Не за твоїми правилами

22.

У понеділок зранку я вперше зрозуміла, що наші правила з Марком були значно простішими в теорії, ніж на практиці. Особливо після спільної ночі.

О дев'ятій п'ятнадцять я сиділа в переговорній навпроти нього разом із ще шістьма людьми й намагалася зосередитися на оновлених цифрах по Барселоні, а не на тому, що сьогодні вранці цей чоловік цілував мене в дверях своєї квартири й абсолютно серйозно пропонував залишити в нього зубну щітку.

Я відмовилася.

Переважно тому, що вираз його обличчя після моєї відмови був надто задоволеним.

— Єво, що думаєте?

Я підняла погляд від ноутбука.

Марк сидів на протилежному кінці столу, абсолютно спокійний, зібраний і професійний.

Навіть трохи дратувало, наскільки легко йому це вдавалося.

— Думаю, що прогноз надто оптимістичний. Якщо партнери затримають другий етап хоча б на два тижні, ми втратимо частину переваги, яку отримали після переговорів.

— Наскільки пропонуєте змінити?

— П'ять відсотків у резерв.

Фінансовий директор перегорнув сторінку.

— Учора було три.

— Учора я ще сподівалася, що після Барселони нас хоча б тиждень ніхто не здивує.

Я відчула на собі погляд Марка.

— Песимістично, — зауважив він.

— Реалістично.

— Ви завжди знаходите різницю між цими поняттями на свою користь.

— Саме за це ви мене й найняли.

Хтось за столом усміхнувся.

Марк витримав мій погляд ще секунду.

— П'ять відсотків. Перерахуйте модель до кінця дня.

— Звичайно.

Ніхто в кімнаті не міг здогадатися, що під цим столом я могла б упізнати його руки із заплющеними очима.

І, мабуть, саме так усе мало працювати.

На роботі він залишався моїм керівником.

Я залишалася людиною, яка могла сказати йому, що його фінансовий прогноз поганий, у присутності половини команди.

А все інше починалося після того, як за нами зачинялися двері офісу.

Принаймні ми обидва на це розраховували.

Коли нарада закінчилася, я зібрала ноутбук і вже збиралася вийти разом з іншими, коли Марк спокійно сказав:

— Єво, залиштеся на хвилину.

Я зупинилася.

Останнім вийшов фінансовий директор. Двері зачинилися.

Марк дочекався, поки його кроки стихнуть у коридорі.

— П'ять відсотків?

Я сперлася долонями об стіл.

— Ти залишив мене через це?

— Ні. Просто хотів перевірити, чи ти справді готова була сперечатися зі мною при всіх уже наступного ранку.

— А ти думав, секс зробить мене поступливішою?

Кутик його губ піднявся.

— Я дуже сподівався.

— Тоді в мене для тебе погані новини.

— Я вже зрозумів.

Він підвівся й підійшов ближче.

— До речі, щодо зубної щітки...

— Навіть не починай.

— Я лише хотів сказати, що пропозиція залишається чинною.

— Марку, одна зубна щітка дуже швидко перетворюється на крем, зарядку, половину косметички, а потім я раптом виявлю, що ти звільнив мені полицю у ванній.

— Уже звільнив.

Я подивилася на нього.

Марк усміхнувся.

— Жартую.

— Сподіваюся.

— Частково.

Я штовхнула його долонею в груди.

— Ти безнадійний.

Він перехопив мою руку.

— А вранці ти була іншої думки.

— Вранці я ще не випила достатньо кави для об'єктивної оцінки.

— Дивно. Мені здалося, ти була досить переконлива.

Він нахилився ближче.

Я встигла впертися пальцями йому в груди.

— Ми на роботі.

— Двері зачинені.

— Це не скасовує першу частину речення.

Марк зітхнув, але відступив.

— Ненавиджу наші правила.

— Ти сам на них погодився.

— Я не знав, наскільки вони будуть незручними.

— Треба було уважніше читати умови перед підписанням.

— Наступного разу залучу юриста.

— Наступного разу?

Він усміхнувся.

— Іди працювати, Єво.

— Ось тепер знову впізнаю свого керівника.

Я дійшла до дверей, коли він додав:

— Сьогодні ввечері вечеря в мене?

Я озирнулася.

— Це запрошення?

— Я вже навчився. Так, це запрошення.

— Тоді подумаю.

— Ти прийдеш.

— Ось за це можу передумати.

Марк підняв руки, визнаючи поразку.

— Добре. Я дуже сподіваюся, що ти прийдеш.

— Значно краще.

Я вийшла з переговорної з усмішкою, яку довелося прибрати ще до того, як повернулася до свого столу.

До обіду Барселона знову забрала майже всю мою увагу.

Кармен надіслала правки до договору, фінансовий відділ сперечався щодо резерву, а Сергій двічі заходив до мене з питаннями по моделі.

І саме це було найдивнішим.

Він поводився абсолютно нормально.

Жартував щодо того, що після нашої поїздки роботи стало більше, обурювався через нову форму звітності й хвилин десять доводив мені, що один із показників можна залишити без змін.

Якби я не знала про лист, відправлений із його пошти, файл із його облікового запису й нічні входи, я б не помітила нічого підозрілого.

Коли він втретє повернувся до мого столу, цього разу з чашкою кави, я вже не втрималася.

— Сергію, у вас сьогодні дивовижна кількість приводів сюди приходити.

Він поставив чашку на край мого столу.

— Я просто намагаюся зрозуміти, чому після вашого повернення з Барселони моя робота раптом стала складнішою.

— Можливо, ви за мною сумували.

— Я точно сумував за часом, коли ви ще не змушували мене перераховувати половину таблиць.

— Це майже освідчення.

— Не перебільшуйте, Левицька.

Він усміхнувся й пішов.

Я провела його поглядом.

Занадто звичайний.

Але останні кілька тижнів навчили мене, що нормальна поведінка нічого не доводить.

О пів на третю на телефон прийшло коротке повідомлення від Андрія.

«Мала переговорна. Коли зможеш».

Я закрила таблицю й пішла до нього.

Андрій сидів за столом із ноутбуком і двома паперовими стаканчиками.

Я зупинилася у дверях.

— Знову дві кави? Ви точно хочете провокувати Марка?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше