Глава 17. Вісім секунд

На сьомій секунді десь унизу завівся генератор.

Я не рахувала спеціально.

Мозок зробив це сам. Раз. Два.

Аварійне освітлення вже горіло — вузькі смуги над дверима, зелені покажчики виходів, частина світильників у лобі. Три. Чотири.

За reception спалахнули екрани, що сиділи на безперебійному живленні. П'ять. Шість.

З вулиці долинув низький звук дизеля. Сім.

На восьмій секунді в частині першого поверху повернулося світло. Не все. І правильно.

Лобі залишалося напівтемним. Не працювали декоративні підвіси над баром, величезна люстра, підсвітка колон і ще половина того, на що дизайнер витратив стільки грошей, що Олена досі іноді говорила про нього пошепки.

Зате світилися аварійні маршрути. Reception працювала.

Панель пожежної сигналізації не мовчала — тобто була живою.

Я почула, як Анна сказала комусь:

— Спокійно. Це зовнішнє відключення. Зараз перевіряємо резервні системи.

Добре.

— Ніхто не користується ліфтами! — сказала я.

Керівник зміни вже відповів:

— Заблоковуємо виклики.

— Спочатку статус кабін.

Марко зайшов за мною.

Я навіть не встигла сказати, щоб не йшов.

Він побачив моє обличчя й зупинився сам.

— Куди мені?

Оце було краще питання. Не «що сталося». Не «що робити».

— Поки нікуди. Не заважай.

— Можу.

— Що?

— Не заважати.

— Чудово.

Він відійшов до стіни. Я дістала телефон.

Черговий інженер уже дзвонив.

— Кажи.

— Мережа лягла зовні. Не тільки ми. Генератор стартував штатно.

— Обидва transfer?

Пауза. Погана.

— Один точно.

— А другий?

— Дивимося.

Чорт.

— Life safety?

— Пожежна панель у нормі. Аварійне освітлення є. Насоси пожежної системи окремо, помилок немає. Зараз фізично перевіряємо.

— Ліфти?

— Обидві пасажирські кабіни зробили rescue. Перша на четвертому, друга на сьомому. Двері відкриті. Людей немає.

— Сервісний?

— Був на першому. Стоїть.

— Не повертаємо жоден у роботу без ліфтовиків.

— Так.

— Гості 612.

— Знаю.

— Хто йде?

— Андрій уже на сходах.

— З ліхтарем?

— Так.

— Нехай не заходить без дзвінка.

— Зрозумів.

Я відключилася. Анна дивилася.

— Room phone працює?

— Зараз перевіряю.

Вона набрала 612. Я чула гудки. Один. Другий.

— Добрий вечір, пані Агнешко. Це reception.

Я видихнула. Телефон працював.

— Так, бачимо. У районі аварійне відключення електроенергії. Резервні системи готелю працюють, але звичайне живлення в номері зараз частково недоступне.

Пауза.

— Ні, пожежної тривоги немає.

Правильно.

— Ні, виходити з номера зараз не потрібно. Наш черговий менеджер піднімається до вас сходами, перевірить коридор і все пояснить. Якщо ви захочете спуститися — він вас проведе.

Ще пауза. Анна усміхнулася.

— Так. Я теж сподіваюся, що це не спеціальна частина вашої річниці.

Я повернула голову.

Марко стояв біля стіни. Посміхнувся. Добре.

Якщо гостя жартує — поки нормально.

— Телефонуйте нам у будь-який момент. Reception на зв'язку.

Анна поклала слухавку.

— Вона сказала, що Томаш уже радіє.

— Чому?

— Каже, тепер точно матиме що розповідати таксисту.

Я засміялася. Ненадовго. Телефон знову задзвонив. Інженер.

— Савчук.

— Другий ATS не перейшов.

Усмішка зникла.

— Взагалі?

— Генератор бачить. Напруга на emergency bus є. Перший transfer відпрацював. Другий залишився на normal.

— Що на ньому?

Він перелічив.

Частина службових силових споживачів. Частина технічної вентиляції.

Один із резервних контурів.