10. Тільки робота

 Наступного ранку Марк знову став моїм босом.

Принаймні дуже старався.

Коли я спустилася до холу, він уже чекав біля виходу в темному костюмі, з телефоном у руці й тим самим незворушним виразом обличчя, з яким кілька днів тому проводив мою співбесіду.

Якби я не пам'ятала його долоню на своїй талії й тихе «не перевіряйте» біля самого вуха, можна було б навіть повірити, що вчорашнього вечора не було.

Сьогодні я теж повернулася до робочого образу: молочні широкі брюки, шовковий топ кольору шампанського й приталений жакет. Волосся зібрала у низький хвіст, залишивши кілька пасм біля обличчя.

Я підійшла ближче.

— Доброго ранку.

Марк підняв очі від телефона.

— Доброго ранку, Єво. Машина вже чекає.

І все.

Жодного натяку на вчорашній вечір, жодної двозначної репліки й навіть тієї усмішки, яка останнім часом з'являлася в нього дедалі частіше.

Я мала б оцінити його професіоналізм.

І, напевно, оцінила б, якби не знала, що всього кілька годин тому цей надзвичайно професійний чоловік дивився на мої губи так, ніби серйозно розмірковував, наскільки поганою ідеєю буде мене поцілувати.

Марк відчинив переді мною двері.

— Після вас.

— Дякую.

Я пройшла повз нього й сіла в машину.

Якщо він вирішив, що сьогодні ми будемо поводитися виключно професійно, я не заперечувала.

Питання було лише в тому, чи вистачить нас обох хоча б до вечора.

Переговори проходили в офісі партнерів у центрі Барселони.

Нас зустрів Хав'єр Моралес — один із власників компанії, з яким Марк, судячи з теплого рукостискання, був знайомий уже не перший рік. Поруч із ним стояла елегантна жінка років п'ятдесяти з коротким темним волоссям.

— Марк, нарешті. Я вже почав думати, що доведеться вести переговори без тебе.

— Тоді в мене з'явився б шанс нарешті побачити, на що ти здатен без моєї допомоги.

Хав'єр засміявся й перевів погляд на мене.

— А це, мабуть, Єва?

— Єва Левицька, керівниця міжнародного напрямку, — представив мене Марк.

Я привіталася іспанською.

Хав'єр одразу пожвавішав.

— Ви говорите іспанською?

— Достатньо добре, щоб сьогодні вам було складніше приховувати від нас деталі.

Він розсміявся.

— Марку, тепер я розумію, навіщо ти її привіз.

— Я теж поступово починаю розуміти.

Я повернула голову до Марка.

Він виглядав абсолютно серйозним.

Нахаба.

Жінка поруч із Хав'єром простягнула мені руку.

— Кармен. Його дружина і, на жаль для нього, фінансовий директор.

— Чому «на жаль»?

Хав'єр відповів раніше за неї:

— Тому що вона знає, скільки коштують усі мої геніальні ідеї ще до того, як я встигаю ними захопитися.

Кармен закотила очі.

— Хтось у цій сім'ї має думати перед тим, як витрачати гроші.

— Бачиш? — Хав'єр повернувся до Марка. — Ніколи не одружуйся з фінансисткою.

Кармен перевела погляд із Марка на мене, і на її губах з'явилася усмішка.

— Думаю, він уже обрав собі ще небезпечніший варіант.

Я не одразу зрозуміла, що вона має на увазі.

Марк, здається, зрозумів раніше.

— Єва працює зі мною, — уточнив він.

Кармен здивовано подивилася на нас обох.

— Справді? Вибачте, я була впевнена, що ви пара. Ви дуже гарно виглядаєте разом.

— Ні, — відповіла я з усмішкою. — Марк — мій керівник.

— Поки що, — весело кинув Хав'єр.

Кармен засміялася, а я краєм ока подивилася на Марка.

Він кашлянув, явно приховуючи усмішку.

— Можливо, все-таки почнемо переговори, поки ви остаточно не зруйнували мої робочі відносини?

— Які чутливі люди приїхали до нас із Києва, — сказала Кармен. — Ходімо.

Я рушила за нею, але, проходячи повз Марка, тихо сказала:

— Чотири хвилини.

— Що?

— Нам знадобилося лише чотири хвилини, щоб нас одружили.

Марк нахилився трохи ближче.

— Для Іспанії це ще довго.

Я ледь стримала сміх.

Щойно за нами зачинилися двері переговорної, атмосфера змінилася.

Жарти закінчилися, на екрані з'явилася фінансова модель, а перед нами розклали оновлені документи.

Саме тут я вперше побачила Марка таким, яким його, мабуть, знали люди за межами власної компанії.

Він не намагався тиснути чи демонструвати, хто має сильнішу позицію. Навпаки, більшу частину часу слухав, ставив точні питання й дозволяв іншій стороні говорити трохи більше, ніж вона, очевидно, збиралася.

А потім повертався саме до тієї деталі, яку людина необережно залишила без уваги.

Тепер я значно краще розуміла, чому його компанія за кілька років виросла настільки швидко.

Ми дійшли до фінансових умов приблизно за годину.

Кармен відкрила оновлений прогноз.

— Ми пропонуємо залишити ставку незмінною протягом перших двох років, а після цього повернутися до перегляду умов.

Я переглянула цифри.

Спочатку все виглядало логічно, але один показник не збігався з моделлю, яку я бачила в Києві.

— Перепрошую, — перейшла я на іспанську. — Це та сама модель, яку ви надсилали минулого тижня?

— Оновлена, — відповіла Кармен. — Ми змінили прогноз після останніх даних.

— Можна повернутися на попередній слайд?

Вона виконала прохання.

Я нахилилася ближче до екрана.

Ось воно.

— Тут збільшений прогнозований обсяг на другий рік, але ставка залишилася тією самою.

— Саме так.

— Тоді після досягнення цього обсягу фактичні умови для нас стають гіршими.

Кармен похитала головою.

— Не зовсім. Ставка не змінюється.

— Ставка — ні. Але після цього порогу частина операційних витрат переходить на нашу сторону. Якщо врахувати їх разом зі збільшенням обсягу, різниця вже суттєва.

У кімнаті стало тихо.

Кармен перегорнула кілька сторінок перед собою, а Хав'єр нахилився до екрана.

Марк не втручався.

Я відчувала його погляд, але продовжувала дивитися на цифри.

Через кілька секунд Кармен кивнула.