Глава 8

Ксана

Порадники тут не допоможуть, я маю розібратися сама. Сама зробити помилку або зловити єдиний щасливий білет. Не можна заздалегідь спрогнозувати, куди нас заведуть наші «фіктивно»-романтичні стосунки і що станеться через три місяці. Тут навіть не знаєш, що буде за дві години. Кажуть, якщо твоєму серцю судилося бути розбитим, то ти ніде його не сховаєш. Вочевидь, Тобіас із тих чоловіків, які розбивають дівочі серця, це я навіть без досвіду розумію. Звісно, його карколомна харизма не може не приваблювати, він завжди подобатиметься жінкам, зрештою, на нього просто приємно дивитися. І вони дивляться, деякі навіть посміхаються, коли ми просто йдемо з ним вулицею. І я їх розумію, Тобіас еталон чоловічої привабливості, від нього в різні боки розлітаються феромони, тому що він з бригади альфа-самців, він знає, що його хочуть, він до цього звик. Питання, чи здатний цей самець любити і бути вірним своїм почуттям, і чи готовий він попрощатися зі своїм вільним холостяцьким життям. Те, що він мене поцілував для мене рівносильно виходу в космос, а для нього це може нічого не означати. Він може в мене закохатися, у своїх мріях я це наївно припускаю, але він так само може подарувати мені досвід нещасного кохання та розчавленого серця, це я теж припускаю. Мені просто треба наважитися…

— Ти давно не гуляв пішки, правда? — ми крокуємо вже п'ятнадцять хвилин, переважно мовчимо, але він тримає мене за руку, і цей дотик для мене теж має величезне значення.

— Це так помітно? — хмикає Тобіас. — Сто років вже не тинявся вулицями, волію комфортно роз'їжджати на своїй лялечці. Але сьогодні особливий день. Сьогодні я майже поцілував свою майбутню фіктивну дружину, нагодував її печивом, яке приготував власноруч і повів її на побачення. Мій всесвіт за останні три роки вперше так підірвало.

— О, то у нас побачення! …Що означає майже поцілував? Хіба… — ну ось, знову він на мене так дивиться, що крізь землю ладна провалитися, і руку стискає ще сильніше, поблажливо посміхаючись.

— Просто це був дуже цнотливий поцілунок, безневинний, як і ти. Зазвичай я цілуюсь інакше, так… що потім важко зупинитися.

— Тож мені пощастило менше, ніж решті, — пирхаю і цим ніби кидаю йому виклик. Інакше не виходить. Навіть прикро трохи стало, всіх цілує нормально, а мене цнотливо.

— Ксано, ти зараз добалакаєшся, що я зроблю це просто посеред вулиці.

Щоб я стала червоною, як пожежна машина і геть заплуталася в думках, палаючи від емоцій? Оце вже ні!

— Не маю сумніву, що ти можеш. Скажіть, містере Купер, у чому сенс нашого побачення? Хіба тобі цікаво проводити час із двадцятирічною, яка два роки тому тільки-но закінчила старшу школу? Тобі, хлопцю з неабиякими запитами, можливостями та принципами? Навряд чи я зможу тебе чимось здивувати.   

— Тебе бентежить наша різниця у віці? Мене ні. Якісь десять років. Я більше не хочу дивуватися, Ксано. Я хочу, щоб мені було кайфово, як от зараз в твоїй компанії. Поряд з тобою я почуваюся зухвалим пацаном, шибеником, який зайняв позицію «на старт», щоб знову кинути виклик долі. …Складно пояснити. Деякі речі і не треба пояснювати, їх треба відчувати. Хіба ні?

Його слова можна витлумачити по-різному, але… щоб мені провалитися, здається, фіктивні стосунки його більше не влаштовують. …Непередбачуваний поворот. Спочатку дати згоду на фіктивний шлюб, а потім почати зустрічатися зі своїм чоловіком.

Столик у ресторані Тобіас замовив заздалегідь. І, схоже, що тут він буває доволі часто, тому що з ним вітаються, як з ліпшим другом.

— Містере Купер, вам ще потрібна наречена? Ми можемо провести конкурс серед офіціанток нашої мережі, — посміхаючись Тобіасу, миловидна офіціантка подає меню, не звертаючи на мене ніякої уваги.

— Дякую, Карло, в мене вже є наречена. Жарт я оцінив, але, якщо чесно, вже починає дратувати. Ми покличемо, коли щось виберемо, — Тобіас підтискає губи. Може, це дійсно був жарт, але йому явно не смішно. Не приховуючи свого подиву, чекаю на відповідь.

— Не звертай уваги, нічого особистого, — зітхає красунчик, спіймавши мій погляд. — Це наслідок помсти Наталі. Ходяча катастрофа страшенно ревнує Джоша, а ми нещодавно влаштували йому парубочу вечірку, хотіли, щоб наприкінці його холостяцького життя стриптизерки подарували йому незабутню гарячу ніч. У відповідь Наталі організувала флешмоб «Парад наречених» для нас з Остіном, моя сторінка в соцмережах забита сотнями повідомлень від усіляких ненормальних та довбаних фриків. З нас досі весь Бостон ірже. Наталі має дуже… специфічне почуття гумору, тому в п'ятницю тримайся від неї подалі.

— Переживаєш, що вона може мені сподобатися? — Усміхаючись, закушую губу.

— Хочеш правду? Так, я боюся, що ти перекинешся на її бік і я втрачу такого союзника, як ти.

Смішний, який же він смішний. Хто б мені сказав в перший день нашого знайомства, що мені так сподобається проводити з ним час. Ми за столиком й десяти хвилин не просиділи, а йому вже тричі дзвонили, і щоразу він невдоволено скидає дзвінок.

— Якщо тобі треба поговорити, я не заперечую.

— Думаю, якби ти знала, хто мені наярює, ти б таки заперечила, адже це одна з твоїх умов, щоб я на якийсь час забув про свою коханку, — хмикаючи, Тобіас кличе офіціантку, готовий зробити замовлення. — Але я написав їй, що розриваю наші з нею стосунки повністю, і тепер вона, мабуть, не згодна з моїм рішенням, що мене трохи бісить, — вимовляючи кожне слово, дивиться мені прямо в очі. І завдяки йому мене накриває новим для мене відчуттям, дико неприємним та гірким.

— Навіщо ти мені все це кажеш? — нервово соваюсь на стільці.

— Хочу зрозуміти чи ревнива мені дістанеться дружина, — от гад такий. Як тут не психанути? Але я стримуюсь із останніх сил.

— І як? Зрозумів? Оцінив загрозу?

— Цілком, — киває, багатозначно посміхаючись, ніби дражнить мене.

— Ти кидаєш дівчат по телефону, просто відправивши їм повідомлення? — зараз мені дуже хочеться його вколоти. Не знаю, що це, ревнощі, злість чи бажання більшого, яке вже стає доволі нав'язливим.