4.

Даніель

Наступного дня я не поїхав до Києва, як планував спочатку. 

Прокинувся, ще була ніч, кілька хвилин тупо дивився у вікно, перевернувся на бік, підібгав коліна, намагаючись заснути. Дарма. Сон утік безповоротно.

Тоді я взяв планшет, переглянув статистику, задоволено почухав маківку. Справи у бізнесі йшли добре. Якщо так і далі, взимку зможу придбати нову будівлю в центрі Києва. Планував створити спортивний клуб. Набридло помічати недоліки навіть у найелітніших.

Ще година часу — і я взуваю старі кросівки Nike, шорти, вітрівку, просто поверх піжамної майки і виходжу на свіже повітря.

Сонце ледь-ледь зафарбувало обрій, але помічаю перших бігунів, прямують у бік Софіївки.

Я теж, років від дванадцяти, коли з якогось дива почав обростати зайвою вагою, почав активно займатися спортом: ходьба, біг, плавання, бокс, штанга, взимку лижі...

Намагаючись не грюкнути фірткою, виходжу на вулицю, накидаю капюшон на голову й крокую повз зграю собак до перехрестя. Зупиняюся біля готелю "Ломо", передумую і собі повертаю в бік дендропарку.

- Доброго ранку, -- чемно вітаюся із охоронцем, проходжу в ворота і далі біжу до павільйону Флори, відмічаючи про себе, що людей, які турбуються про здоров'я, таки побільшало. Помічаю гурт бігунів, пару стареньких, чоловік та жінка, із палицями для скандинавської ходьби, високий чоловік зі псом, мініатюрна дівчина із лабрадором....

 Молода жінка біля фонтану п'є воду, просто губами ловлячи цівку.

Всередині щось заворушилося. Ще кілька днів тому Ангеліна теж ловила цівку губами. Рожевими, природньо пухкими, дивлячись на мене знизу вгору своїми розкішними очима кольору гречаного меду.

- Та пішла ти!

Починаю активно розмахувати руками, прямуючи вгору східцями.

 Здається, вдалося прогнати прикре видіння, бо коли сідаю на лавку напроти ставу, увагу привертає легкий туман, що стелиться по поверхні води, то розповзаючись пасмами у різні боки, то закручуючись у маленькі вихори.

І чому сьогодні не вдалося поспати довше? Дивлюся на годинник. Тридцять по шостій. Та в Києві в цей час я навіть у туалет полінувався б вставати.

Невже так розхвилювала сварка батьків з Мариною?

 Мабуть, що так. Теж ніколи не думав, що сестра утне дурницю - завагітніє, невідь від кого.

— А якщо у батька дитини погані гени? А якщо він наркоман чи був напідпитку? — верещала мама, тремтячою рукою накрапуючи у склянку води валер’янки. — І чим ти думала, коли дозволила впорснути у себе чуже сім’я? Господи, а якщо моя онука вродиться калікою? Ти ж знаєш тітку Машу, у якої...

— Анжело, стули рота! — втрутився батько, що останнім часом став дуже забобонним, і тепер, почувши про натяк на синдром Дауна, який мав онук маминої подруги, аж очі вирячив.

Його обличчя почервоніло, і я злякався, що зараз доведеться викликати швидку.

— Та нічого такого не буде, — байдуже пхикнула Маріна, вдавано байдуже розправляючи рожеве мереживо на блузі бузкового кольору. — Зроблю аборт та й по всьому.

— Який аборт? На терміні чотири місяці?

— Може і не чотири.

— Але ти кажеш, що місячні були ще в квітні.

— То що? Може була затримка через дієту. Я ж сіла на дієту.

— Яка ще дієта? Відтепер ти гарно харчуватимешся. Знайдемо дієтолога, який стежитиме за твоїм раціоном.

— У мене є дієтолог, дуже хороший, мам. Уяви, за три місяці — мінус п’ять кілограм.

— О, Господи! — мама знеможено упала в крісло. — Вагітним не можна худнути, це ж ризик для здоров’я дитини.

— Якої ще дитини? Поглянь!

Маріна задерла блузу і похлопала по майже ідеально плоскому животу.— Там просто зародок, розміром із горіх.

— Не зародок. Там моя онука!

Я був у шоці. З одного боку, Маринка була права: ця дитина непланована, батько невідомий, вона її не хоче, тож при сучасному рівні медицини позбавитися прикрості — та й по всьому. 

А з іншого боку, мама хотіла онуку, і якщо батько невідомий, то мама — моя рідна сестра.

Суперечка продовжувалась, і замість свята було казна-що. Врешті мама виголосила вердикт:

— Маринка народжуватиме попри все.

— А як моя кар'єра? Я хочу, як Наталя Холоденко, жити в Монако і все таке.

— Житимеш, - батько важко підвівся з-за сстолу,— І наш онук теж. Щойно народиш, наймемо няню.

— Або й дві, — швидко додала мама, — або я сама буду бавити свою онучку.

— Онука, — наполіг батько. — Ходитимемо разом на риболовлю.

— О Боги!- Марінка благально поглянула на мене і прошепотіла крізь міцно стиснуті вуста, як вона завжди робила у крайньому прояві відчаю: -  І навіщо я вам розповіла? Про що я тільки думала? Ото дурепа.

— Буде, як я сказала. Крапка.

— Це моє тіло, моє життя.

— І справді, тоді навіщо казала? - я дуже втомився від суперечки, тому підвівся разом з батьком і пішов у душ. Пустив верхній дощ, із насолодою відчуваючи, як тугі струмені змивають із плечей втому та напруження. 

Планував уже зранку їхати до Києва, проте до півночі залип у Тіктоці, переглядаючи короткі відео Ангеліни, де вона була такою звабливою. Потім довго не міг заснути.

І от о шостій, як телепень, сиджу в парку і витріщаюся на човни-лебеді, що збилися у гурт посеред ставу.

Несподівано на руці завібрував годинник. Примружившись, читаю дрібні літери: що потрібно Єгору о такій порі?