Глава 4

Тобіас раптом різко хапає мене в оберемок і затягує до найближчого відділу, я навіть охнути на встигла, як ми вже опинилися за манекенами в пальтах і вишуканих капелюшках.

— Ти що здурів? Відпусти! — Не розумію, чому ми ще й присіли. Точно від когось ховаємось. От тільки від кого? Личко у красеня не на жарт перелякане. — Хто там? Орда твоїх коханок?

— Гірше, набагато гірше, — бурмотить Тобіас, визираючи в щілинку між ніг манекена. — Там Наталі. Не хочу, щоб вона побачила нас удвох, зарано їй ще тебе показувати.

— Наталі, це…

— Чудовисько, в яке закохався мій брат. Досить з нас на сьогодні стресів, тож перечекаємо. …Чого ти смієшся? — Він розгублено хмуриться, а я ще більше заливаюсь сміхом. Вперше з моменту нашого знайомства сміюся і не можу зупинитися. — Ксано, припини інакше нас звідси виженуть! — намагається затиснути мені рота своєю долонею, притискає до себе ще сильніше. Моє волосся електризується і липне до його піджака, а мене пронизує дивне відчуття і паморочиться в голові від його запаху. — Відпущу, якщо обіцяєш добре поводитися. …Полегшало? — Прибирає руку, заглядаючи в очі. — Це в тебе істерика чи що тебе так розсмішило?

— Ти мене розсмішив, Тобіасе Купер, — щосили намагаюся не покотитися зі сміху знову. — Такий крутий стильний хлопець, накачаний, серйозний, наче розумний, а ховається у відділі жіночих капелюшків! Ой, не можу! Ховається від дівчини свого брата! Вона вже мені подобається!

— Не смій, я тобі не дозволяю їй симпатизувати! Ти маєш бути на моєму боці, Ксано, — шипить Тобіас, вчепившись у мої плечі. — Тим більше, ти її не знаєш, це страшна жінка, кожне її слово просякнуте отрутою.

— Але ж твій брат її за щось покохав…

— Ні, Джош просто вижив з розуму, а Наталі скористалася ситуацією. Джош добряк і тихоня, його легко обдурити та обвести навколо пальця таким, як Наталі.

— А нормальні, добрі дівчата, по-твоєму, існують чи навколо красунчика Тобіаса тільки зміюки крутяться? — я осміліла настільки, що вже дозволяю собі його кпинити. І це його дратує. А мені до чортиків приємно.

— То ти вважаєш мене гарним? — З викликом скидає голову, намагаючись змінити тему.

— Навіть не думала, що дражнити таких зарозумілих стареньких симпатяг буде так весело, — закушую губу поки він мружиться, граючи жовнами. — Тікатимемо вестибюлем, постійно оглядаючись або замаскуємося, щоб не дай Боже Наталі тебе не помітила?

— Ось, значить, ти яка! Не хочеш зі мною дружити? Ну-ну, — не зрозуміло чи він жартує, чи говорить серйозно. — До речі, хороші добрі дівчата мені зустрічалися, але їхнє серце, як правило, було вже зайняте. Мені не щастить… хоча ні, треба висловитись правильно. Життя мені підказує, що моє щастя криється не в серйозних стосунках, тому я не збираюся одружуватися по-справжньому, сім'я сковує по руках та ногах. Але ти ще надто недосвідчена та юна, щоб усе це зрозуміти. Поїхали додому, — зітхаючи, прибирає моє волосся, яке заплуталося за його ґудзик. — Твої умови, Ксано, починають діяти з дня укладення нашого шлюбу, тобто не сьогодні і не завтра. Поки що я можу не сильно дбати про свою репутацію, тож сьогодні я навряд чи ночуватиму у своєму ліжку.

Не знаю, чому мені це не сподобалося. Адже мені повинно бути по барабану. Я знаю його менше доби, ми одне одному ніхто, навіть ще не фіктивне подружжя, а все одно не хочеться, щоб Тобіас когось там пестив. Настрій псується, хапаю пакети, ті, що легше і йду до виходу, обганяючи Тобіаса. Так і йдемо до його машини, я попереду, він ззаду. Ні про що говорити не хочеться, я дико втомилася, дається взнаки нічний недосип і нерви. От би зараз обійняти подушку і вимкнутись, щоб не думати про цю халепу.

— Можемо заїхати кудись пообідати, — пропонує Тобіас після чергового перехрестя.

— Рано ще для обіду. Але ми можемо взяти їжу із собою. Ти звалиш крутити любов, а я потім підігрію і пообідаю спокійно та на самоті, — кидаю у відповідь не надто приязним тоном.

— Хм, Ксано, що відбувається? — дивується, обурено скидаючи брови. Знову пронизує уважним карим поглядом. Тобі не зрозуміти, ти надто товстошкірий, та й не хочу я ділитися з тобою моїми бідами, ти навіть мені не друг, щоб поплакатися тобі в жилетку.

— Відчепись, — відмахуюсь і відвертаюся до вікна.

У Тобіаса Купера справді жахливий характер, зважаючи на все, йому не сподобалося те, як я від нього відмахнулася або може мій тон, тому що він зайшов у ресторан, залишивши мене сидіти в машині, і взяв їжу на виніс виключно те, що подобається лише йому. Навіть не спитав у мене, може я обідаю чимось іншим або можливо у мене алергія на певні продукти. Нагріб чогось у два паперові пакети з логотипами ресторану, поставив їх на заднє сидіння, сів за кермо, пристебнувся і лише потім глянув у мій бік.

— Ти ще тут? Я здивований. Взагалі-то, я добросердечно надав тобі шанс звідси змитися, але ти в нас виявляється така чесна та принципова. Ксано, я глибоко зворушений твоєю гордістю, — ось тільки посміхається з іронією, збирається ще щось сказати, але цієї миті пілікає його телефон. — Вибач, але цій кралі краще відповісти. Привіт, Джулс. О, ти вгадуєш мої бажання. Та що ти кажеш! Я обов'язково маю оцінити фею після епіляції? — Тобіас воркує в слухавку, а мені гидко це слухати. Ледве стрималася, щоб не вихопити в нього телефон і не викинути його у вікно, от би містер Купер охренів. Нахабно домовляється про зустріч зі своєю подружкою, спеціально, щоб я чула, а може взагалі не надає значення моїй присутності. Хоч убий не розумію чому мене це засмучує і навіть принижує, адже ми один одному чужі люди, у кожного з нас своє життя, свої таємниці, доля просто звела нас на короткий період часу, а потім ми знову розбіжімося.

Задоволено усміхається, паркується і, вилазячи з машини, ховає телефон до кишені. У-у-у… гуляка. А ще заперечував, що не бабій. Йому явно подобаються розкуті сучасні дівчата, які знають ціну собі та витраченому часу, котрі, як і він, обирають незалежність.