Глава 5

Ксана

Почувши цей звук — підстрибую на місці. У вхідні двері хтось наче кувалдою вдарив і продовжує стукати, як навіжений. На годиннику сьома ранку. Серце миттєво впало у п'яти, навіть встигла проскочити думка, що це люди Бранта якимось чином мене вистежили. Гуркіт продовжується. Двері у Тобіса на вигляд надійні, міцні, навряд чи їх можна вибити без допоміжних засобів. Підкрадаюся і, на свій подив, чую голос Тобіаса, а якщо конкретніше — він на когось смачно матюкається, чітко розчула: «Не виривайся, тварюко проклята!»

— Тобіасе, це ти?

— А хто ще? — пирхає дивним голосом. — Це ми!

— У тебе ж є свій ключ! — кричу через двері. Погано, що немає дверного вічка, я зараз дуже хотіла б побачити хто це «ми».

— Відчиняй давай, у мене руки зайняті чи ще двадцять два запитання поставиш?! — сердиться і знову стукає таке враження, що ногою. Щось мені підказує, що красунчик вже набрався з самого ранку або ще не протверезів з учорашнього вечора, тому що язик у нього явно заплітається, а ще це підозріле нелюдське завивання.

Як тільки клацнув замок — Тобіас одразу ввалився всередину, притискаючи до себе… кота породи «Канадський сфінкс».

— От лиса срака! Я навіть жінкам не дозволяю себе дряпати, а ця скотиняка тільки й робить, що вганяє в мене свої пазурі! — Позбавившись кота, який, загрібаючи всіма лапами, перелякано рвонув ховатися під диван, Тобіас, нарешті, дивиться на мене, починаючи посміхатися, наче він несповна розуму. – Привіт, танцівнице! Доглянеш цього хлопця? Його звуть Абмар... Абрахам. Дідько, тільки вона могла так по-дурному назвати свого кота. І не дивись на мене такими великими очима, бо зараз передумаю і залишуся.

— Тобіасе, де ти взяв цього бідолаху? І на кого ти схожий? — Оце так, Тобіас вчора і Тобіас сьогодні — дві величезні різниці.

— Моя бабуся запевняла мене, що я схожий на діда, а лисий гад улюбленець монстра на ім’я Наталі, — сказав майже без запинки,

після чого схопив мене за руку, дзвінко її поцілувавши. — Я пішов!

— У такому стані? Ще кілька тваринок притягнеш? Що на тебе найшло? Давай краще вип'єш кави, а потім полежиш трохи з заплющеними очима, щоб клепки на місце встали, — тепер вже я хапаю його за руку. Увечері я все добре обдумала і дійшла висновку, що пропозиція Тобіаса Купера про фіктивний шлюб це не така вже й погана ідея, насправді це подарунок долі, необхідний мені перепочинок, так би мовити. Мій майбутній фіктивний чоловік ще той павич, звичайно, але за його широкою спиною якийсь час можна перебувати у безпеці… я сподіваюся. Але схоже, що мені теж доведеться доглядати за ним, ось як зараз, коли він схожий на безпорадного йолопа. Звучить безглуздо, але здається ми потрібні одне одному. — Тобіасе, скажи, що ти не поцупив цього кота?

— Прикинь, я його викрав, — киває і тупцює у сумнівах, поглядаючи то на мене, то на вхідні двері. — Жіночка… її сусідка впустила мене, така мила, я їй щось там наплів, а потім схопив це лисе жахіття і втік. Наталі тепер мене приб'є. Після випитого віскі все це мало виглядати як помста, стрес за стрес, зуб за зуб… щось із цієї серії. Ні, я не хочу кави, я хочу до Остіна, хочу зіпсувати йому настрій, бо це він винен, — красунчик хоч і пручається, але мені все одно вдається доштовхати його до кухні і посадити на стілець. — А ти, виявляється, сильна і така вперта. А ще ти симпатична…

— Серйозно? Бо вчора ти заявив, що я не на твій смак, — хмикаючи, швиденько готую йому каву, натиснувши на кнопку каво-машини.

— Ну, мало що я там сказав учора. Я був на тебе сердитий. Хоча… я досі на тебе злюся, я через тебе не виспався, напився і відмочив таку фігню. Я зараз більше схожий на п'яного підлітка, ніж на серйозного мужика, так? Можеш не погоджуватися, я сам знаю відповідь. Іноді корисно бути схожим на придурка для порівняння. Боже, що це так смачно пахне?

— Це кава, Тобіасе, — кусаю губу, щоб не розсміятися. — То що ж сталося і в чому винен Остін? — може, хоч у такому стані розповість про себе щось цікаве.

— Остін кретин, мій старший брат винен у всьому, насамперед у тому, що найняв на роботу цю Наталі. Вона мала затюкати нашого Джоша до усрачки, щоб він кидався від дівчат, як чорт від ладану, і навіть не поривався думати про створення сім'ї. А вийшло навпаки. Вчора вночі ці двоє одружилися… в столиці куражу.

— От негідники, зіпсували тобі побачення з подружкою, — ну, як тут утриматись і не вкусити його іронією.  

Тобіас намагається сфокусувати на мені погляд, потім хитро хмикнувши робить вигляд, що його зацікавила чашка з недопитою кавою.

— Ні, моє побачення зіпсувала саме ти, — раптом видає ні з того, ні з сього.

— Що? В якому сенсі? — Округляю очі. Господи, який він смішний, коли вип'є, хочеться за щось його вщипнути.

— Не скажу. Хитрюго, думаєш якщо хлопець прийшов додому не зовсім тверезий, отже язик у нього вже не вузлом? — встає з-за столу і проходячи повз невпевненою ходою раптом хапає мене за талію, підтягуючи до себе. — Ти теж підступна, га? Я хочу знати зараз. Дивись мені у вічі!

Відчуваю, що обурюватися та відбиватися поки що сенсу немає, трохи починає напружувати, але я дивлюся йому прямо в очі, як він просить. Що він там намагається розглянути, не знаю, але дивиться уважно. Таке враження, що пірнув і не спливає. Треба буде, коли він протверезіє, серйозно із ним поговорити щодо дотиків, я не хочу, аби він мене торкався, для фіктивних стосунків це неприйнятно.

— Ксано, я тебе не образив? — раптом питає чомусь пошепки.

— Сподіваюся і не образиш, — продовжую на нього дивитися, задерши голову. Йому б зараз не завадило прийняти душ. А ще його, напевно, скоро почне мучити похмілля. І з якого це переляку я переживаю, що в красеня буде головка бо-бо? Адже сам винен. — Тобіасе, я можу скористатися твоїм комп'ютером? — м'яко вивільняюся з його ведмежих обіймів. Чомусь я справді вірю, що він мене не скривдить. Навіть зараз слухняно розвернувся і підійшов до робочого столу, ввімкнув комп'ютер і чекає, поки той завантажиться. Морщиться, розтираючи скроні.