. Ви помилилися, — холодно цідить їй крізь зуби Тобіас. Уявляю, вираз обличчя Кіри. — Я серйозно. Якби тут була Ксана, вона б озвалася.

— А раптом ти їй погрожуєш чи утримуєш насильно? Я бачу, що це моя подруга! — Кіра вперто стоїть на своєму, вона така. — Попереджаю, я кричатиму і кликатиму на допомогу… поліцію!