Кав'ярня біля універу зустріла мене гулом кавомашини та веселим дзеленчанням посуду. До початку лекції залишалося ще хвилин двадцять, тому я спокійно підійшла до великого екрана самообслуговування.
Швидко тицяючи пальцем у сенсор, я вибрала великий раф із солоною карамеллю та мигдалевий круасан. Оплатила картою, зачекала, поки апарат надрукує чек, і висмикнула друкований талончик із номером одинадцять.
Затишний столик біля вікна виявився зайнятим, тому я присіла на високий стілець неподалік від барної стійки, щоб одразу забрати сніданок, як тільки бариста назве мій номер.
Я витягнула телефон і ще раз перевірила сповіщення. Денис так і не написав, зате під нашою спільною фотографією з «Артемом» з'явилося кілька нових вподобайок від дівчат з моєї групи. Мета була практично досягнута.
— Замовлення номер одинадцять! Великий раф із карамеллю та круасан! — гучно вигукнув хлопець за стійкою, ставлячи на тацю стаканчик і паперовий пакет.
Я вже зібралася піднятися, як раптом чиясь висока постать невимушено підійшла до стійки. Чоловіча рука у темному рукаві піджака простягнулася першою, підхопила мій стакан з рафом і пакет з круасаном.
Чекайте, що? Це ж моє!
Я миттю підхопилася зі стільця, поправила окуляри на носі й впевненим кроком підійшла до нахаби.
— Перепрошую! — голосно мовила я, згортаючи руки на грудях і дивлячись на чоловіка знизу вгору. — Набуття права власності регулюється Цивільним кодексом, і у цьому випадку це замовлення належить мені! У мене номер одинадцять. А ви щойно поцупили мій раф!
Чоловік повільно розвернувся. На ньому був ідеально випрасуваний темно-синій костюм, а в руках він тримав мій сніданок.
Він спокійно подивився на мене згори вниз. Темні очі, бездоганно виголені вилиці, злегка піднята брова та вираз обличчя, на якому читався повний покерфейс разом із тонкою іронією.
— Дівчино, ви, мабуть, помилилися, — спокійно відповів він. — Бариста назвав номер мого замовлення.
— Нічого подібного! — я ткнула свій талончик йому прямо в бік піджака. — Ось, дивіться! Одинадцять! І це мій раф з солоною карамеллю! Ви взагалі чули про елементарну уважність? Чи вам правила етикету не знайомі?
Я вже відкрила рота, щоб виголосити ще одну промову про базові норми поведінки в публічних місцях, як раптом погляд знову зачепився за його обличчя. Темне волосся, вкладене пасмо до пасма. Суворі лінії щелепи. Оцей самий трохи зверхній погляд.
У моїй голові наче коротке замикання сталося. Я застигла з піднятим талончиком у руці.
Чекайте... Це ж... Це ж той самий хлопець з Pinterest?! Ні, стоп. Його не має існувати у реальному світі! Ми ж з Катею знайшли це фото в інтернеті, завантажили в нейромережу, згенерували купу спільних кадрів і створили фейкову сторінку! Я ж була впевнена, що це просто якісна картинка, створена штучним інтелектом, а не жива людина во плоті, яка зараз стоїть переді мною і тримає мій круасан!
Світ навколо мене просто рухнув. Серце впало кудись у район кедів.
Що мені тепер робити?! Якщо цей чоловік дізнається, що в нього вже з'явилося фейкове особисте життя, сторінка в інстаграмі та навіть наречена?! Чи можна це взагалі назвати підсудною справою?! Це ж крадіжка персональних даних, незаконне використання обличчя та створення цифрового двійника! Мене ж не просто з університету виженуть, мене посадять! Або, як мінімум, цей красивий і дуже реальний чоловік зараз викличе поліцію просто сюди!
Я просто зависла, витріщившись на нього круглими від жаху очима через скло своїх окулярів.
— Дівчино? — пролунав той самий оксамитовий голос, але тепер у ньому виразно чулося роздратування.
Він трохи нахилив голову набік, оцінюючи мій шокований вигляд.
— Ви чого зависли? — запитав він, злегка звузивши темні очі. — З вами все гаразд? Чи ви завжди влаштовуєте скандали через каву, а потім впадаєте в анабіоз?
Я дивилася на нього і розуміла тільки одне: треба тікати. Негайно. Поки він не дістав телефон і не побачив у мережі пост, де якась Міла Ряска згенерувала його на фото біля Ейфелевої вежі.
— Залиште... залиште собі, — вичавила я з себе, роблячи крок назад. — Це... це бонус від мене. Харчуйтеся на здоров'я!
— Що? — він здивовано підняв брову.
— Гарного дня! — пискнула я, різко розвернулася й, ледь не врізавшись у рекламний щит біля дверей, прожогом вискочила з кав'ярні на вулицю, залишивши йому і свій раф, і свій круасан.