Глава 11

Їхати від коханої з посмішкою було надзвичайно приємно. Душа раділа, а серце співало пісень. Хоч і не хотілось її залишати, а самому їхати в місто. Повертатись у свою пусту холостяцьку квартиру, де ніхто не чекає. Навіть, домашнього улюбленця немає, що міг би скрасити його самотність.

Цієї ночі думки про Катю не покидали його, як і в усі попередні. Але цього разу це не були сумніви. Зараз він чітко знав, що вони розпочали стосунки і дали один одному шанс на щастя. Тепер тільки треба не зіпсувати цей шанс. Бо Катя не проста жінка. Відчував, що вона ще не відпустила усі свої сумніви, стосовно нього. Мабуть, це її минулий досвід не давав їй довіритись повністю. Дмитро не знав усіх подробиць життя коханої жінки, але був впевнений, що з часом усе дізнається. З часом минуле відпустить її.

Знайомство із Єлизаветою не було заплановане саме на цей вечір. Так, він хотів познайомитись із дівчинкою, навіть, дуже. Але щиро боявся цієї події. Хвилювався, що  донька Каті його не прийме, хоча б за друга. Але виявилось усе набагато простіше, ніж він думав. Дитина відчула його щирість. Здається, він зумів здобути прихильність маленької красуні. Тепер він відкинув усі свої сумніви. В майбутньому він щиро намагатиметься стати хорошим батьком для неї та хорошим чоловіком і надійною опорою для Каті. Можливо, це надто самовпевнено з його боку так вважати, але він вірив у подальше, а головне спільне майбутнє із ними.

Катерина також не одразу відвідала царство Морфея. Жінці довго у думках являвся Дмитро. Їх поцілунки –  інколи ніжні, інколи пристрасні, швидкі або ж довгі. Кожне торкання їх губ було особливим, геть не схожим одне на одного. І ці дотики вона згадувала із посмішкою на вустах. Згадувала його незвичайного забарвлення очі. Згадувала наполегливість цього харизматичного чоловіка, яка уже не нервувала. Але найбільше подумки поверталась до миті, коли Діма разом із Лізою малювали. Це було так невимушено. Щиро. В ту хвилину вона повірила, що Діма заслуговує на цей шанс. І можливо саме він зробить їх щасливими.

Її день розпочався з доволі милого та не звичного для неї повідомлення. За роки самотності жінка уже й забула, як це бути чиєюсь коханою. Але Дмитро нагадував їй це. І це нагадування було приємним. Просте побажання гарного дня для неї та Лізі додало гарного настрою, який як їй здавалось ніщо не зможе зіпсувати. Катя довго дивилась на його повідомлення, вагаючись із відповіддю. Тому відправила тільки коротке "дякуємо". А потім надіслала ще одне повідомлення.

Гарний настрій надав сил та ентузіазму в роботі. А сьогодні вони їй не абияк були потрібні, бо було призначено добрих два десятки зустрічей із колишніми працівниками "Божественного саду". І кожного із них вона мала вислухати, з кожним поговорити, а найголовніше вирішити майбутнє цих людей. Таку важливу місію вона могла довірити своїм співробітникам, бо не сумнівалася у професіоналізмі кожного, хто на неї працював. Але чомусь це було важливо для неї. Можливо тому, що хотіла довести в черговий раз собі та іншим, що вона професіонал своєї справи. Показати Дмитру, що попри стосунки із ним, вона може працювати з ясною головою. Врешті-решт це справа її життя. А він іще не відомо чи стане його частиною.

Зустрічі та співбесіди не мало виснажили Катерину не тільки в фізичному плані. Морально також вона нагадувала вичавленого лимона. Бо довелося вислухати немало життєвих історій. У комусь вона побачила справжнє бажання працювати, а хтось хотів грошей, але не був не надто охочий до роботи. Останніх вона відсіювала з легкістю, бо жоден роботодавець не хотів би щоб його працівник бив байдики та ще й отримував за це зарплатню. Вона ж як істинний трудоголік, не робила перерв, навіть, на обід. Дозволяла собі тільки каву, якою її постачала секретарка.

Наближався кінець робочого дня, а вона все так же сиділа за робочим столом над купою паперів. Уже двічі вона відхилила пропозицію Лілі зробити перерву і перекусити. Дівчині вона дала час на обід, хоч і пізній. Тому коли двері без стуку відчинились, вона поглянула на відвідувача і здивувалась. Ні, поява Дмитра не викликала подиву, а його поведінка. Те, що він не стукав перш ніж зайти, ставало звичним. А те що він прийшов без квітів, але з пакетом.

— Прийшов рятувати тебе від голодної смерті.

Катя посміхнулася. Їй було приємно, що він потурбувався про неї, хоча й не знала звідки він знає, що вона ще не їла нічого.

— Виховані люди спершу вітаються, а ти одразу береш бика за роги.

Жінка відклала папери та поправила свій жакет. Тоді ж піднялась та підійшла до дивану де господарював Дмитро. Із загадкового пакета він дістав лотки із ресторанними стравами для двох. Два салати та ще тепла риба уже наповнили ароматами її кабінет.

— А розумні обідають, а не харчуються повітрям.

У цю хвилину до кабінету увійшла секретарка із тацею в руках. Дівчина мовчки поставила на стіл чай та так само мовчки пішла. Катя ж тільки зітхнула та присіла на диван.

— Уже і мою секретарку на свій бік переманив?

— Та годі тобі, Катю. Просто попросив чаю. І не турбувати нас.

— А як же ж. Тепер чутки підуть..

Дмитро поглянув на кохану і присів поруч. Його не хвилювали можливі чутки. І аби передати їй свою впевненість він узяв її за руку, ніжно погладжуючи її долоню круговими рухами великого пальця. За своє життя він навчився не зважати на них. Крім того, приховувати свої почуття до Катерини він не збирався. Хай собі люди кажуть що хочуть, головне щоб у них все було добре.

— Ти нічого не забула? – поцікавився він, як тільки Катя доторкнулась до страв. 

— Помити руки? – збентежено запитала у відповідь.

— Привітатись. – коротко нагадав він.

— Ну, привіт.

— Не так, кохана.

Заперечив Діма і притягнув її до себе за талію. Ніжне торкання його руки до її підборіддя і їх очі навпроти. Вони дивляться один на одного, так наче продовжують свій діалог, але тепер уже мовчки. Вона ж одразу зрозуміла його натяк, але наважитись не могла. Значно легше було просто відповідати на його поцілунки, ніж розпочати це дійство самій. Де Катерина знайшла в собі ту сміливість вона не знала, але трохи нерішуче, так наче боялась помилитись, вона торкнулась його вуст своїми. Так само ніжно, не поспішаючи він відповідав.