6. Випадковість

До обіду я майже переконала себе, що перебільшую.

Помилки трапляються навіть у багатомільйонних контрактах, які перевіряють кілька людей, і навіть у компаніях, де генеральний директор має такий вигляд, ніби особисто контролює рух кожної цифри в Excel.

Щоправда, після ранкової розмови з Марком мені все одно не давала спокою одна думка: він зовсім не здивувався, коли я показала йому невідповідність.

Наче припускав, що я щось знайду.

О 14:30 у календарі стояла зустріч із Сергієм Мельником, фінансовим директором Vorsky Group. Наскільки я встигла зрозуміти, він працював тут близько п'яти років і належав до вузького кола людей, яким Марк довіряв найбільше.

Хоча після фрази Марка про те, що він узагалі не любить слово «довіра», я вже не була впевнена, наскільки це почесний статус.

Сергій виявився молодшим, ніж я очікувала. Трохи за сорок, підтягнутий, у темно-синій сорочці без краватки.

Він зайшов до переговорної з ноутбуком у руці й одразу простягнув мені руку.

— Єва? Нарешті познайомилися. Сергій.

— Сподіваюся, «нарешті» означає, що на мене чекали, а не що я вже встигла створити проблеми.

Він усміхнувся.

— Судячи з того, що я чув, і те, й інше. Ви вже знайшли помилку в нашій фінансовій моделі.

— Я б поки назвала це невідповідністю.

— Дуже дипломатично. У фінансовому відділі ми використовуємо менш красиві слова.

Я усміхнулася й відкрила ноутбук.

— Ви вже з'ясували, звідки вона взялася?

— Стара версія додатка випадково потрапила у фінальний пакет. Ми вже виправляємо.

Відповідь прозвучала абсолютно спокійно.

Саме так, напевно, і звучить пояснення звичайної технічної помилки.

— Хто збирав фінальний пакет?

Сергій на секунду задумався.

— Кілька людей із моєї команди. Якщо вам потрібне конкретне прізвище, доведеться перевірити історію документа.

— Не настільки терміново. Мені просто цікаво, на якому етапі змінили версію.

Він подивився на мене трохи уважніше.

— Ви завжди так знайомитеся з новими колегами?

— Ні, зазвичай спочатку питаю, де тут хороша кава, а вже потім переходжу до допиту.

Сергій засміявся.

— Третій поверх, ліворуч від ліфта. Тепер можемо вважати офіційну частину знайомства завершеною.

— Значно краще.

Він розвернув до мене ноутбук.

— Доступ до повної фінансової моделі для вашої посади вже погоджений, тому можете переглядати всі попередні версії. Якщо знайдете ще щось дивне, приходьте.

— Не боїтеся?

— Чого саме?

— Що я знайду.

Сергій усміхнувся.

— Якщо знайдете помилку раніше, ніж вона коштуватиме нам грошей, я ще й кавою вас пригощу.

— Запам'ятаю.

Він здавався абсолютно спокійним, відкритим і навіть приємним.

Якби не дивна реакція Марка вранці, я б, мабуть, вийшла з переговорної й більше не думала про цю розмову.

Але тепер мене цікавила вже не сама помилка.

Мені хотілося зрозуміти, чому Марк так наполегливо просив мене сформувати власну думку до того, як я побачу висновки інших.

О 18:07 я натиснула кнопку ліфта й уперше за день дозволила собі подумати, що робочий день офіційно закінчився.

— Тікаєте?

Голос за спиною я вже впізнавала надто швидко.

Обернувшись, побачила Марка, який ішов коридором із піджаком, перекинутим через руку.

— Робочий день закінчився сім хвилин тому, тому юридично я не тікаю, а залишаю робоче місце.

— Учора ви працювали майже до одинадцятої.

— Учора я була молодою й амбітною. Сьогодні я вже навчена досвідом.

Марк усміхнувся, і двері ліфта відчинилися.

Ми зайшли разом.

— Як пройшла зустріч із Мельником?

— Добре. Він каже, що у фінальний пакет випадково потрапила стара версія документа.

— Цілком можливо.

Я повернулася до нього.

— Ви зараз дуже старанно намагаєтеся звучати так, ніби вас це влаштовує.

— А ви дуже старанно намагаєтеся знайти підтекст у кожній моїй фразі.

— Тому що він там є.

— Другий день у компанії, Левицька, а ви вже робите небезпечні висновки.

— Я швидко адаптуюся. Ви мали врахувати це, коли мене наймали.

— Повірте, починаю враховувати.

У його голосі з'явилася усмішка, і я мимоволі відповіла такою самою.

Кілька поверхів ми проїхали мовчки, доки я не помітила, що Марк продовжує дивитися на мене.

— Щось не так?

— Чому ви вирішили, що щось не так?

— Тому що ви дивитеся.

Він навіть не спробував відвести погляд.

— І це проблема?

— Поки збираю інформацію.

— Обов'язково повідомте, коли завершите аналіз.

— Боюся, результати можуть вам не сподобатися.

Марк зробив ледь помітний крок ближче, і відстань між нами раптом стала достатньо малою, щоб я відчула запах його парфумів.

— А якщо сподобаються?

Я підняла на нього очі.

— Тоді, мабуть, проблема буде вже у мене.

На кілька секунд у ліфті стало надто тихо.

Двері відчинилися саме тоді, коли я почала думати, що це мовчання мені подобається більше, ніж мало б.

Я вийшла першою.

— Єво, — покликав Марк.

Я обернулася.

— Продовжуйте перевіряти контракт. Якщо знайдете щось іще, спочатку покажіть мені.

— Це наказ генерального директора?

— Прохання людини, яка хотіла б знати про проблеми у власній компанії раніше за всіх інших.

— Оце вже звучить переконливіше.

Він кивнув на прощання, і двері ліфта зачинилися.

Я встигла зробити лише кілька кроків, коли в сумці завібрував телефон.

Номер був незнайомий.

"Якщо хочете залишитися у Vorsky Group, перестаньте ставити запитання".

Я перечитала його кілька разів.

Про невідповідність у документах уже знали Марк, Сергій і, найімовірніше, ще кілька людей із фінансового відділу.

Це не було секретом.

Але хтось знав інше.

Хтось знав, що пояснення про випадково підставлену версію мене не переконало.

І що я продовжила ставити запитання.