Глава 6

Катя повернулась додому, коли її донечка уже була в піжамі та готуючись до сну, проводила свій ритуал. Щовечора дівчинка вкладала на край ліжка усі свої м'які іграшки, а тоді вже лягала спати сама. 
Жінка стояла за дверима і крізь невеличку щілинку дивилась на донечку. Маленька, але старається з усіх сил здаватися дорослішою, ніж є. Розумові здібності дівчинки були розвинені не на її вік. Катя вкладала в донечку всю свою любов і увагу. Саме тому, вона завжди закінчувала свій робочий день у чітко визначений час і мчала до своєї Лізі. Усі проблеми вона залишала за порогом свого дому. Роботу теж не брала додому. Бо вважала за краще присвятити час єдиній своїй радості. Лише вдома вона скидала маску ділової леді та перетворювалася у дбайливу люблячу матір. Тут вона була собою – завжди тільки щиро раділа та посміхалась, говорила відверто, не ховаючись за усі форми ввічливості.

Але залишитись непоміченою, Каті не вдалось. Власне кажучи, вона й не сильно намагалась. Її маленька копія уже бігла, зі швидкістю світла до неї, тож не залишалось нічого іншого, як розкрити свої обійми для Єлизавети.

– Привіт, мамусю! Ти ж розкажеш мені та Бібі казочку?!

Дівчинка швидше стверджувала, ніж запитувала. Характер маленькій теж дістався від мами. Та й зовнішність була ідентичною до Каті. Можна було сміливо сказати, що Ліза – це Катя, але у дитинстві. Єдине, що дісталось дівчинці від батька – то це талант до малювання та карі очі. І коли б не це, то здавалось би, що ніякого батька й не було. Хоч Катерина зневажала того чоловіка, але була вдячна швидше долі, ніж йому за доньку. І тепер намагалась розвивати талант свого сонечка.

Ось уже маленькі рученятка тягнуть маму за руку до свого ліжечка. А жінка й не думала відмовлятися від читання казочки. То був їх спільний ритуал перед сном.

— Ми сьогодні у садочку ліпили зайчика! У мене і Саші вийшли найгарніші. А Свєти не було – вона захворіла..

Ліза не переставала говорити, розповідаючи про кожного свого друга чи подружку у садочку. Не оминала, навіть, і вихователів. Катерина слухала, як її маленька принцеса провела день і лагідно всміхалась. Лізі уже залізла під ковдру зі своїм ведмежатком Бібі, котре отримала від хрещеної, що була і найкращою подругою Каті та жила із ними з часів, коли Катя була ще вагітною. Дівчата тоді випадково познайомились, але потоваришували та стали допомагати одна одній. Леся стала хрещеною і нянею для Лізи, а Катерина розвивала свій бізнес. Тепер одна закінчувала навчання у виші, а інша керувала власною справою. Лише їх дружба залишилась незмінною та непохитною.

Катя розповідала донечці щоразу нову історію з великої товстої книги "Казки народів світу". І от коли принц одружився зі своєю коханою, тихий голос жінки  зовсім стих. Її маленький янгол солодко спав. Поцілунок у щічку для гарного сну і тепер можна піти повечеряти.

Катя переодягнулась і спустилась на кухню, де чаклувала тендітна блондинка Леся. Вона п'ять років тому шукала житло у столиці, а Катя шукала кому здати кімнату, аби мати додатковий прибуток і мати грошову подушку на час декрету. Так вони й стали жити разом та допомагати одна одній. Катя допомагала з рефератами, а Леся віддячувала смачною їжею. Ось і зараз із кухні доносився надзвичайно смачний аромат курки.

Катерина мовчки сіла за стіл і тихо зітхнула. Скільки ж всього на неї звалилось. Один Дмитро чого вартий. Приніс у її спокійне і чітко сплановане життя зайві переживання. Леся поставила перед подругою чашку ромашкового чаю та тарілку з куркою та овочами. Вона нічого не запитувала, а просто сіла навпроти та мовчки дивилась на неї. Катя не витримала цього погляду і протяжно зітхнула. Вона знала, що Леся навіть не відкривши рота, випитає у неї все, тому краще розказувати. Тим більше, що виговоритись більше не було кому.

– Не дивись на мене таким поглядом. День і так видався важким. Спочатку цей ідіот мені під колеса кинувся, ще й куркою тупою обізвав, уявляєш?! Потім споїти думав, але побоявся напевно, що приб'ю по-п'яні. Добре хоч, найближчий тиждень пики його бачити не буду.

Леся випустила з себе короткий смішок і глянула на подругу. Такої бурхливої реакції на чоловіка вона не бачила уже давно.

– Ти, звісно, в боргу не залишилась. Це ж не все?

– Не все. - Катя відпила трохи чаю і пригадуючи події кількох минулих годин, продовжила. – Ми обговорили всі робочі моменти і я вже раділа, що спокійно піду додому, але ні, цей бабій знову поліз до мене зі своєю вечерею. Ну скажи мені, от чого він причепився до мене?

— А ти, як завжди відмовила?

— Угу. – Катя кивнула на знак підтвердження слів подруги та почала їсти. Але їла не тому що зголодніла, а тому що хотіла взяти паузу у розмові та розповісти найголовнішу частину вечора. 

— А він що?

Катя перевела погляд з тарілки на подругу і зітхнула.

— Сказав, що не відступиться. От я й втекла від цього осла.

Леся ж засміялась, а тоді трохи стримуючи сміх, поглянула на ноги подруги.

— Так тікала, що босоніж додому приїхала.

— Так. Тобто ні.  Тобто так. Аааа! Чорти б забрали цього Діму! В ліфті я забула ті кляті підбори. В ліфті. Робітники, що ремонт там роблять вимкнули все, а я в ліфті опинилась зачинена. Уявляєш, які недоумки?! Не спромоглися, навіть, перевірити чи є хтось ще чи ні.

Леся поглянула на подругу і відставила чай. Натомість на столі з'явилось два келихи та пляшка вина. Блондинка налила напій та одразу трохи відпила, пильно дивлячись на Катю. А та й собі випила увесь вміст свого келиха.

— Не знаю як, але він швидко врятував мене. Смішно, але запропонував завжди рятувати, цитую "лап чудовиська-ліфта". І знаєш, що головне – врятував мене ще до того, як пообіцяв. Він обіймав мене і мовчав, поки я ревіла. Не питав нічого, наче зрозумів усе і без слів. А я просто ревіла. Дурепа я. Стовідсоткова дурепа..

Леся не могла стримати сміху. А коли заспокоїлась, то поновила у келихах напій.

– І ти хочеш мені сказати, що через невинні обійми ти втекла? Чи не невинні?