(Міла)
Усі наступні сорок хвилин лекції перетворилися для мене на справжній психологічний трилер.
Я зсунулася на стільці так низько, що ще трохи — і опинилася б під партою. Для надійності я спорудила перед собою справжній фортифікаційний вал: поставила дибом товстий підручник із цивільного права, прикрила його зошитом і зверху примостила пенал. Вийшла чудова барикада, з-за якої стирчала тільки моя маківка.
Але це не дуже допомагало.
Назар Максимович диктував матеріал про моральні норми в сучасному суспільстві своїм глибоким, розміреним голосом, і при цьому регулярно, із точністю швейцарського годинника, кидав погляди в мій бік. Кожен такий погляд прошивав мене наскрізь. Мені здавалося, що в моїх окулярах відбивається не дошка, а величезне червоне сповіщення: «Вона вкрала твоє обличчя для Інстаграму!».
— На цьому першу частину лекції завершено, — нарешті пролунав його спокійний голос. — Домашнє завдання на сторінці сорок два. Усі вільні.
Аудиторія миттєво ожила. Студенти почали збирати речі, гучно соваючи стільцями. Я полегшено видихнула, зібрала свою барикаду й поспішливо поскидала зошити в сумку.
— Ряска, — пролунав від трибуни голос Назара Максимовича, — а вас я попрошу залишитися на декілька хвилин.
Катя, яка вже майже стала однією ногою в проході, співчутливо подивилалася на мене, мовчки поплескала по плечу й зникаючи за дверима, шепнула:
— Тримайся. Якщо що — я зателефоную в швидку.
Я повільно, наче на страту, підійшла до його столу. Затискаючи сумку в руках так, ніби це був бронежилет, я поправила окуляри й вичавила з себе найсерйозніший вираз обличчя, на який тільки була здатна.
Назар Максимович неспішно складав свої папери в папку. Він навіть не дивився на мене, але атмосфера в порожній аудиторії розжарилася до межі.
— Отже, дівчино з рафом, — мовив він, нарешті підвівши на мене свої темні очі й злегка піднявши брову. — Сподіваюся, ви вже переварили той факт, що Цивільний кодекс у кав'ярні був дещо недоречним? Чи ви завжди так енергійно влаштовуєте скандали незнайомим чоловікам?
Мої щоки миттєво запалали так, ніби я стояла поруч із працюючим реактором.
— Я... я просто поспішала, Назаре Максимовичу, — зазаїкалася я, з усіх сил намагаючись не дивитися йому в обличчя. — Вибачте за ранковий інцидент. Це була помилка. І взагалі, забудьте про той раф!
— Забути? — у його голосі з'явилася тонка, майже непомітна іронія. — Важко забути, коли людина спочатку істерить, а потім застигає з виразом обличчя, ніби побачила привида, а після цього каже щось дивне і втікає.
Він сперся руками об стіл і трохи нахилився вперед, уважно роздивляючись моє зніяковіле обличчя.
— Але мене більше цікавить інше, — продовжив він. — Чому моя поява в аудиторії викликала у ваших одногрупників такий дивний сплеск «гумору»? Якісь натяки про активне особисте життя, фотосесії... Ви бува не знаєте, що саме так розважило аудиторію?
Серце гупнуло кудись у п'яти й розбилося на шматочки.
Боже мій! Він ще не знає! Але ж це питання часу! У нашій групі плітки ширяться швидше за швидкість світла! Ще пару годин — і хтось із хлопців обов'язково покаже йому сторінку «Артема Громова», де цей поважний викладач з етики обіймається зі мною на тлі Ейфелевої вежі!
Я відчула, як піт проступає на лобі. Бентеження й паніка досягли кулімінації.
— Я?! — завищала я трохи тоншим голосом, ніж планувала. — Та я взагалі нічого не знаю! Вони... вони просто дурні! У них дурний гумор! Студенти, знаєте, такі... непередбачувані!
— Справді? — він пронизливо примружився. — Тобто ви не в курсі, хто до цього має відношення?
Все. Терпець увірвався. Якщо я залишуся тут ще на десять секунд, мій мозок просто розплавиться від його пронизливого погляду та суворої харизми.
— Назаре Максимовичу! — голосно вигукнула я, роблячи крок назад і притискаючи сумку до грудей. — Я б із радістю відповіла на всі ваші етичні запитання, але в мене термінова... дуже термінова фізіологічна потреба!
— Перепрошую? — він аж застиг від такої прямолінійності, піднявши обидві брови.
— Мені срочно треба в туалет! Просто катастрофічно! Природа не чекає! До побачення!
Не чекаючи на його дозвіл і не даючи йому оговтатися від моєї абсолютно неетичної заяви, я різко розвернулася й прожогом вилетіла з аудиторії, залишаючи Назара Максимовича в повній розгубленості біля його трибуни.