4. Перший день

Через три тижні я знову стояла перед дверима Vorsky Group.

Офер підписаний, справи на попередній роботі передані, а три вільні дні між старою і новою компаніями я планувала присвятити відпочинку.

Перші два я відповідала на повідомлення колишньої команди.

На третій вимкнула телефон.

Прогрес.

Анна зустріла мене біля ліфта і відразу повела до мого нового кабінету.

Наступні дві години злилися в один нескінченний потік: знайомства, доступи, корпоративна пошта, команда і календар, після перегляду якого я почала підозрювати, що Vorsky Group має щось особисте проти обідніх перерв.

А потім переді мною поклали папку з проєктом.

Саме заради нього я сюди й прийшла.

— Польща та Іспанія, — сказала Анна. — Але зараз пріоритет — Іспанія.

Я перегорнула перші сторінки.

— Переговори?

— За кілька тижнів.

Я підняла голову.

— За кілька?

— Так.

Тепер зрозуміло.

Два тижні. Три. Два з половиною.

Отже, Воронський не просто торгувався зі мною на співбесіді.

Він рахував дні.

Міг би сказати прямо.

Хоча тоді це був би вже не Марк Воронський.

Принаймні той Марк Воронський, якого я знала цілих сорок хвилин.

Анна поглянула в мій календар.

— О десятій у тебе зустріч із фінансовим відділом, об одинадцятій — із юристами. О першій...

— Дай вгадаю. Обід.

Вона подивилася на мене зі співчуттям.

— Марк.

— Значно гірше.

Анна засміялася.

— Звикнеш.

— До Марка?

— До відсутності обіду.

О 12:58 я стояла перед його кабінетом.

Секретарка кивнула:

— Можете заходити.

Я постукала.

— Так.

Відчинила двері.

Марк стояв біля панорамного вікна й говорив телефоном англійською.

Темні брюки, біла сорочка, рукава підкочені до ліктів.

Знову.

Цікаво, він узагалі має сорочки з нормальними рукавами?

Я відразу відкинула цю думку.

Перший робочий день, Єво.

Зберися.

Він побачив мене й жестом показав на крісло.

Розмова тривала ще хвилини дві.

Марк завершив дзвінок і подивився на годинник.

— Ви рано.

Я теж подивилася.

12:59.

— На хвилину.

— Знаю.

— Це проблема?

— Намагаюся знайти у вас хоча б один недолік.

Я підняла брову.

— І як успіхи?

Він сів навпроти.

— Перший день. Дайте мені час.

— Дивно. На співбесіді ви були значно впевненіші у своїх висновках.

Кутик його губ сіпнувся.

— Як перші години?

— Я вже маю сімнадцять нових паролів, три чати й календар, який викликає легке бажання звільнитися.

— Минуло лише три години.

— Я швидко адаптуюсь.

Він засміявся.

І я знову помітила те саме, що на співбесіді.

Йому пасувало усміхатися.

Навіть занадто.

— Анна дала вам документи щодо Іспанії?

— Так.

— Встигли подивитися?

Я поклала папку перед ним.

— Достатньо, щоб зрозуміти, навіщо ви торгувалися за мої три тижні.

Марк відкинувся у кріслі.

— І навіщо?

— Переговори починаються раніше, ніж мені сказали.

— Ви б вийшли через два тижні, якби знали?

— Ні.

— Тоді я все зробив правильно.

Я не стримала усмішки.

— Ви нестерпний.

— Перші три години, Левицька.

— Дайте мені час.

Кутик його губ піднявся.

— Швидко вчитеся.

Один — один.

Марк відкрив папку.

— За три тижні маємо попередній раунд переговорів із партнерами в Барселоні.

Барселона.

Ось тепер робота починала мені подобатися.

— Хто летить?

— Поки не вирішив.

— Тоді навіщо кажете мені?

Його погляд затримався на мені.

— Бо ви маєте бути готові.

— Це був дуже довгий спосіб сказати «ви».

— Я ще не сказав «ви».

— Але подумали.

Пауза.

— Ви завжди така впевнена?

— Ви вже питали.

— І досі не визначився, дратує мене це чи подобається.

Цього разу я промовчала.

Так.

Це вже був флірт.

Ледь помітний, але достатній, щоб я відчула, як між нами щось змінилося.

— Коли визначитеся, повідомте HR, — сказала я. — Можливо, вони додадуть це до моєї оцінки ефективності.

Марк тихо засміявся.

— Починаю розуміти, чому ваш попередній керівник не хотів вас відпускати.

— Ви з ним говорили?

На мить його обличчя змінилося.

— Читав рекомендації.

Відповідь була логічною.

І все ж прозвучала надто швидко.

Я запам'ятала це.

Марк перегорнув кілька сторінок.

— До завтра перегляньте фінансову модель і додатки до контракту. Але спочатку зробіть власні висновки. Не читайте оцінку команди.

Я нахмурилася.

— Чому?

— Мені потрібен свіжий погляд.

— Чи людина, яка знайде те, що пропустили інші?

Його пальці завмерли на сторінці.

Лише на секунду.

— А це не одне й те саме?

Ні.

І він це знав.

Я забрала папку.

— Добре. Завтра матимете мою оцінку.

— Чекатиму.

Я вже дійшла до дверей.

— Єво.

Обернулася.

Марк дивився на мене з-за столу.

— Ласкаво просимо до Vorsky Group.

Я усміхнулася.

— Подивимося, чи не пошкодуєте.

— Уже цікаво.

Я вийшла й зачинила двері.

У коридорі усмішка все ще залишалася на моєму обличчі.

І це мені не дуже подобалося.

Марк Воронський був моїм босом.

А ще він явно щось недоговорював.

І я поки не вирішила, що з цього небезпечніше.