Глава 2

— А ми хіба не в кафе їхали поїсти? — З побоюванням дивлюся на житловий багатоповерховий будинок. Жодних кафе та ресторанів тут і близько не видно.

— Такі нюанси краще обговорювати без зайвих вух та свідків, — хмикає Тобіас. — Ходімо, тобі пощастило, мені можна вірити, я жінок не ображаю.

Теж мені лицар Білої Троянди. Чоловікам вірити — марна справа, судячи з досвіду подруг та розмов дівчат у нашій групі. Прокляття… розпрощатися з танцями буде найскладніше, я так старалася, стільки було вкладено праці, стільки сподівань.

— Що таке, чого скисла? Я так сильно тебе напружую? — Ти подивися, він стежить за кожною емоцією на моєму обличчі.

— Мої проблеми обертаються не тільки навколо тебе, Тобіасе, — зітхаю, шморгаючи носом, прибираю розпатлане волосся за вуха і за звичкою починаю легенько смикати себе за мочку лівого вуха. Завжди так роблю, коли нервую.

Поки ми піднімаємось у ліфті він мовчить. Дуже сподіваюся, що він на мене не вирячився, не наважуюсь перевірити. Все-таки маленький замкнутий простір ліфта, цей симпатичний модник поруч і я перелякана до смерті. Залишилося лише почервоніти для повного щастя.

Двері ліфта роз'їжджаються, Тобіас галантно пропускає мене вперед, відчиняє свою квартиру, яка вражає мене прямо з порога. Це ультрасучасна двоповерхова квартира-студія, величезна, стильна, відразу видно, що господар любитель ексклюзивних штучок та великий чистюля. Порядок у його чоловічому житлі відразу впадає у вічі. Блін, я ж десь читала, що серед маніяків часто трапляються перфекціоністи.

— І хто тут прибирається? — Запитую, щоб не виглядати зовсім розгубленою.

— Працівники клінінгової компанії, якій я довіряю. Не хвилюйся, тобі не доведеться натирати підлогу, я не збираюся зробити з тебе Попелюшку на ланцюгу, — засміявшись, Тобіас йде на кухню, миє руки і відчиняє холодильник. — Яким сніданкам ти віддаєш перевагу, білковим, вуглеводним? — Відволікається, щоб подивитися на мене.

— Раніше я постійно відмовляла собі у солодощах, тому сьогодні, коли вже я пішла проти всіх правил, мабуть, не завадить з’їсти якесь тістечко чи круасан.

— Ти сиділа на дієті? — здивовано скидає свої темні брови. — Мені цікаво чому, адже ти не пишна, швидше навпаки? Я б взагалі тобі порадив додати на деякі місця кілька кіло, якщо вже про це зайшла розмова.

— Тебе це не стосується! — хмурюся, адже просила не лізти з розпитуваннями. Теж мені порадник, знавець жіночої краси знайшовся!  

— Тоді тобі пощастило, Ксано, у мене є торт, — в голосі чітко проскакує іронія. — Брат учора ввечері притягнув. Остін, коли нервує, постійно щось пече. Я до тортів байдужий, а він останнім часом задовбав мене своїми кондитерськими шедеврами, — Тобіас справді дістає невеликий шоколадний тортик. Виглядає апетитно. Сто років таких не їла через тренування.

— А що є причина постійно нервувати? Може, легше усунути причину, ніж пекти торти, які ніхто не їсть?

— О, ми намагалися ... усунути цю причину, але вона нікуди не зникла, — якось багатозначно хмикнувши, розрізає торт на чотири шматки. — У нашій родині завівся монстр, якого нам не вдалося позбутися. Тому Остін і психує. …Чай або каву?

— Чай, бажано зелений. …Монстр? — Нічого не розуміючи, кліпаю очима. Він мені зуби заговорює чи мені з ним справді стає цікаво? У нього гарна усмішка і дуже приємний баритон, цей чоловік провокує бажання з ним спілкуватися, схиляє до себе. Напевно, це якийсь хитрий трюк.

— Наш молодший брат надумав одружитися з цією... — загравши жовнами, Тобіас заплющив очі, похитав головою і зайнявся чаєм так і не договоривши. Вочевидь, від майбутньої невістки вони не в захваті.

— Ти теж вмієш готувати? — Для мене це щось на межі фантастики, ніколи не зустрічала хлопців, які вміють куховарити. Хоча… раніше мені було якось не до хлопців, в мої двадцять років у мене дуже мізерний досвід спілкування з чоловіками на життєві теми, з партнерами по танцям я обговорювала лише техніку виконання рухів. Але мій батько ніколи не підходив до плити, він навіть не знав, як вона вмикається, нам готувала обіди та вечері хатня робітниця.

— Трохи вмію, але рідко цим займаюся, лише під настрій і якщо є вільний час. Здебільшого беру їжу на виніс чи вечеряю у ресторанах. А на сніданок зварити каву і зробити собі тост не складно, це всі вміють.

— Я не вмію, — відводжу погляд. Зараз скаже, що я пестунка та білоручка. Відчуваю, як він дивиться на мене. Але зараз по мені складно визначити, до якого рівня достатку належить моя сім'я, я одягла найпростіші кросівки та спортивний костюм, можна сказати домашній, коштовні сережки, які мені подарував батько на повноліття, теж залишила, як і годинник.

— Хм, це наводить на певні думки, — кинув Тобіас, але лізти з розпитуванням не став.

— Слухай, навіщо ти прикидаєшся ввічливою лапочкою? — питаю його прямо. — Розповідаєш мені про сім'ю, торт підсовуєш?

— Що значить прикидаєшся? По-перше, характер у мене, звісно, ​​не подарунок, але я не падлюка. По-друге, хочу тебе трохи розслабити. Незвично бачити поряд зі мною перелякану дівчину, зазвичай у них на мене інша реакція, — божечки, та ми розпещені жіночою увагою. Мені пощастило потрапити до бабія! — Ксано, давай я озвучу тобі мої умови, розповім, як я бачу ситуацію, а ти скажеш підходить тобі такий розклад чи ні. Ну, а потім вже ти, відповідно, теж висунеш свої умови. Добре? Отже, слухай. Ми офіційно оформимо наш шлюб, але звісно жодних стосунків між нами не буде, окрім приятельських, я сподіваюся. Ти не втручаєшся в мої справи і в моє особисте життя. Найчастіше я не ночуватиму вдома, бо в ченця через мого брата недоумка я перетворюватися не збираюся. Більшість часу у мене займає робота, моя фірма для мене, як рідна дитина, тому бачити ти мене будеш рідко. Але коли виникне потреба зібратися на сімейні посиденьки тобі доведеться чесно грати роль моєї коханої дружини. Спати ми будемо в різних кімнатах, нагорі у мене є гостьова зона, там зручний диван можна усамітнитися. Я залишу тобі картку. З неї ти замовлятимеш собі їжу, купуватимеш необхідні речі. Вона лімітована, тож я стежитиму за твоїми витратами. Ти можеш займатися якимись своїми справами, адже в тебе є захоплення або інтереси. Але мужиків у мою квартиру категорично водити забороняється, — після його слів я густо-густо червонію. Це мене чомусь зачепило найсильніше, знайшов, що сказати незайманій дівчині. — Я буду на зв'язку, ти можеш мені дзвонити, якщо виникнуть якісь питання. І я попрошу тебе носити браслет із маячком.