5. Те, чого інші не помітили

О 22:43 я все ще дивилася на фінансову модель.

Це починало ставати особистим.

Ноутбук стояв на кухонному столі поруч із чашкою, давно холодного чаю. Навколо лежали роздруківки, нотатки й контракт, який Марк попросив переглянути до завтра.

Попросив.

Гарне слово.

Насправді це прозвучало приблизно як наказ, просто в дорогому костюмі.

Я відкинулася на спинку стільця й потерла очі.

Перші дві години я не знайшла нічого.

Умови партнерства стандартні. Фінансова модель оптимістична, але реалістична. Юристи відпрацювали ризики.

Можна було закривати ноутбук.

Саме це мене й насторожувало.

Надто чисто.

Я повернулася до додатків. Ще раз.

Сторінка за сторінкою.

На одному з додатків зупинилася. Перечитала.

Потім відкрила фінансову модель.

Знову контракт.

— Цікаво...

У прогнозі на другий рік була закладена одна ставка.

У додатку — інша.

Різниця невелика.

Настільки, що її легко списати на технічну помилку.

Я взяла калькулятор.

Перерахувала.

На одному контракті — дрібниця.

На прогнозованому обсязі операцій — уже зовсім ні.

Я відкрила пошту.

Кому: Марк Воронський

Знайшла невідповідність у додатку 7. Завтра покажу.

Подумала й дописала:

Можливо, нічого критичного.

Відправила.

Відповідь прийшла через хвилину.

Марк:

Наскільки «нічого критичного»?

Я подивилася на годинник.

22:51.

Цей чоловік взагалі коли-небудь не працює?

Я:

Ви завжди відповідаєте на робочі листи об одинадцятій вечора?

Три крапки з'явилися майже одразу.

Марк:

Ви завжди працюєте в перший день до одинадцятої?

Справедливо.

Я:

Не відповідайте питанням на питання.

Марк:

Ви перша почали.

Я усміхнулася.

Нестерпний.

Я:

Завтра о дев'ятій покажу.

Марк:

8:30.

Звичайно.

Я:

9:00.

Відповіді не було секунд двадцять.

Марк:

8:45.

Я засміялася.

Я:

Ви торгуєтеся навіть за п'ятнадцять хвилин?

Марк:

Тільки коли знаю, що пропоную.

Я завмерла.

Десь я вже це чула.

На співбесіді.

Тільки тоді цю фразу сказала я.

Нахаба.

Я:

9:00, Марку. На добраніч.

Поставила телефон екраном донизу.

За кілька секунд він знову завібрував.

Не дивись.

Я подивилася.

Марк:

На добраніч, Єво. 8:45.

Я похитала головою.

І чомусь знову усміхнулася.

---

О 8:47 наступного ранку я зайшла до його кабінету.

Марк подивився на годинник.

Потім на мене.

— Ви запізнилися.

— Я прийшла на тринадцять хвилин раніше.

— Відносно вашого часу.

— Саме він мене й цікавив.

Я поклала папку на стіл.

— Доброго ранку вам теж.

— Доброго ранку, Левицька.

Він був без піджака. На столі стояла кава, поруч лежав телефон, а на екрані ноутбука вже було відкрито той самий контракт.

— Ви тут ночуєте?

— Іноді.

Я не зрозуміла, жартує він чи ні.

І це трохи насторожувало.

Я сіла навпроти.

— Додаток сім.

Марк відкрив потрібну сторінку.

Я нахилилася ближче й показала рядок.

— Тут ставка за обслуговування змінюється після досягнення певного обсягу.

— Бачу.

— А у фінансовій моделі цього немає.

Він швидко відкрив таблицю.

— Різниця?

Я назвала суму.

Марк перестав гортати документ.

— За який період?

— Рік.

— Перерахували?

— Тричі.

Він подивився на мене.

Тепер без усмішки.

— Хто готував модель?

— Не знаю.

— Правильно.

— Що правильно?

— Що не знаєте.

Я схрестила руки.

— Ви спеціально не хотіли, щоб я бачила висновки команди.

— Так.

Принаймні цього разу відповів прямо.

— Чому?

Марк закрив ноутбук.

— Бо якби ви знали, що п'ять людей уже перевірили ці документи й нічого не знайшли, могли б вирішити, що шукати немає сенсу.

— Ви дуже погано мене знаєте.

Його погляд затримався на мені.

— Саме цим зараз і займаюся.

Пауза.

Це знову прозвучало двозначно.

І цього разу він точно це розумів.

— У робочих цілях, сподіваюся?

— А є інші варіанти?

— У вас?

Я трохи нахилила голову.

— Поки не знаю.

Він усміхнувся.

— Обережніше, Єво.

— З чим?

— Ви починаєте зі мною фліртувати.

Ого.

Я очікувала чого завгодно, тільки не прямого удару.

Але відступати було пізно.

— Не переоцінюйте себе, Марку. Я просто підтримую розмову.

— Шкода.

От тепер замовкла я.

Марк спокійно повернувся до ноутбука.

Наче нічого не сталося.

Чудово.

Один — два.

І мені це зовсім не сподобалося.

---

— Цю невідповідність могли пропустити випадково, — сказала я, повертаючи розмову туди, де їй належало бути.

— Могли.

— Але ви так не думаєте.

Марк підняв очі.

— Чому?

— Тому що якби думали, зараз викликали б фінансового директора й попросили виправити таблицю.

Він мовчав.

— Замість цього ви сидите й дивитеся на мене.

— Можливо, мені подобається дивитися на вас.

Я підняла брову.

— Це зараз була спроба відволікти мене?

Кутик його губ піднявся.

— Спрацювало?

— Ні.

— Шкода.

Я простягнула руку до папки.

— Хто готував фінансову модель?

Цього разу Марк не відповів одразу.

— Сергій Мельник. Фінансовий директор.

— І ви йому довіряєте?

— Я не люблю це слово.

— «Довіряєте»?

— Саме його.

Тепер уже не усміхалася я.

Марк забрав папку.

— Поки нікому не говоріть про те, що знайшли.

— Чому?

— Я хочу перевірити кілька речей.

— Це все?

— Поки так.

Я підвелася.

Біля дверей зупинилася.

— Марку.

— Так?

— Якщо я маю працювати над проєктом, мені потрібно розуміти, у що я втягнута.