У понеділок зранку я вперше зрозуміла, що наші правила з Марком були значно простішими в теорії, ніж на практиці. Особливо після спільної ночі.
О дев'ятій п'ятнадцять я сиділа в переговорній навпроти нього разом із ще шістьма людьми й намагалася зосередитися на оновлених цифрах по Барселоні, а не на тому, що сьогодні вранці цей чоловік цілував мене в дверях своєї квартири й абсолютно серйозно пропонував залишити в нього зубну щітку.
Я відмовилася.
Переважно тому, що вираз його обличчя після моєї відмови був надто задоволеним.
— Єво, що думаєте?
Я підняла погляд від ноутбука.
Марк сидів на протилежному кінці столу, абсолютно спокійний, зібраний і професійний.
Навіть трохи дратувало, наскільки легко йому це вдавалося.
— Думаю, що прогноз надто оптимістичний. Якщо партнери затримають другий етап хоча б на два тижні, ми втратимо частину переваги, яку отримали після переговорів.
— Наскільки пропонуєте змінити?
— П'ять відсотків у резерв.
Фінансовий директор перегорнув сторінку.
— Учора було три.
— Учора я ще сподівалася, що після Барселони нас хоча б тиждень ніхто не здивує.
Я відчула на собі погляд Марка.
— Песимістично, — зауважив він.
— Реалістично.
— Ви завжди знаходите різницю між цими поняттями на свою користь.
— Саме за це ви мене й найняли.
Хтось за столом усміхнувся.
Марк витримав мій погляд ще секунду.
— П'ять відсотків. Перерахуйте модель до кінця дня.
— Звичайно.
Ніхто в кімнаті не міг здогадатися, що під цим столом я могла б упізнати його руки із заплющеними очима.
І, мабуть, саме так усе мало працювати.
На роботі він залишався моїм керівником.
Я залишалася людиною, яка могла сказати йому, що його фінансовий прогноз поганий, у присутності половини команди.
А все інше починалося після того, як за нами зачинялися двері офісу.
Принаймні ми обидва на це розраховували.
Коли нарада закінчилася, я зібрала ноутбук і вже збиралася вийти разом з іншими, коли Марк спокійно сказав:
— Єво, залиштеся на хвилину.
Я зупинилася.
Останнім вийшов фінансовий директор. Двері зачинилися.
Марк дочекався, поки його кроки стихнуть у коридорі.
— П'ять відсотків?
Я сперлася долонями об стіл.
— Ти залишив мене через це?
— Ні. Просто хотів перевірити, чи ти справді готова була сперечатися зі мною при всіх уже наступного ранку.
— А ти думав, секс зробить мене поступливішою?
Кутик його губ піднявся.
— Я дуже сподівався.
— Тоді в мене для тебе погані новини.
— Я вже зрозумів.
Він підвівся й підійшов ближче.
— До речі, щодо зубної щітки...
— Навіть не починай.
— Я лише хотів сказати, що пропозиція залишається чинною.
— Марку, одна зубна щітка дуже швидко перетворюється на крем, зарядку, половину косметички, а потім я раптом виявлю, що ти звільнив мені полицю у ванній.
— Уже звільнив.
Я подивилася на нього.
Марк усміхнувся.
— Жартую.
— Сподіваюся.
— Частково.
Я штовхнула його долонею в груди.
— Ти безнадійний.
Він перехопив мою руку.
— А вранці ти була іншої думки.
— Вранці я ще не випила достатньо кави для об'єктивної оцінки.
— Дивно. Мені здалося, ти була досить переконлива.
Він нахилився ближче.
Я встигла впертися пальцями йому в груди.
— Ми на роботі.
— Двері зачинені.
— Це не скасовує першу частину речення.
Марк зітхнув, але відступив.
— Ненавиджу наші правила.
— Ти сам на них погодився.
— Я не знав, наскільки вони будуть незручними.
— Треба було уважніше читати умови перед підписанням.
— Наступного разу залучу юриста.
— Наступного разу?
Він усміхнувся.
— Іди працювати, Єво.
— Ось тепер знову впізнаю свого керівника.
Я дійшла до дверей, коли він додав:
— Сьогодні ввечері вечеря в мене?
Я озирнулася.
— Це запрошення?
— Я вже навчився. Так, це запрошення.
— Тоді подумаю.
— Ти прийдеш.
— Ось за це можу передумати.
Марк підняв руки, визнаючи поразку.
— Добре. Я дуже сподіваюся, що ти прийдеш.
— Значно краще.
Я вийшла з переговорної з усмішкою, яку довелося прибрати ще до того, як повернулася до свого столу.
До обіду Барселона знову забрала майже всю мою увагу.
Кармен надіслала правки до договору, фінансовий відділ сперечався щодо резерву, а Сергій двічі заходив до мене з питаннями по моделі.
І саме це було найдивнішим.
Він поводився абсолютно нормально.
Жартував щодо того, що після нашої поїздки роботи стало більше, обурювався через нову форму звітності й хвилин десять доводив мені, що один із показників можна залишити без змін.
Якби я не знала про лист, відправлений із його пошти, файл із його облікового запису й нічні входи, я б не помітила нічого підозрілого.
Коли він втретє повернувся до мого столу, цього разу з чашкою кави, я вже не втрималася.
— Сергію, у вас сьогодні дивовижна кількість приводів сюди приходити.
Він поставив чашку на край мого столу.
— Я просто намагаюся зрозуміти, чому після вашого повернення з Барселони моя робота раптом стала складнішою.
— Можливо, ви за мною сумували.
— Я точно сумував за часом, коли ви ще не змушували мене перераховувати половину таблиць.
— Це майже освідчення.
— Не перебільшуйте, Левицька.
Він усміхнувся й пішов.
Я провела його поглядом.
Занадто звичайний.
Але останні кілька тижнів навчили мене, що нормальна поведінка нічого не доводить.
О пів на третю на телефон прийшло коротке повідомлення від Андрія.
«Мала переговорна. Коли зможеш».
Я закрила таблицю й пішла до нього.
Андрій сидів за столом із ноутбуком і двома паперовими стаканчиками.
Я зупинилася у дверях.
— Знову дві кави? Ви точно хочете провокувати Марка?
#704 в Жіночий роман
#2490 в Любовні романи
#1077 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 13.10.2026