Глава 6

Тобіас

— Так не годиться! — піднімаючи голову, обурюється Ксана, нарешті, я її дістав. Наважилася все-таки. Ну-ну, подивимося, в чому ти мене звинуватиш. Я заради експерименту цілий тиждень тричі на день приймаю душ і слава Богу тебе прорвало. Добре хоч вже не червонієш при моїй появі.

— Ксано, що не годиться? — мило посміхаюся, прикидаючись дурником. — Мирно ж живемо, все добре.

— Ось тільки ти постійно ходиш роздягнений. Змайструєш собі пов'язку з рушника, як Тарзан, і вештаєшся по квартирі, — мою милу незайману нервує мій вигляд і саме цього я й домагався. — Ти маєш одягати штани та футболку. Коли людина живе не сама повинні бути якісь межі пристойності. А якщо я почну виписувати в одному рушнику цілими днями?

— Ну, може, інша ти в іншому всесвіті так би й зробила, але ця Ксана, — показую на неї пальцем. — Ця Ксана такого собі не дозволить, не ризикне, надто сором'язлива та правильна. Кицю, — підходжу ближче, настільки близько, щоб торкнутися її своїм тілом, щоб вона відчула тисячу гарячих голчастих імпульсів, які поженуть мурашок її шкірою. Хочу, щоб у неї знову збилося дихання і почали бігати очі, адже Ксана так хвилююче ніяковіє, коли я перебуваю поряд з нею майже без одягу, я прямо кайф від цього отримую. Я передчуваю, розганяю свою фантазію на повну, промальовую деталі, кожен дотик, як це буде, з чого ми почнемо, тому що я вже знаю — я з нею пересплю. Не найближчим часом, бо цю дівчину ще потрібно добре підготувати, промаринувати, розкочегарити, щоб вона стала м'якою, слухняною і пристрасною. І тоді… я навчу її любити секс, не соромитися оголеного чоловіка та прислухатися до бажання свого тіла. Я чудово знаю, що словами «фіктивний шлюб» вона відгороджується від нашої з нею реальності наче щитом, насправді їй хочеться спробувати, можливо, їй навіть хочеться зірвати з мене цей клятий рушник, бо я їй подобаюся. Жінки не вміють цього приховувати. Але поки я подобаюся їй недостатньо сильно, щоб у крихітки зірвало дах, потрібно потерпіти ще трохи. Можливо, для початку запустити безневинні «випадкові» дотики, потім поцілунки, хай навіть спонтанні. Ксана повинна підпустити мене до себе, відкритись і тоді їй сподобається, я в цьому впевнений. Що буде потім я ще не думав, вірніше, не хочу думати, не хочу собі докоряти, що раптом вирішив змінити плани, тому що тепер мене збуджує лише це дівчисько. — Я у себе вдома, Ксано, і можу ходити в чому хочу, в чому мені зручно. Радуйся, що я не голий.

— Тоді в мене до тебе ще одне запитання, — покусує нижню губку і сопе. — Чому ти постійно вдома? Ти ж мені казав, що твоя фірма – це твоє улюблене дітище, що багато часу проводиш на роботі. І раптом ти перестав виходити із квартири. Це тому, що ти мені не довіряєш? Боїшся, що почну розпродаж твого барахла?

— Ні, причина не в цьому, — хитаю головою, продовжуючи свердлити її поглядом, торкаючись своїм стегном її стегна. Вона не сахається, намагається «розкуштувати» свої відчуття, смикає мочку свого вушка, нервово ковтає. — Якщо часто так робитимеш, то колись ліве вухо стане вдвічі більше правого, — ловлю її за руку. — Чому тебе так дратує, що я вдома? Я тобі заважаю, Ксано?

— Так! — Не витримує вона. — Я хочу тренуватися, хочу танцювати, але коли ти поруч — я не можу. Не можу зосередитися, почати та розслабитися, — сірі очі такі нещасні та скривджені.

— Чому? — дивуючись, знизуючи плечима.

— Бо ти дивишся!

— А якщо ти десь виступатимеш хіба на тебе не дивитимуться?

— Ні, Тобіасе, ти дивишся на мене інакше! — Як же мені подобається, коли вона така розгублена і сердита.   

— Як я на тебе дивлюсь? — намагаюся стримати усмішку.

— Ти знаєш!

— Не знаю, тому й хочу зрозуміти які до мене претензії.

— Ти дивишся на мене так… дивишся так ніби… — запинаючись, заливається фарбою.

— Продовжуй дихати і говорити, — мене це заводить, збудження, пульсуючи, посилає шалені сигнали, спонукаючи діяти, але я стримуюсь зусиллям волі.

— Ти ніби роздягаєш мене очима! — випалила, дивлячись на мене, потім різко опускає погляд і відстрибує убік, помітивши рушник, що стирчить на мені спереду. — Дідько… ось це… цього не повинно бути, — белькоче, киваючи на те, що вперто до неї тягнеться. Навіть під рушником він її дико лякає.

— Це нормальна реакція, між іншим. Ти сама почала цю тему. Я жива людина, ти симпатична мені дівчина. Чому тебе так дивує, що ти можеш мене збуджувати? Га? — Слово «збуджувати» змушує її почервоніти ще сильніше, тепер фарба заливає не тільки обличчя, але ще й шию. — Я ж не накидаюся на тебе. І мені не соромно, тим більше є чим похвалитися. Чим більше ти акцентуватимеш на цьому увагу, тим довше це триватиме, — навмисне, щоб вона бачила, намагаюся опустити, торкаючись рукою рушника, і посміхаюся, дивлячись, як різко Ксана відвернулася. Бідолаха зараз перегріється. І я разом із нею.

— Припиняй свої ігри, Тобіасе Купер! Думаєш, я не розумію? Я тобі не розвага! Ти обіцяв, що не скривдиш мене! — Знов сердиться, але вже зі сльозами на очах. Крихітко, яка ж ти зворушлива та трепетна, так і хочеться притиснути до себе.

— Блін, Ксано, чим я тебе ображаю? Тим, що подобаюсь тобі?

— Ти мені не подобаєшся — ти мене… бісиш. Ми домовлялися про фіктивні стосунки, про дружнє спільне проживання на три місяці, а не про ось це… загравання.

— Не знав, що слово «бісиш» має ще й таке пікантне значення. До речі, я чудово знаю, як поводяться злі та байдужі дівчата, ти й близько на них не схожа. Ксано, давай зробимо ось як, коли ти будеш танцювати, я засяду у своєму кутку і не буду висуватись поки ти не закінчиш. Обіцяю не підглядати.

— Купере, я тобі не вірю. Надійніше буде, якщо я на якийсь час приковуватиму тебе до ліжка. У такого ловеласа напевно ж є наручники? — ще й намагається вставити сарказм. Гм, цікаво, хто це з ким заграє тепер.

— Ну-у-у, крихітко, наручники — це вже еротичні ігри, і це буде надто жорстоко стосовно мене в моєму стані, — посміхаюся, спостерігаючи, як вона мучить зубами цю свою бідну нижню губу.