Розділ 28

Ліза

Ми дізналися, що в нас будуть донечки.

Якщо чесно, моя інтуїція ще відколи я дізналася про вагітність підказувала мені, що в мене буде дівчинка. Я чомусь була в цьому впевнена.

Але я навіть уявити не могла, що їх буде двоє.

Дві донечки.

Подвійне щастя.

Я часто клала руки на животик і думала про них. Уявляла, якими вони будуть, на кого будуть схожі, як я буду заплітати їм косички.

А Макар після того, як дізнався стать наших малеч, здається, взагалі перестав думати про щось інше.

Він уже почав ходити на роботу. Я іноді їздила разом із ним, бо вдома самій мені було нудно, та й до ювілею компанії залишався всього тиждень.

Усе вже було готово.

Залишалися лише останні приготування.

Щоправда, була одна маленька проблема.

Сукня, яку я планувала одягнути на святкування, почала трохи тиснути в животику.

Я кілька разів приміряла її перед дзеркалом, але щоразу відчувала дискомфорт.

А я зовсім не хотіла, щоб моїм дівчаткам було незручно.

Тому сьогодні ми вирішили купити мені нову сукню.

Поки ми збиралися, я раптом знову відчула те дивне відчуття в животі.

Наче щось легенько вібрувало всередині.

Я завмерла й поклала долоню на животик.

Це відчуття з'являлося вже не вперше.

Спочатку я думала, що мені просто здається, але потім розповіла про це лікарці.

Вона усміхнулася й пояснила, що це можуть бути наші малюки.

— Прислухайтеся до своїх відчуттів, — сказала вона. — Скоро рухи стануть чіткішими. Згодом ви зможете почути їхні маленькі поштовхи.

Я тоді тільки усміхнулася.

Поки що я відчувала лише щось легеньке всередині. Наче маленька вібрація, яка з'являлася на кілька секунд і зникала.

Але для мене навіть це було справжнім дивом.

Коли я розповіла про це Макару, він, здається, був щасливішим, ніж можна було собі уявити.

— Тобто вони вже рухаються? — перепитав він, дивлячись на мій животик.

— Так. Поки що я відчуваю лише легкі ворушіння десь усередині. Але лікарка сказала, що скоро їхні рухи стануть сильнішими й помітнішими, і тоді ти теж зможеш їх відчути.

Макар усміхнувся й нахилився до мого животика.

— Донечки, я вже чекаю. Давайте там, не соромтеся. Тато хоче з вами познайомитися.

Я засміялася, дивлячись на нього.

Він ще довго не прибирав руки з мого животика, ніби сподівався, що саме зараз відчує перший поштовх.

А я дивилася на нього й розуміла, наскільки сильно він уже любить наших дівчаток.

І знала, що коли вони нарешті штовхнуть його вперше, він точно запам'ятає цей момент на все життя.

Сьогодні настав цей день.

Ювілей компанії.

Поки я збиралася, Макар поїхав перевірити, чи все в порядку на святкуванні. Я не поспішала, адже хотіла, щоб усе було ідеально.

За кілька годин я була готова.

Макар сидів на дивані у вітальні й чекав на мене. Коли я зайшла до кімнати, він одразу підняв на мене погляд.

На мені була довга облягаюча сукня ніжного молочного кольору. Вона мала відкриті плечі та довгі рукави й красиво підкреслювала мій округлий животик.

— Макар, я готова.

Він кілька секунд просто дивився на мене.

— Ти дуже гарна.

— Дякую, — усміхнулася я. — Ой, я забула телефон у кімнаті. Зараз візьму.

Я пішла до спальні, взяла телефон і вже збиралася виходити, як раптом завмерла.

Чіткий поштовх.

Я опустила погляд на животик і приклала до нього руку.

Ще один.

Цього разу я виразно відчула його долонею.

— МАКАР!

Я закричала так голосно, що він за кілька секунд уже був біля мене.

Він дивився на мене стурбованим обличчям.

— Ліза, Ліза, що таке? Тобі боляче? Не мовчи.

— Макар, усе нормально.

Я взяла його руку й обережно приклала до животика.

Ми завмерли.

Поштовх.

Ще один.

А потім ще.

Я подивилася на Макара.

Його обличчя вмить змінилося. Стурбованість зникла, а на її місці з'явилася така щира, неймовірна радість, що я не могла не усміхнутися.

— Це… — тихо прошепотів він.

— Так, — відповіла я зі сльозами на очах. — Це вони.

Макар поклав другу руку мені на животик, а потім ніжно притулився чолом до мого чола.

— Вони вітають татуся з ювілеєм компанії, — прошепотіла я.

Він тихо засміявся, а в його очах заблищали сльози.

— Мої рідні… Як я вас люблю.

Він обережно погладив мій животик.

— Донечки, ви навіть не уявляєте, як сильно я вас чекаю.

Ще один поштовх.

Макар завмер і подивився на мене.

— Ти чуєш? Я їх відчуваю!

Я засміялася крізь сльози.

— Так. Тепер ти теж їх відчуваєш.

Він знову подивився на мій животик і тихо сказав:

— Це найкращий подарунок, який тільки міг отримати ваш тато.

Я поклала свою руку поверх його.

— А для мене — найкращий подарунок те, що саме ти будеш їхнім татом.

Він підняв на мене погляд, обійняв і ніжно поцілував.

Ми ще кілька хвилин просто стояли посеред кімнати, тримаючись за руки й відчуваючи кожен маленький поштовх наших донечок.

А потім Макар усміхнувся:

— Ну що, мої дівчатка, ходімо святкувати ювілей вашого тата?

Я засміялася.