Глава 10

Робочий тиждень розпочався дуже доречно. Принаймні так вважала Катя. На своїй улюбленій роботі вона могла забути про усі свої переживання та проблеми. Хоча ні. Серйозних проблем вона не мала. Була лише одна незначна проблемка, ім'я якій – Дмитро Бойко.

Невизначеність у стосунках із ним і виводила жінку з рівноваги та не залишала її душу в спокої. Якщо вчинкам Дмитра вона ще могла дати якусь оцінку, то розумного пояснення своїй поведінці вона ну ніяк знайти не могла. 

Так, та тій вечері вона розповіла йому про все, що думає про чоловіків подібних йому. Розповіла про свою недовіру йому – адже швидше рак на горі свисне, ніж мужчина з репутацією бабія зміниться. Вона просто не вірила, що стосунки з ним мають майбутнє. Що йому не набридне бути вірним одній жінці. Що він зможе перекреслити своє минуле заради неї. Хоча його наполегливість їй імпонувала. Але не менше й бісила. Він так часто повторював їй про свою закоханість, наче від кількості сказаного щось зміниться. Наче вважав, що чим частіше це повторювати, то більша імовірність того що вона повірить. Але ні. Не повірить. Це тільки дратує.

І якщо з цими роздумами все було зрозуміло, то інші були незрозумілими. Попри свій гіркий досвід Катя схилялась, щоб повірити у його почуття. Принаймні сьогодні до таких роздумів її наштовхувала вечеря. Діма поділився з нею спогадами дитинства. Розповів про своїх батьків, а таку інформацію зазвичай не розповідають першим ліпшим.

Про це вона судила по собі – свого часу Катя теж не одразу відкрилась Лесі. Вона довго тримала весь біль у собі, але коли відчула споріднену душу, то все ж розповіла про своє життя. Розповіла єдиній людині, що щиро переймалась за неї і в результаті отримала найкращу подругу.

Катерина оцінила відвертість Дмитра. За тією розмовою вони стали ближче один одному. Але її запальний характер зіпсував ту злагодженість і усю романтику вечора. Зараз вкотре прокручуючи у голові минулий вечір вона не розуміла, чому одразу так накинулась на нього. Адже все було дійсно добре. В його компанії жінка спокійно себе відчувала, була розслабленою. Багато посміхалась і пробувала жартувати. Але вибачатись не думала, хоч розуміла, що своєю поведінкою усе зіпсувала. Для себе вона вирішила – що нічого не вирішила. А пустить все на самотік.

У двері постукали. І Катя чекала побачити за ними Дмитра. Чомусь саме його появи вона очікувала. Але в кабінет зайшла її секретарка. Та принесла їй чашечку кави, що було саме вчасно. Бо Катерині терміново було потрібно братися до роботи. Адже на копання у власних думках вона і так витратила багато дорогоцінного часу.

– Катерино Сергіївна, ви просили нагадати – через 40 хвилин у вас інтерв'ю.

— Дякую, Лілю, що нагадала. За каву окрема вдячність. 

Дівчина тільки кивнула та тихо пішла з кабінету директорки. А сама ж пані Ходзінська підійшла до шафки, за дверима якої було сховане дзеркало та всілякі жіночі дрібнички. Жінка критично оцінила свій вигляд – ніжно рожевий костюм сидів ідеально, вдало підкреслював її фігуру та був хорошим контрастом для її чорного, як смола волосся. Жінка з вправністю будь-якого перукаря зібрала їх у стриманий пучок, залишивши одне пасмо спадати. Поправила макіяж і бризнула парфумом на шию та зап'ястя. Виглядом залишилась задоволена і стала чекати на журналіста.

Через п'ятнадцять хвилин у кабінеті з'явилось двоє відвідувачів – повненька жіночка років тридцяти та молодий чоловік із фотоапаратом в руках.  Катя пройшла до них та потисла руки обом.

— Доброго дня! Прошу розташовуйтесь, як вам зручно. 

— Здрастуйте. Я Маргарита, а це мій помічник Олег. Він зробить декілька фото для статті.

— Рада знайомству. Можу я вам запропонувати чай чи каву?

— Дякую, Катерино. Можу я вас так називати?

— Звісно. – Катя кивнула та поки журналісти розташовувались, попросила Лілю зробити каву. А ще переадресовувати усі дзвінки, аби їм ніхто не заважав. Секретарка миттю виконала прохання і Катерина самостійно забрала тацю з напоями у кабінет.

Вони розташувалися на дивані та зробивши кілька ковтків кави, журналістка розпочала свою роботу. 

— Катерино, ви відома в Україні бізнеследі. Але інтерв'ю з вами ще жодного разу не виходило. Чи пов'язане це із вашим минулим? Я маю на увазі той скандал із вашим батьком.

— Ні. В жодному разі це не так. Ця історія в минулому, а я живу теперішнім. Крім того, я не люблю розхвалювати свою діяльність у мас-медіа. Краще нехай це роблять вдячні клієнти.

— У вас хороша позиція. Як давно ви відкрили своє агенцію?

— Цю ідею я виношувала майже рік, але втілити в життя змогла три роки тому.

— Чому саме агенція з підбору кадрів?

— Я працювала тимчасовим секретарем у багатьох компаніях, тому знаю як важко знайти роботу людям. Є ситуації коли вони не мають тієї освіти або ж недостатньо компетентні в тих чи інших питаннях. Моя фірма допомагає не тільки власникам інших установ знайти потрібних їм професіоналів, а й працівникам – роботу. Ми проводимо курси, допомагаємо отримати належну освіту та навички, а тоді вже роботу.

— Яких працівників ви влаштовуєте на нові місця роботи? Є певний перелік?

— Немає. Ми підшукуємо як прибиральниць, так і юристів, бухгалтерів та водіїв. Абсолютно кожен, хто хоче працювати може звернутися в мою компанію.

Добру годину вони обговорювали роботу Каті та її позицію у житті. Інтерв'ю ж готувалось для жіночого журналу та на прикладі відомих та успішних жінок мало надихнути інших представниць прекрасної половини людства розвиватись, втілювати свої мрії та плани в життя. Це інтерв'ю було частиною соціального проєкту, де успішні жінки ділились своїми історіями та на власному прикладі доводили, що можна усього досягнути – головне вірити в себе. Тому коли розмова пішла про особисте, Катя ні крапельки не здивувалась. Але на ці запитання вона відповідала з менш охочіше. 

— Моїй донечці нещодавно виповнилося чотири, але ці чотири роки є найпрекраснішими у моєму житті. Тому я раджу жінкам народжувати. Але не для чоловіка, а для себе. Материнство це чудова частина мого життя. І зараз я пишаюсь своєю дитиною.