14.

О сьомій сорок п’ять ми вже спускалися в хол готелю.

Після дзвінка Хав’єра ранок перетворився на хаос: душ, кава на ходу, документи, кілька дзвінків у Київ і спроба зрозуміти, яким чином внутрішня фінансова модель компанії опинилася в чужій пошті.

Про те, що сталося за кілька секунд до дзвінка, ми не говорили.

Марк поводився так, ніби прокинутися зі мною в одному ліжку було звичайною частиною його ранку.

Я вирішила підтримати цю прекрасну виставу.

Принаймні до моменту, коли він простягнув мені каву.

— Без цукру, — сказав Марк.

Я взяла стаканчик.

— Ви запам’ятали.

— У мене хороша пам’ять.

— Корисна якість для керівника.

— Особливо коли співробітники створюють багато проблем.

Я зробила ковток.

— За дев’ять днів я вже знайшла помилку в контракті, допомогла вам на переговорах і майже розкрила внутрішню схему. Дивне у вас визначення проблем.

— Ви пропустили велосипедиста, анонімні фотографії й необхідність переселити вас до мого номера.

— Останнє звучить так, ніби ви дуже постраждали.

Марк подивився на мене поверх свого стаканчика.

— Я провів половину ночі на краю власного ліжка.

— Ніхто не змушував вас дотримуватися кордону.

— Я намагався бути джентльменом.

— Не ваша роль.

Він тихо засміявся.

— Сідайте в машину, Левицька.

— Ось. Керівник вам пасує більше.

***

Хав’єр зустрів нас без звичних жартів.

У переговорній уже сиділа Кармен, перед нею лежала роздруківка листа. На екрані був відкритий файл із нашою фінансовою моделлю.

— Лист прийшов о четвертій сімнадцять, — сказав Хав’єр замість привітання. — Я побачив його близько сьомої.

Марк сів навпроти.

— Хто ще його отримав?

— Я і Кармен.

— Пересилали комусь?

Кармен похитала головою.

— Ні. Ми одразу зателефонували тобі.

Я відкрила ноутбук.

— Можна побачити сам лист?

Хав’єр повернув екран до мене.

Відправником значився Сергій.

Корпоративна адреса.

Без прихованого одержувача.

До листа була прикріплена фінансова модель Vorsky Group і коротке повідомлення англійською:

Перш ніж підписувати угоду, рекомендую уважніше подивитися на фінансову модель проєкту. Думаю, після цього у вас з'являться додаткові питання

Я перечитала двічі.

— Надто красиво.

Хав’єр подивився на мене.

— Що?

— Якщо людина вирішила злити конфіденційні документи, навіщо робити це з власної корпоративної пошти?

— Може, він ідіот, — припустила Кармен.

— Сергій багато хто, але не ідіот, — відповів Марк.

Я повернулася до нього.

— Учора ми знаходимо файл, створений з його облікового запису. Сьогодні він нібито сам надсилає вам внутрішню модель. Ще трохи — і хтось залишить нам його паспорт біля місця злочину.

У Хав’єра нарешті з’явилася усмішка.

— Мені подобається ваша нова співробітниця.

— Мені теж, — спокійно відповів Марк.

Я повернула до нього голову.

Він дивився в екран.

Наче нічого особливого не сказав.

Кармен, на відміну від нього, подивилася спочатку на Марка, потім на мене.

Я вирішила повернутися до листа.

— Чи можемо отримати технічні дані повідомлення?

— Уже запросив, — відповів Марк. — Наша служба безпеки перевіряє вхід у пошту Сергія.

— А сам Сергій?

— Поки нічого не знає.

— Ви йому не телефонували?

— Ні.

Я кивнула.

— І правильно.

Хав’єр здивовано підняв брови.

— Ви серйозно підозрюєте, що хтось його підставляє?

— Я серйозно підозрюю, що ми поки нічого не знаємо. А якщо хтось справді хоче переконати нас у винуватості Сергія, найгірше, що ми можемо зробити, — показати, що не повірили.

Марк подивився на мене.

Кілька секунд мовчав.

— Саме так і зробимо.

— Що саме? — запитала Кармен.

— Нічого.

Хав’єр засміявся.

— Чудовий план.

— Для початку продовжимо переговори так, ніби цього листа не було. Про нього знаємо тільки ми четверо. У Києві я сам вирішу, кому сказати.

Кармен закрила ноутбук.

— Тоді повернемося до контракту.

***

Наступні три години пройшли настільки швидко, що я майже забула про повідомлення, фотографію і Сергія.

Майже.

Кармен принесла перераховану модель. Ми ще раз пройшлися по витратах, змінили поріг на другий рік і майже сорок хвилин сперечалися через пункт, який Хав’єр називав «незначною юридичною формальністю».

Як показав досвід, усе, що під час переговорів називали незначною формальністю, зазвичай коштувало комусь дуже багато грошей.

Близько другої Хав’єр нарешті відклав ручку.

— Добре. На цих умовах ми готові рухатися далі.

Марк простягнув йому руку.

— Домовилися.

Я видихнула й відкинулася на спинку крісла.

Кармен подивилася на мене.

— Задоволена?

— Запитайте після підписання.

— Марку, де ти її знайшов?

— Не кажи їй, — відповів він. — Вона й так останнім часом занадто задоволена собою.

— Я сиджу поруч і все чую.

— На це й розраховано.

Хав’єр засміявся.

— Я все-таки хочу знати, скільки часу ви працюєте разом.

— Дев’ять днів, — відповів Марк.

Я повільно повернула до нього голову.

Кармен усміхнулася.

— Дев’ять?

— Приблизно, — виправився він.

— Ні-ні. Ви щойно назвали точну цифру.

— У нього хороша пам’ять, — сказала я.

Марк подивився на мене.

— Саме так.

— Звичайно.

Кармен перевела погляд між нами, але цього разу нічого не сказала.

За що я була їй майже вдячна.

***

Коли ми вийшли з офісу, телефон Марка завібрував.

Він прочитав повідомлення й усміхнувся.

— Щось хороше?

— Андрій.

Ім’я я впізнала одразу.

— Той самий друг, який добровільно терпить вас дванадцять років?

— Бачу, з усієї моєї вчорашньої розповіді ви запам’ятали найважливіше.

— У мене теж хороша пам’ять.