Глава 19. Відчинено

О 5:11 я побачила світло в кабінеті Марка. Зупинилася посеред лобі. Подивилася на годинник. Потім нагору. Знову на годинник.

— Псих.

— Доброго ранку, Марто Олегівно, — сказала Карина з reception.

Я озирнулася. Вона працювала ніч.

Виглядала набагато краще за мене. Це було образливо.

— Доброго.

— Кого ви назвали психом?

— Нікого.

Карина подивилася туди ж, куди я.

Світло на другому поверсі.

— А.

— Не «а».

— Я нічого.

Я поставила сумку за стійкою.

— Ніч?

— Тихо.

— ATS?

— Без alarm.

— Wake-up calls?

— Два тестові. Обидва пройшли.

— Ліфти?

— Працюють.

— Вода?

— Є.

— Двері?

Вона засміялася.

— Теж.

— Не розслабляйся.

— Я вже закінчую зміну.

— Тоді можеш.

Телефон reception задзвонив. Карина відповіла.

Я дивилася на неї. Потім спіймала себе. Відвернулася.

О 5:13 ранку офіційного дня відкриття я вже почала стежити, як люди піднімають слухавку. Прекрасно.

— Кава? — почувся голос.

Я обернулася.

Марко стояв біля ліфта. Без піджака. Сорочка. Дві чашки.

— Ти з якого часу тут?

— Четверта п'ятдесят вісім.

— Навіщо?

— Хотів бути раніше за тебе.

— Це змагання?

— Тепер виграв.

Я взяла чашку.

— Капучино?

— Так.

— Без цукру?

— Я дуже довго готувався до цього іспиту.

Зробила ковток. Нормальне.

— Ти спав?

— Трохи.

— Скільки?

— Неважливо.

— Марку.

— Чотири години.

— Ідіот.

— Ти?

— П'ять.

— Тоді переміг двічі.

Я засміялася.

Карина дуже уважно дивилася в монітор.

— Карина.

— Так?

— Дивись нормально. Я знаю, що ти слухаєш.

— Я працюю.

Марко сказав:

— Вона хороша.

— Не заохочуй.

* * *

О 5:30 ми зібрали ранкову зміну.

Не всіх працівників готелю.

Це було б безглуздо. Reception. Bell service. Housekeeping supervisors. Engineering. Security.

F&B.

Чергові керівники.

Люди стояли в лобі. У новій формі. Хтось позіхав. Хтось нервував. Анна крутила ручку.

Сашко-технік виглядав так, ніби зараз запускали ракету.

Я стояла перед ними. Мала сказати промову.

Учора навіть написала три речення. Вночі видалила.

— Ну, — сказала я.

Чудовий початок.

Олена позаду прикрила рот.

— Не смій.

— Я нічого.

Я подивилася на людей.

— Ми відкриваємося.

Тиша.

— Думаю, ви це вже знаєте.

Хтось засміявся. Стало легше.

— Сьогодні ми зробимо помилки.

Кілька облич змінилися.

— Не дивіться так. Зробимо.

Я показала на reception.

— Хтось поставить не той trace. Хтось забуде передзвонити. Хтось понесе валізу не туди. На кухні щось віддадуть повільно. Номер може не пройти inspection з першого разу. Гість попросить щось, чого нема в жодному SOP.

Шеф тихо:

— Половину пасти.

Люди засміялися.

— Саме.

Я продовжила:

— Наше завдання не бути готелем, у якому ніколи нічого не стається. Таких немає.

Подивилася на Карину.

— Наше завдання — побачити проблему.

На Анну.

— Не ховати її.