11. Занадто близько

До готелю ми повернулися близько восьмої вечора.

Після ранкових переговорів була ще одна зустріч, потім дзвінок із київською командою, а дорогою назад Марк майже безперервно говорив телефоном.

Я слухала його приблизно перші десять хвилин, а потім вирішила, що на сьогодні з мене достатньо Vorsky Group.

Принаймні до номера.

Біля ліфта Марк подивився на годинник.

— Завтра Хав'єр чекає нас о десятій. До дев'ятої я хочу ще раз пройтися по фінальній моделі.

— Добре.

— І сьогодні більше не працюйте.

Я повернулася до нього.

— Це наказ?

— Рекомендація.

— Тоді шансів небагато.

— Я вже зрозумів, що рекомендації ви сприймаєте як особисту образу.

— Тільки погані.

Двері ліфта відчинилися.

— На добраніч, Єво.

— На добраніч.

Марк зайшов до свого номера, я — до свого.

А через сорок хвилин порушила його рекомендацію.

Звичайно.

***

Я сиділа на ліжку з мокрим після душу волоссям, у коротких домашніх шортах і білій майці, коли вирішила востаннє переглянути документи, які Кармен надіслала після зустрічі.

Саме слово «востаннє» мало б мене насторожити.

У моєму житті воно рідко означало те, що мало означати.

Я відкрила фінансову модель, потім стару версію київського документа й поставила їх поруч.

Перші кілька хвилин нічого не бачила.

А потім помітила дату.

Перевірила ще раз.

Відкрила історію версій.

І випросталася.

— Не може бути...

Стара версія, яка нібито «випадково» потрапила до фінального пакета в Києві, була створена пізніше, ніж файл, який нам представляли як актуальний.

Тобто вона не була старою.

Хтось створив її окремо.

Я ще кілька хвилин перевіряла метадані, перш ніж узяла телефон.

Написала Марку:

- Не спите?

Відповідь прийшла майже одразу.

- Після такого питання вже боюся відповідати.

Я усміхнулася.

-Знайшла дещо в документах.

Цього разу він навіть не написав.

За хвилину у двері постукали.

***

Марк стояв у коридорі без піджака, у темних брюках і сорочці з розстебнутими верхніми ґудзиками.

Його погляд зупинився на моєму обличчі.

Потім опустився.

Я сперлася плечем на двері.

— Навіть не починайте.

Він знову подивився мені в очі.

— Я нічого не сказав.

— Саме тому попереджаю заздалегідь.

— Ви написали, що знайшли щось у документах.

— Так.

— І вирішили повідомити про це в такому вигляді?

Я подивилася на себе.

— Марку, я у власному номері о дев'ятій вечора. Не знала, що генеральний директор проведе раптову інспекцію мого гардероба.

У його очах з'явилася усмішка.

— Я не скаржуся.

— Оце вже ближче до правди.

Я відійшла від дверей.

— Заходьте.

Марк пройшов усередину, і тільки коли двері зачинилися, я зрозуміла, що вперше ми залишилися вдвох у моєму номері.

Після вчорашнього танцю.

Після сьогоднішнього велосипедиста.

Прекрасна ідея, Єво.

Просто прекрасна.

— Ноутбук там, — сказала я й пішла до ліжка.

— Ви точно знайшли щось важливе?

— Чому питаєте?

— Бо останні десять секунд ви виглядаєте так, ніби шкодуєте, що мене покликали.

Я сіла.

— Не вигадуйте. Ідіть сюди.

Марк підняв брову.

Я зрозуміла, як це прозвучало.

— До ноутбука, Воронський.

— Я нічого не сказав.

— Ваше обличчя сказало.

— Дивно. Здається, сьогодні воно надто балакуче.

Я посунулася, звільняючи йому місце.

— Сідайте вже.

Він сів поруч.

Надто поруч.

Я відчула аромат його парфумів і вирішила, що краще негайно перейти до цифр.

— Дивіться.

Я відкрила два файли.

— Ось документ, який Сергій назвав старою версією. А ось файл, який фінансова команда використовувала до нього.

— Бачу.

— Подивіться на дати створення.

Марк нахилився до екрана.

Його плече торкнулося мого.

Цього разу ніхто не відсунувся.

— Цей створений пізніше, — сказав він.

— Саме так.

Його вираз обличчя змінився миттєво.

Увесь флірт зник.

— Ви впевнені, що метадані не могли змінитися під час копіювання?

— Перевірила. Крім того, у файлі є дві формули, яких немає в жодній попередній версії. Їх хтось додав вручну.

Марк забрав ноутбук і поставив ближче до себе.

Кілька хвилин він мовчки переглядав документи.

— Отже, це не випадкова стара версія, — сказала я.

— Схоже, що ні.

— Тоді хтось збрехав.

Марк повільно кивнув.

— Або Сергію дали неправильну інформацію.

Я подивилася на нього.

— Ви його захищаєте?

— Я не звинувачую людей без доказів.

— Дипломатично.

— Розумно.

— І нудно.

Він повернув до мене голову.

— Ви хочете, щоб я зараз зателефонував фінансовому директору й запитав, чи не підробляє він документи компанії?

— Було б цікаво послухати.

— Саме тому ви поки що не генеральний директор.

— Поки що?

Марк усміхнувся.

— Навіть не мрійте.

— Пізно. Ви самі дали мені ідею.

Напруга трохи відступила.

Він повернув ноутбук мені.

— Завтра нічого про це не говоримо Хав'єру й Кармен. Спочатку я хочу зрозуміти, хто створив файл.

— Добре.

— І Сергію теж поки не пишіть.

Ось це вже було цікавіше.

— Тобто все-таки підозрюєте.

— Я сказав не писати.

— У вас дуже специфічний спосіб відповідати на питання.

— А у вас дуже специфічна нездатність їх не ставити.

— За це ви мені й платите.

— Починаю думати, що переплачую.

— Не починаєте.

Марк усміхнувся.

— Знову вирішили за мене?

— У цьому випадку впевнена.

***

Я закрила ноутбук.

— Все. Тепер можете йти.

Марк подивився на мене.

— Дуже гостинно.

— Ви самі наказали мені не працювати.

— Рекомендував.

— Бачите, я все-таки іноді вас слухаю.

— Через дві години після рекомендації.