17.Контроль

О восьмій Марк уже чекав унизу.

Я помітила його крізь скляні двері ще до того, як вийшла з будинку. Він стояв біля машини, переглядаючи щось у телефоні, але підняв голову майже одразу.

І на кілька секунд просто завмер. Це було приємно.

Особливо враховуючи, скільки часу я витратила, переконуючи себе, що зовсім не намагаюся справити на нього враження.

Для вечора я обрала чорну сукню трохи вище коліна, з довгими рукавами й відкритою спиною. Спереду вона виглядала досить стримано, щоб я не почувалася так, ніби надто старалася, а от ззаду залишала значно менше простору для фантазії. Волосся я залишила розпущеним, додала невеликі сережки й туфлі на тонких підборах.

Марк прибрав телефон у кишеню, коли я підійшла.

— Тепер я розумію, що прохання не вдягатися як на ділову вечерю було сформульоване недостатньо конкретно.

Я зупинилася перед ним.

— Якщо вам не подобається результат, наступного разу можете надіслати письмовий дрес-код. Ви любите правила, тож, думаю, впораєтеся.

Його погляд ще раз ковзнув по сукні.

— Проблема якраз у тому, що результат мені подобається значно більше, ніж варто було б.

— Ось тепер це звучить як ваша особиста проблема, а не моя.

— Вона стане вашою, якщо ви продовжите так усміхатися.

Я не втрималася й засміялася.

— Ми ще навіть нікуди не поїхали, а ви вже погрожуєте. Дуже перспективний початок вечора.

Марк відчинив переді мною дверцята.

— Я ні разу вам не погрожував. Просто попереджаю про можливі наслідки.

— Звісно. Ви ж серйозний бізнесмен. У вас навіть флірт, напевно, проходить як оцінка потенційних ризиків.

— З вами ризики давно вийшли за межі допустимих.

— І все одно приїхали.

Він нахилився трохи ближче.

— Саме це мене й насторожує.

Я сіла в машину, приховуючи усмішку.

Здається, цей вечір мені вже подобався.

Марк обрав невеликий ресторан у центрі.

Не той демонстративно дорогий заклад, якого я чомусь від нього очікувала, а тихе місце з приглушеним світлом, великими вікнами й столиками, розташованими достатньо далеко один від одного, щоб не доводилося мимоволі брати участь у чужих розмовах.

Я озирнулася, поки нас проводжали до столика.

— Мушу визнати, я уявляла ваш вибір трохи інакше.

Марк допоміг мені зняти пальто й передав його офіціантові.

— Навіть боюся запитувати, що саме ви очікували побачити.

— Щось дуже дороге, дуже серйозне і з такими маленькими порціями, що після вечері доведеться їхати ще кудись їсти. Бажано, щоб офіціант хвилин п'ять пояснював філософію кожної морквини на тарілці.

Марк сів навпроти.

— Ви створили надзвичайно дивний образ мого життя на основі кількох днів роботи зі мною.

— Не кількох. Я вже достатньо довго спостерігаю, як ви намагаєтеся контролювати все навколо. Було логічно припустити, що навіть вечеря має пройти за затвердженим сценарієм.

— Саме тому я обрав місце, де ви не зможете сказати, що я намагаюся справити враження.

Я взяла меню.

— Боюся, сам факт, що ви про це подумали, уже означає, що намагаєтеся.

Марк усміхнувся.

— Добре, Левицька. Сьогодні я навіть не буду сперечатися.

— Не давайте обіцянок, яких не зможете дотриматися більше десяти хвилин.

— З вами я давно перестав давати такі обіцянки.

До нас підійшов офіціант, і Марк замовив вино.

Коли ми залишилися самі, я перегорнула сторінку меню й помітила, що він дивиться не на своє.

— Якщо ви будете весь вечір так на мене дивитися, я почну підозрювати, що сукню ви все-таки схвалили.

— Я думав, що висловився достатньо зрозуміло ще біля машини.

— Ви сказали, що вона створює проблему. Це можна трактувати по-різному.

Марк відклав меню.

— Тоді сформулюю так, щоб навіть ви не знайшли альтернативного трактування. Ви сьогодні неймовірно виглядаєте, і останні двадцять хвилин я докладаю значно більше зусиль, ніж хотілося б, щоб поводитися пристойно.

Я повільно підняла брови.

— Ось так набагато краще. Виявляється, ви можете робити компліменти без погроз і юридичних формулювань.

— Я багато чого можу. Просто ви зазвичай не даєте мені можливості продемонструвати.

— Не перекладайте на мене відповідальність за власний характер.

— Навіть не намагаюся. Але після Барселони стало значно складніше вдавати, що мене цікавлять виключно ваші професійні якості.

Я відчула, як усмішка сама торкнулася губ.

— А професійні хоча б ще цікавлять?

— Саме вони й створили половину проблем. Якби ви просто були красивою жінкою, усе було б набагато простіше.

— Який жах. Виявляється, компетентність знову зіпсувала мені особисте життя.

— Не думаю, що воно зіпсоване.

— Ви дуже оптимістичні.

— У цьому питанні — так.

Офіціант приніс вино, і розмова на кілька хвилин перервалася.

А потім несподівано пішла зовсім не туди, куди я очікувала.

Без роботи.

Без Сергія.

Без Барселони.

Я дізналася, що Марк уміє готувати рівно чотири страви й абсолютно щиро вважає цього достатнім.

— Чотири нормальні страви — це вже більше, ніж потрібно людині, яка більшу частину часу їсть не вдома.

— Назвіть їх, перш ніж я погоджуся, що вони нормальні.

Він почав загинати пальці.

— Стейк, паста, омлет і сирники.

Я кілька секунд мовчки дивилася на нього.

— Це не кулінарний репертуар. Це меню чоловіка, який одного дня вирішив, що вже достатньо дорослий, щоб не померти з голоду.

Марк розсміявся.

— Я прекрасно жив із цими чотирма стравами багато років.

— Сирники мене особливо здивували. Я була впевнена, що максимум ваших можливостей — м'ясо й кава.

— Сирники навчила готувати мама. І перш ніж ви почнете знущатися, вони справді хороші.

— Тепер мені навіть цікаво перевірити. Хоча після ваших семи відсотків я не впевнена, що готова довіряти вашим оцінкам.

— Мої сім відсотків?

— Уже ваші. Ви їх затвердили.